Ні горілки чаркою.

То козак, бідний летяга, на дуків-сребраників скоса

поглядає;

То один дука-сребраника був обачний,—

Гаврило Довгополенко переяславський,—

Із кармана людську денежку виймав,

Насті кабачній до рук добре оддавав,

А ще стиха словами промовляв:

«Ей,— каже,— ти, шинкарко молода, ти, Насте кабачна! Ти,— каже,— до сих бідних козаків-летяг хоч злая,

да й обачна:

Коли б ти добре дбала,

Сю денежку до рук приймала,

До погреба одходила,

Хоч норцового пива уточила,

Сьому козаку, бідному летязі,

На похміллє живіт його козацький скріпила».

От тогді-то Настя кабачна денежку приймала,

До погреба одходила,

Меду та оковитої горілки вточила,

Козаку, бідному летязі, коновку в руки втеребила.

От тогді козак, бідний летяга, як узяв коновку за ухо, Оглядиться — аж і в дні сухо.

От тогді-то козак, бідний летяга,

Як став у собі хмель козацький зачувати,

Став коновкою по мосту погримати,^-Стали в дуків-сребраників Із стола чарки й шклянки літати.

От тогді ж то козак, бідний летяга,

Як став у собі більший хмель зачувати,

Став з-під опанчини рогожової,

З-під поясини хмельової,

Щирозлотний обушок виймати,-

Став шинкарці молодій за цебер меду застановляти;

Стали дуки-сребраники

Один до одного стиха словами промовляти:

«Ей, шинкарко молода,

Настя кабачна!

Нехай сей козак, бідний летяга,

Не мається в тебе сеї заставщини викупляти,

Нам, дукам-сребраникам,

Нехай не зарікається воли поганяти,

А тобі, Насті кабачній, груб топити!»

От тогді-то козак, бідний летяга,

Як став сії слова зачувати,

Так він став по кінець стола сідати,

Став чересок винімати,

Став шинкарці молодій,

Насті кабачній,

Увесь стіл червінцями устилати.

Тогді дуки-сребраники,

Як стали в його червінці зоглядати,

Тогді стали його вітати Медом шклянкою І горілки чаркою.

Тогді й шинкарка молода,

Настя кабачна,

Істиха словами промовляє:

«Ей, козаче,-— каже,— козаче!

Чи снідав ти сьогодні, чи обідав?

Ходи зо мною до кімнати,

Сядем ми з тобою поснідаєм ■

Ли пообідаєм».

Тогді-то козак, бідний летяга,

По кабаку походжає,

Кватиру одчиняє,

На бистрії ріки поглядає,

Кличе, добре покликає:

«Ой ріки,—каже — ви ріки НИЗОВІЇ, ’ . ' Помощниці Дншриьи'

Або мені помоч. дайте,

Або мене з собою візьміте!»

От тогді один козак іде, ■ ■■■

Шати дорогії несе,

На його козацькі плечі надіє; —

Другий козак іде,

Боти сап’янові несе,

На його козацькі ноги надіє;

Третій козак іде,

Шличок козацький несе,

На його козацьку главу надіє.

Тогді дуки-сребраники Стиха словами промовляли:

«Ей, не єсть же се, братці,

Козак,, бідний, летяга,

А єсть се Фесько Ганжа Андибер,

Гетьман запорозький!

Присунься ти до нас,— кажуть,— ближче, Поклонимось ми тобі нижче;

Будем радиться,

Чи гаразд-добре на славній Україні проживати», Тогді стали його вітати Медом шклянкою І горілки чаркою.

То він теє од дуків-сребраників приймав,

Сам не випивав,

А все на свої шати проливав:

«Ей, шати мої, шати!

Пийте, гуляйте:

Не мене шанують,

А вас поважають;

Як я вас на собі не мав,

Ніхто мене й гетьманом не почитав».

Тогді-то Фесько Ганжа Андибер,

Гетьман запорозький,

Стиха словами промовляв:

«Ей, козаки,— каже,— діти, друзі, молодці! Прошу я вас, добре дбайте,

Сих дуків-сребраників '

За лоб, паче волів-,

Із-за стола виводжайте,

Перед окнами покладайте,

У три березини потягайте!»

Тогді ж то козаки, діти, друзі, молодці, Добре дбали —

Сих дуків-сребраників за лоб брали,

Із-за стола, паче волів, виводжали,

Перед окнами покладали,

У три березини, потягали,

А ще стиха словами промовляли:

«Ей, дуки,— кажуть,— ви, дуки!

За вами всі луги і луки,—

Нігде нашому брату, козаку-летязі, стати Й коня попасти!»

Тогді-то Фесько Ганжа Андибер,

Гетьман запорозький,

Хоча помер,

Дак слава його козацька не вмре, не поляже! Теперешнього .часу,

Господи, утверди й подержи Люду царського,

Народу християнського На многая літа.

СЕСТРА НА ЧУЖИНІ

В неділю рано-пораненько Не сива зозуля закувала,

Як сестра до брата з чужої сторони поклон посилала, Жалібненько до себе прохала:

«Братику мій рідненький,

Як голубоньку сивенький!

Прибудь ти до мене,

Одвідай мене На чужій стороні,

При нещасливій фортувині!»

Брат тоє зачуває,

Словами промовляє:

«Сестро моя рідненька!

Рад би я до тебе прибувати,

Да не знаю, где тебе шукати:

Не можно мені, сестро, за темними лугами,

За бистрими ріками,

За широкими степами».

сестра тоє зачуває,

До брата словами промовляє,

Дрібними сльозами обливає:

«Братику мій рідненький!

Через луги темнії, високії ясним соколеньком перелини, Через ріки бистрії, тлубокії білим лебеденьком перепливи, Через степи широкії малим-невеликим перепелоньком

перебіжи,

На мій двір, брате, сивим голубоньком прилини, Жалібненько загуди,

Тугу серцю моєму розділи,

Що в нашій, брате, землі християнській людям бог

празгіик дає,

Люди до церкви ідуть, /

Як пчілки гудуть,

Із церкви виступають,

Як рожа процвітають,

Одно до одного приступають, ⁴

По приятельству на хліб, на сіль до себе зазиває,

Мене, брате, нещасної, мов ніхто родом не знає;

Що як був у нас отець і мати,

Тогді могли нас всі люди родом знати,

Як помер отець і мати,

Не став нас ніхто вже знати,

Не стало ні кума, ні побратима,

Пришибла мене, брате, на чужій стороні злая,

нещасливая година,

Одцуралась сердечна названа родина;

Тілько у мене, брате, сердечного роду,

Що вийду я в божий храм, на святії отці подивлюся, Господу богу помолюся:

Ото у мене, брате, отець і матуся!»

СЕСТРА ТА БРАТ

Ой у святу неділю

То не сива зозуля закувала,

Ні дробная пташка в саду щебетала,— Як сестра до брата З чужої сторони.

У далекії городи Листи писала, ¹ ■

Поклон посилала.

Братика рідненького,

Голубонька сивенького,

У гості прохала:

«Братику, рідненький,,

Голубоньку сивенький!

Прибудь до мене,

Одвідай мене,

Бездольную,

Й безродную,

Й безплеменную На чужій чужині При нещасній моїй хуртовині.

Ой, чи я живу, чи я проживаю,

Я на чужій чужині

БіЛьшеє горювання собі принімаю.

Що я на чужій чужині завдовіла,

З мален^ими дітками осиротіла,

1 як-то братику, тяжко та важко Бездольній, безродній,

Безплеменній На чужій вужині Жити-проживати,

То так-то, братику, тяжко та важко,

Не по силі чоловікові,

Із сирої землі Важкий камінь підняти»,

«Сестро моя рідненька,

Голубонько сивенька!

Рад би я до тебе у гості прибувати,

Та не знаю, де тебе шукаїи вже й мати, Ой, що ти живеш за високими лісами, За бистрими ріками,

За великими городами».

«Добре, братику, учини,

Через високії ліси Ясним соколом перелини,

Через биеїрії ріки

Білим лебедоньком перепливи,

Через великії города Сивим голубоньком перелети,

Мов моє серце тугу розважає.

І як-то, братику, тяжко та важко На святий день, на великдень

Альбо на которий празник роковин, молебний, Що люди до церкви йдуть,.

Як бджоли гудуть,

А з церкви йдуть, як мак процвітає,

Пола з полою черкається,

Брат з сестрою не прощається;

Ой плече з плечем торкає,