Ще б нас могли ляхи, мостивії пани,

за білозорів почитати». От тогді-то Хмельницький як сії слова зачував,

Так на кума свого Барабаша велике пересердіє мав,

Сам на доброго коня сідав,

Слугу свого повіреного з собою забирав,

От тогді-то припало йому з правої руки

Чотири полковники:

Первий полковниче — Максиме ольшанський,

А другий полковниче — Мартине полтавський,

Третій полковниче — Іване Богуне,

А четвертий — Матвіє Бороховичу.

От тогді-то вони на славну Україну прибували,

Кролевські листи читали,

Козакам козацькі порядки давали.

Тогді-то у святий день, у божественний, у вовторник Хмельницький козаків до сходу сонця пробуджає І стиха словами промовляє:

«Ей, козаки, діти, друзі, молодці!

Прошу я вас, добре дбайте, од сна уставайте,

Руський оченаш читайте,

На лядські табори наїжджайте,

Лядські табори на три часті розбивайте,

Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,

Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,

Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подайте!» От тогді-то козаки, друзі, молодці, добре дбали,

Од сна уставали,

Руський оченаш читали,

На лядськії табори наїжджали,

Лядськії табори на три часті розбивали,

Ляхів, мостивих панів, упень рубали,

Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,

Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали.

От тогді-то Барабаш, гетьман молодий, конем поїжджає, Плаче-ридає і стиха словами промовляє:

«Ей, пане-куме, пане Хмельницький,

пане писарю військовий! Нащо б тобі кролевські листи у пані Барабашевої визволяти Нащо б тобі козакам козацькі порядки давати?

Не лучче б тобі з нами, із ляхами,

З мостивими панами,

Хліб-соль з упокоєм уживати?»

От тогді-то Хмельницький Стиха словами промовляє:

«Ей, пане-куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий! Як будеш ти мені сими словами докоряти,—

Не зарікаюсь я тобі самому з пліч головку,

як галку, зняти, Жону твою і дітей у полон живцем забрати,

Турському салтану у подарунку одослати».

От тогді-то Хмельницький, як сі слова зговорив,

Так гаразд-добре й учинив:

Куму свойому Барабашеві, гетьману молодому,

З пліч головку, як галку, зняв,

Жону його і дітей живцем забрав,

Турському салтану у подарунку одослав, ■

З того ж то часу Хмельницький гетьманувати став.

От тогді ж то козаки, діти, друзі, молодці,

Стиха словами промовляли:

«Ей, гетьмане Хмельницький,

Батю наш, Зинов Богдане чигиринський!

Дай, боже, щоб ми за твоєю головою пили да гуляли, Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали!» Господи, утверди люду царського,

Народу християнського,

Всім слухающим,

Всім православним християнам Пошли, боже, много літ!

ПЕРЕМОГА КОРСУНСЬКА

Ой обозветься пан Хмельницький,

Отаман-батько чигиринський:

«Гей, друзі-молодці,

Браття, козаки-запорожці!

Добре дбайте, барзо гадайте,

Із ляхами пиво варити зачинайте:

Лядський солод — козацька вода,

Лядські дрова — козацькі труда».

Ой з того пива

Зробили козаки з ляхами превеликеє диво.

Під городом Корсунем вони станом стали,

Під Стеблевом вони солод замочили,

Ще й пива не зварили,

А вже козаки Хмельницького з ляхами барзо посварили.

За ту бражку

Зчинили козаки з ляхами велику драчку;

За той молот

Зробили ляхи з козаками превеликий колоті А за той не знать-який квас

Не одного ляха козак, як би скурвого сина, за чуба стряс* Ляхи чогось догадались,

Від козаків чогось утікали,

А козаки на ляхів нарікали:

«Ой ви, ляхове,

Пеські синове!

Чом ви не дожидаєте,

Нашого пива не допиваєте?»

Тогді козаки ляхів доганяли,

Пана Потоцького піймали,

Як барана, зв’язали

Та перед Хмельницького-гетьмана примчали.

«Гей, пане Потоцький!

Чом у тебе й досі розум жіноцький?

Не вмів ти єси в Кам’янськім Подільці пробувати,

Печеного поросяти,

Куриці з перцем та з шапраном уживати,

А тепер не зумієш ти з нами, козаками, воювати І житньої соломахи з тузлуком уплітати.

Хіба велю тебе до рук кримському хану дати,

Щоб навчили тебе кримські нагаї сирої кобилини жувати!» Тогді ляхи чогось догадались,

На орендарів нарікали:

«Гей ви, орендарове,

Поганські синове,

Нащо то ви великий бунт-тривоги зривали,

На милю по три корчми становили,

Великії мита брали:

Від возового —

По півзолотого,

Від пішого — по два гроші,

А ще не минали сердешного старця —

Відбирали пшоно та яйця.

А тепер ви тії скарби збирайте Та Хмельницького єднайте,

А то як не будете Хмельницького єднати,

То не зарікайтесь за річку Віслу до Полонного прудко

тікати».

Орендарі чогось догадались,

На річку Случу тікали.

Которі тікали до річки Случі,

То погубили чоботи й онучі;

А которі до Прута,

То була від козаків Хмельницького доріженька барзо крута. На річці Случі Обломили міст ідучи,

Затопили усі клейноди І всі лядські бубни.

Которі бігли до річки Росі,

Тб зосталися голі й босі...

іртсе, панове-молодці,

Над Полонним не чорна хмара вставала,—■

Не одна пані-ляшка удовою зосталась,

Озоветься одна пані-ляшка:

«Нема мого пана Яна!

Десь його зв’язали козаки, як би барана,

Та повели до свого гетьмана».

(Ззоіеться друга пані-ляшка:

«Нема мого пана Кардаша!

Десь його Хмельницького козаки повели до свого коша», Озбвеїься Іретя пані-ляшка:

«Нема мого пана Якуба!

Десь Хмельницького козаки.

Тй, либонь, повісили його десь на дубі».

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І ВАСИЛІЙ МОЛДАВСЬКИЙ

(Похід в Молдавію)

Як із низу із Дністра тихий вітер повіває,

Бог святий знає, бог святий і відає,

Що Хмельницький думає-гадає.

Іогді ж то не могли знати ні сотники, ні полковники, Ні джури козацькії,

Ні МуМі громадськії,

Що наш пан гетьман Хмельницький,

Батю Зинов Богдану чигиринський У городі'Чигрині задумав вже й загадав: Дванадцять пар пушок вперед себе одіслав,

А ще сам з города Чигрина рушав;

За їм козаки йдуть,

Яко ярая пчола, гудуть;

Которий козак не міє в себе шаблі булатної,

Пищалі семип’ядної,

Той козак кий на плечі забирає,

За гетьманом Хмельницьким

Ув охотне військо поспішає!

От тогді ж то, як до річки Дністра прибував,

На три часті кЬзаків переправляв,

А ще до города Сороки прибував,

Під городом Сорокою шанці копав,

У шанцях куренем стояв,

А ще од своїх рук листи писав,

До Василія молдавського посилав,

А в листах приписував:

«Ей, Василію молдавський,

Господарю волоський!

Що тепер будеш думати й гадати:

Чи будеш зо мною биться,

Чи мириться?

Чи города свої волоські уступати,

Чи червінцями полумиски сповняти?

Чи будеш гетьмана Хмельницького благати?» Тогді ж то Василій молдавський,

Господар волоський,

Листи читає,

Назад одсилає,

А в листах приписує:

«Пане гетьмане Хмельницький,

Батьку Зинов Богдану чигринський!

Не буду я з тобою ні биться,

Ні мириться,

Ні городів тобі своїх волоських уступати,

Ні червінцями полумисків сповняти:

Не лучче б тобі покориться меншому,

Нєнужлі мені тобі, старшому?»

От тогді ж то Хмельницький, як сії слова зачував, Так він сам на доброго коня сідав,

Коло города Сороки поїжджав,

На город Сороку поглядав Іще стиха словами промовляв:

«Ей, городе, городе Сороко!

Ще ти моїм козакам-дітям не заполоха,

Буду я тебе доставати,

Буду я з тебе великії скарби мати,