Вся справа в тому, що через плече у Фрукта висіли… боксерські рукавички. Завжди, коли Валя його бачив, Фрукт чи то йшов на тренування, чи то повертався. Хтозна.

Яка ж то була мука для Валі – ходити прохідним двором!.. І як її, скажіть, пережити, коли в одному з будинків того двору та ще й мешкала Майя Юхимець! Та сама Юхимець, що вчиться в тому ж таки п'ятому «А» і сидить з Маринкою Зозулею просто перед ним. Та сама Майя, на чиє рожеве вушко і виткий білявий кучерик на скроні він дивиться всі уроки…Більшість хлопців у класі пальму першості одностайно віддавали красуні Аллочці Граціанській.

А Валі подобалася Майя Юхимець.

Ну й що, що в неї носик бараболькою. І одна брова трохи вища, а друга нижча. Зате які в неї очі! І які ямочки на пухленьких руках біля ліктів!.. І вся вона яка!

Та як завжди у п'ятому класі, коли тобі подобається якась дівчинка, вона на тебе зовсім не зважає.

Майя і Маринка весь час про щось таємничо шепотіли, раз у раз тихо скрикуючи, щоб хтось почув: «Уявляєш! Потрясно!»

Валя зітхав.

Як йому хотілося бути героєм! Зробити таке, що роблять тільки сміливі, відважні люди. Щоб Майя захоплено ахнула. Ну, а заодно й Маринка Зозуля. Хай ахає й вона, йому не шкода…

Валя, як усі боягузи, особливо любив книжки й фільми про героїв. Скільки ж то він подвигів здійснив у думках і мріях! А в житті тільки й знав, що приховував своє боягузтво, щоб зовсім не осоромитись. І, як усі боягузи, виявляв неабияку фантазію й винахідливість, коли хитрував, вибріхувався, викручувався, щоб не бачили, особливо дівчатка, як він боїться. Важко бути боягузом!

І от одного разу…

Мама послала його в крамницю. Можна було, звісно, не йти прохідним двором. Але в обхід дуже далеко – треба пройти квартал, потім іще один перпендикулярною вулицею, потім знову цілий квартал… А мама просить швидше. І до того ж двічі вже він ходив прохідним двором і Фрукта не зустрічав. Може, той захворів або й зовсім переїхав у інший район – бувають же такі щасливі несподіванки. І Валя повернув у прохідний.

Та тільки він завернув за ріг, як…

Перше, що він побачив, це була Майя Юхимець та Маринка Зозуля. Вони стояли на балконі будинку, за ріг якого він завернув.

Друге – це був Фрукт із боксерськими рукавичками через плече. Він сидів на східцях біля під'їзду будинку, що навпроти.

Майя і Маринка Валю ще не помітили – вони стояли, опершись на бильця, боком до нього. Але ще крок – і вони його помітять. Відступати назад ризиковано – побачать, як він тікає.

Єдиний вихід – кинутися у кущі бузку під балконом. Що Валя й зробив зі спритністю просто-таки дивовижною.

Балкон, де стояли дівчатка, був на другому поверсі просто над Валею, і він добре чув їхні голоси.

– … а він раптом як зарегоче, – продовжувала щось розповідати Маринка. – А я отак подивилася і… все! А він як скривиться…

– Смішнюля! – пхикнула Майя.

– Ой, вони взагалі такі смішнюлі!

– І задавулі. Думають, що ніхто нічого не розуміє, які вони…

– Ага-га… Комедія!

Судячи з розмови, Валю вони не помітили.

Але Валя раптом уявив, як він проходить повз Фрукта, а той робить свій жест, а може, сьогодні не тільки жест… А Майя і Маринка дивляться з балкона, наче в театрі.

Буде їм комедія!.. Буде він їм зараз такий смішнюля, що…

У Валі потемніло в очах…

Фрукт сидів собі на східцях і не збирався нікуди йти. Ну що робити?

І з-під балкона не висунешся, бо ті окаті дівчата одразу вгледять. Ще й гукнуть чого доброго. Куди тоді?… Фрукт же одразу підгребе, підрулює…

Ну й ситуація!.. Хоч до вечора сиди. А мама? А крамниця?…

Дівчатка нагорі замовкли. Невже помітили?

І раптом…

Раптом у дворі з'явився якийсь чорнявий незнайомий хлопчина.

Він сміливо йшов до Фрукта.

Фрукт підвівся зі східців.

Чорнявий підійшов і глузливо усміхнувся:

– Мухамед Алі!.. Ану дай сюди! – і він схопив рукою боксерську рукавичку.

Фрукт лякливо одсахнувся:

– Не чіпай!

– Козел!.. Ти ж ні разу їх і не надівав. Я ж знаю. Я ж знаю. Я ж за тобою вже давно стежу… Ти ж просто носиш їх… для показухи…

– Пусти! – Фрукт плаксиво скривився.

– Поносив – дай іншому поносити, – чорнявий рвонув рукавичку до себе.

І враз Валя збагнув: та Фрукт же звичайний боягуз, такий, як і він!

І рукавички боксерські він носить для хоробрості!

І так Валі стало радісно й весело від того відкриття, що він аж реготнув уголос.

То чого ж він тут ховається у кущах? Чого?

От коли пройти треба гоголем повз ворога свого осоромленого!.. На очах прекрасної Майї Юхимець і Маринки Зозулі.

Валя вихопився з кущів і швидким бадьорим кроком із презирливою усмішкою поспішив через двір.

Побачивши, як Валя рішуче наближається, чорнявий раптом завмер, пильно глянув на нього, потім перевів погляд на Фрукта, потім знову на Валю. В очах його майнув переляк.

І коли Валя підійшов зовсім близько, чорнявий криво посміхнувся.

– Та нате вам ваші рукавички! Дуже вони мені потрібні! – він кинув уже одібрані у Фрукта рукавички на землю і, насвистуючи, швидко пішов геть.

Валя аж спинився від несподіванки.

Фрукт схилився, піднімаючи рукавички. Потім випростався, глянув мигцем на Валю, одвернувся убік, тихо пролепетав: «Спасибі!» – і шмигонув у під'їзд.

І тільки тоді Валя остаточно збагнув, що сталося.

Його, боягуза, злякався чорнявий чужак-заброда, що одбирав боксерські рукавички у Фрукта! У Фрукта, якого Валя так боявся. І Фрукт йому, Валі, сказав: «Спасибі». За порятунок.

Та ще ж… це…Валя зиркнув на балкон. На балконі не було нікого. Невже не бачили? Невже раніше пішли з балкона і нічого не бачили?! Отже…

І все одно радість, ні з чим не зрівняна радість охопила Валю.

… Звичайно, не думайте, люди добрі, що Валя одразу, в одну мить став одчайдушним сміливцем. Так не буває.

Але якщо боягуз уперше подолав свій страх, відчув, що він на щось, може, здатний, і спромігся на якийсь бодай незначний учинок – не такий він уже й боягуз.

Наступного дня Валя йшов до школи веселий і радісний. Не було в його душі колишнього страху. І усміхався він упевнено як ніколи.

Гришка Гонобобель, який завжди, коли Валя проходив, жартома замахувався на нього, а потім повільно опускав руку, усміхаючись: «Не бійсь! Дядя жартує!» – на цей раз лише ковзнув по ньому поглядом і не замахнувся.

Майя Юхимець і Маринка Зозуля вже сиділи за партою і про щось, як завжди, шепотілись.

Побачивши Валю, вони лукаво усміхнулись. І в поглядах їхніх було щось нове.

«Може, все-таки вони бачили?…» – радісно тьохнуло Валине серце.

Ех, як же ж гарно бути небоягузом!..

Валя повільно звів очі на Шурочку:

– Але ви ж певні, ви ж знаєте, що це не я…

– Нічого ми не певні, нічого ми не знаємо, – щиро сказала Шурочка. – Якби знали, не питали б… У тому-то й справа, що не знаємо…

Коли вони одійшли од Валі, Тіна, зітхнувши, сказала:

– Даремно ми його образили… Він вирішив, що ми кепкуємо, насміхаємося… А він не такий поганий хлопець, – Тіна докірливо зирнула на Таю. – Теж іще!.. «У житті так буває»… Агата Крісті!..

– Ну, я ж думала… Я не хотіла, – почервоніла Тая. – Ну, гаразд, дівчатка, не сваріться, – сказала Шурочка. – Взагалі-то, щоб знайти сумку з такими грошима і не оддати відразу комусь із дорослих, самому понести в міліцію, та ще й не просто, а подзвонити і потім утекти – треба мати характер…

– Звичайно! – підтвердила Тіна.

– Авжеж! – кивнула Тая.

– Ну, тоді це Дениско! – сказала Наталі.

Дениско Чорногуз – хлопчик пещений, вихований. Завжди в чистенькій гарній сорочечці, у випрасуваному костюмчику. І зачіска завжди акуратненька – бабуся двічі на місяць водить його у перукарню. Битися він не любив, ніколи не бився, до всіх завжди був люб'язний, ввічливий – і до хлопців, і до дівчаток. Ніколи не гасав войовничо подвір'ям з іграшковим автоматом, галасуючи одчайдушно: «Тра-та-та-та-та!» Не вигукував страшним голосом: «Падай! Ти вбитий!» Гарний спокійний хлопчик.