Кілька з них, іскристо спалахнувши, раптом зриваються з небосхилу і одна по одній згублено летять додолу. Ти зачаровано летиш за ними поглядом. І раптом, непрохано похитнувшись, втрачаєш рівновагу.

Надивилася? Зараз так само спалахнеш, зірвешся і загублено впадеш до ніг заклопотаному державними справами нігерійському дипломатові. Надивилася?..

Наступної миті ти опиняєшся в обіймах Влада. В його очах — несподівано злетілий страх — він ледь встиг перехопити тебе над прірвою, в котру ти ледь не вступила, замислившись про щось далеке й неважливе.

— Пробач, — навіщось вибачаєшся.

Він ще міцніше притискає тебе до себе і ледь набіглий серпанок страху тане, розвіюється на попіл у його темрявих, по-циганському палаючих очах, змінюється у щось інше, чого ти ще в них, зізнайся, не бачила.

— Я чую, як б’ється твоє серце, — а голос звучить хрипко і хвилююче, як в Аль Пачіно з «Адвоката диявола».

Тож ти більше не вагаєшся:

— Тут і зараз чи зачекаємо до весілля?

А отепер ти чуєш, як б’ється його серце. І як здригнулися сильні руки, що не відпускають тебе з обіймів:

— Ти маєш знати. Я ще ніколи не був із жінкою.

«Ще б пак. Ти ж два місяці від неї відмовлявся». Та замість узвичаєної посмішки дивишся на нього напрочуд серйозно і виважено. Дивишся очима закоханої жінки.

— Все, що ти зробиш цієї ночі, буде правильно, — і в розплавленій блакиті твоїх очей, що навіть у непевних відблисках ночі зараз лишається блакиттю, промайнула сполохана тінь таємниці, в котрій немає потреби зізнаватися. Йому. Бо він і так усе про тебе знає.

Те, що сталося далі, тобі ніколи не стане сили усвідомити чи як слід пригадати. Бо світ замерехтів і закрутився всіма своїми барвами й відтінками барвів, щойно, не знати як, ви опинилися в ліжку, до якого звивався слід із забуто скинутої одежі. І Влад перекинувся на зірваного з ланцюга диявола.

Кожен його поцілунок віддавався у тобі тисячами електричних імпульсів, нестерпно пекучими опіками, що пронизували наскрізь твою шкіру, і які, ти була певна, на ранок зможеш побачити й порахувати на своєму тілі. І десь у найглибшому задвірку твоєї підсвідомості сонно здригнулася одна думка. Ніколи не був із жінкою? Несхоже. Ти, звісно, добре знала, що Влад не мав звички брехати, але… він аж ніяк не був схожий на недосвідченого хлопчика, повалив тебе на ліжко так сильно і по-чоловічому нестримно, наче ти була йому винна за всіх жінок, яких він міг мати, та не схотів. Звідки це в нього? І якщо природа справді наділила його цим умінням та силою, обікравши при цьому інших чоловіків, то чому він обрав саме тебе?..

— Я кохаю тебе, — наче у відповідь, раптом чуєш жагучий, хрипкувато-низький шепіт Аль Пачіно із «Адвоката диявола».

І ти кохаєш його. І знаєш, що він це знає.

Піддавшись прадавньо-первісному заклику-інстинкту, що озвався із найдальших глибин твого єства, ти обхопила стрункими ногами дужі, натреновані м’язи його тіла. Відчула на собі його вагу. А потім твою запаморочену свідомість прострелило раптовою блискавкою болю. Різкого, справжнього і глибокого. На диво, ти виявляєшся незайманою. На диво — бо навіть Влад того не сподівався. Ти дражнила його з умінням і принадливістю досвідченої жінки, що знала силу своїх чар. А сама й на крок досі не підпустила до себе жодного чоловіка…

І гаряча нуртуюча кров, що, струменіючи, закипала у його жилах, завадила останньої миті прочитати оту таємницю, що мало не вихлюпнулась із блакиті твоїх очей просто до його ніг. Він завмирає у тобі. Його очі в напівтемряві стрічаються з твоїми. Але ти не хочеш, аби цей біль припинявся, і ваші бажання зливаються у велетенське і всепоглинаюче — одне. Гостре і відточене, як лезо ножа, бажання. Зрештою, щось від диявола оселяється й у твоєму шалено калатаючому серці, що от-от ладне зупинитися. Ти чуєш його у собі гарячими пульсуючими поштовхами, котрі переростають у несамовите прискорення і зриваються на крик, який своєю чергою сплітається-зливається з твоїми нічим не стримуваними зізнаннями у його ім’я.

Ти втрачаєш свідомість. А за кілька хвилин приходиш до тями від того, що Влад повільно вкриває поцілунками твоє обличчя, шию, потім опускається нижче, і коли на твоєму тілі не лишається жодного сантиметра, непозначеного доторком його губ, він неспішно входить у тебе. Ти жагуче піддаєшся йому назустріч. І якби тієї миті здригнувся і запався у провалля кам’яних віків увесь світ, ви, двійко знавіснілих од першої пристрасті коханців, навряд чи оте помітили б.

Спинилися лише на світанку, коли перший скрадений промінь сонця заграв у твоєму сплутаному волоссі і вже несила було дихати, не те що кохатися. Отак і заснули в обіймах одне одного. Більше між вами не лишилося жодної таємниці. Принаймні так вам обом хотілося думати.

За кілька днів, що без сліду згоріли у полум’ї невситимо-закоханої пристрасті, ви подали заяву до загсу, купили тобі весільну сукню та винайняли квартиру. Картини Влада добре продавалися, тож квартира виявилась просторою студією з панорамними вікнами та залитою сонячним промінням майстернею на горішньому поверсі — саме такою, про яку мріяв Влад, а сукня — з найтоншого шовку-мережива від Oskar De La Renta — саме такою, про яку мріяла ти. Шлюбну ніч вирішили провести в тому самому п’ятизірковому готелі-хмарочосі — в номері для молодят із виходом на дах — звідти, як ви вже мали нагоду переконатися, відкривається просто-таки неймовірний краєвид на місто і найяскравіше сяють зірки. На весільну подорож ви собі загадали жагуче незбагненну Африку — з’ясувалося, кожен із вас поодинці давно вже мріяв ступити на гарячий пісок тамтешнього узбережжя. Потім — довічно закоханий Париж і, може, прадавні маєтки-замки найславетніших володарів світу.

Владові батьки знетямилися від люті. Енн Марі Скотт перейшла на їхній бік. Та вам було байдуже. У ті дні ви були просто непристойно щасливі. І вам то й навіть на думку не спадало, що може бути інакше.

…Непрохано підкралася осінь — час повернення до університету. Над філософією ви з Владом сиділи разом. Цілісіньку ніч. Перед іспитом. Ти читала й переказувала йому кожен розділ, намагаючись спростити, наскільки можливо, дурні, суперечливі й заплутані тези. І коли ти вивчила їх вздовж і впоперек, Влад тільки-тільки починав розуміти ази. Однак іспит ви склали. Спочатку він («задовільно»), а потім і ти — навмисне приховала свої знання і теж отримала знакове «задовільно». Влад, звісно, розлютився, та вищий бал видавався тобі рівноцінним зраді.

А потім університетським містечком поповзли чутки. Щойно вони дісталися високого кабінету ректора, Влада відрахували з університету. Без попередження. Наступного дня й ти забрала свої документи. За рік до отримання диплома про вищу освіту. Дівчата-однокурсниці знову назвали тебе безпросвітно дурною. Бо це ж якою дурною треба бути, аби відмовитися від усього заради ТАКОГО ХЛОПЦЯ? Щоправда, у словосполучення ТАКИЙ ХЛОПЕЦЬ вкладалося тепер дещо інше значення, про гілки та родинне дерево, треба сказати, більше не йшлося. Ти так само відіслала їх куди подалі. Разом з усіма на світі словосполученнями, гілками й деревами.

Отоді Влад розлютився по-справжньому. Ви навіть два дні не розмовляли, аж доки випадково не помирилися в ліжку. Потім ти швиденько знайшла у якомусь видавництві роботу коректора на півдня, закінчила експрес-курси медсестер і зовсім не вважала, що йдеш на якусь там самопожертву. Коли Владові ставало недобре (зазвичай після телефонних суперечок з батьками), ти колола йому призначені лікарем препарати (нейролептики, антидепресанти та антиконвульсанти переважно) і довго-довго тримала його в обіймах, міцно притискаючи до себе, аж доки напад минався.

На розмови з тобою терпіння у його батьків бракувало. Бо щоразу (коли ти випадково брала слухавку) ваші словесні баталії зводилися приблизно до такої оказії (головну арію виконує мати; татко — бек-вокал):

ВОНИ: Якого біса ти з’явилася? Дівчата його не цікавлять!

ТИ: А хто ж, коли ваша ласка? Хлопці?