Перший стривожився Димко — Григоренко не прийшов ночувати. В кінці дня Димко, виконуючи тепер обов’язки зв’язкового, використав сигнальну схему, яка вступала в дію на випадок тривоги. Але все-таки, Щоб ця схема запрацювала, потрібний був час…

У той день, коли Григоренко розвантажував вагон, на допит його не викликали. Ніч він проспав цілком спокійно. Не турбували його і весь наступний день.

Любченко подзвонила Релінку по телефону в кінці дня.

— Мені потрібно терміново побачитися з вами, — сказала вона. — Я в лікарні.

— Зараз буду.

Релінк кинув трубку і викликав до під їзду машину.

В ті хвилини, поки Любченко чекала Релінка, вона ще й ще раз пригадувала те, що змусило її подзвонити йому по телефону. Ні, ні, помилки не могло бути, та чи повірить у це Релінк?

Релінк ще не встиг сісти на стілець, коли Любченко сказала, страшенно хвилюючись:

— Я пригадала.

— Візьміть себе в руки, помилка неприпустима, — погрозливо сказав Релінк.

— Про те, що я можу ховати людей в лікарні, я казала тільки одній людині — Ігорю Миколайовичу Шрагіну, зятеві моєї давньої знайомої з місцевих німкень, — швидко, немов опускаючись у холодну воду, промовила Любченко.

— Я знаю його, — розгублено відізвався Релінк. — Не може цього бути! Помилка.

Насправді Релінка прямо розпирало від радісного передчуття, і він готовий був благати бога, щоб ніякої помилки тут не було.

— Де і коли ви це йому казали? — запитав він.

Любченко докладно і точно розповіла — минулої ночі вона раптом пригадала цю розмову і потім протягом дня встигла ще пригадати багато подробиць того вечора в домі Емми Густавівни.

Вислухавши її, Релінк уже не сумнівався, що Любченко виводить його на найбільшу ціль за всю його діяльність тут. І дуже можливо, що ота ціль не хто інший, як невловимий «Грант».

Думка Релінка летіла вперед: «Ось моя гідна відповідь на сталінградську трагедію шостої армії! Ні, ні, ця стара мізерія, сама того не знаючи, зробила велику справу, але поки що я їй і взнаки не дам, як важливо все те, що вона розказала…»

— Дуже хочу, щоб це не було помилкою, — холодно сказав Релінк. — Негайно напишіть усе, що ви розповіли. Я зачекаю. Пишіть якомога докладніше.

Поки Любченко писала, Релінк накидав план операції проти Шрагіна. Спочатку він назвав її «Відповідь на Сталінград». Закреслив. Надто крикливо і не варто зайвин раз нагадувати про траур. Він придумав ще кілька назв і зупинився на такій: «Олендорф проти Гранта». Начальник управління гідно оцінить його лестощі, йому, звичайно, буде приємно доповідати рейхсміністрові про таку велику перемогу, названу його іменем.

Потім він почав накидати схему операції.

«Перше: негайно взяти Шрагіна під невсипущий висококваліфікований нагляд.

Друге: арештувати Шрагіна не пізніше як завтра вранці…»

Релінк протелефонував Бульдогу:

— Через тридцять хвилин склич до мене всіх начальників відділів. Говоритимемо про літні відпустки… — Останнє речення призначалось для Любченко.

Рано-вранці Шрагін, як завжди, вирушив на завод. Вийшовши з дому, він по той бік вулиці помітив людину, яка підозріло різко відвернулася. Проте за ним не пішла. Переконавшись у цьому, Шрагін заспокоївся, тим більше, що з учорашнього вечора всі його думки були зайняті новиною, що повідомив Димко, — пропав Григоренко. Всю ніч він думав тільки про це, обмірковуючи версію за версією, які могли виникнути в зв’язку з його зникненням. І тепер, ідучи на завод, він не міг позбутися цієї думки. Почуття тривоги зростало…

Біля входу в заводоуправління стояли майор Капп і якийсь незнайомий в цивільному.

— Доброго ранку, пане Шрагін, — Капп приклав руку до козирка кашкета і відійшов трохи, даючи можливість Шрагіну пройти в будинок.

Шрагін зайшов у темний тамбур перед наступними дверима. І як тільки зовнішні двері зачинились, з темряви на нього кинулись кілька чоловік. Його випхнули на вулицю, де вже стояла тюремна машина. Хтось ударив по ногах, Шрагін став падати, але його підхопили, втягнули в машину, і вона шалено зірвалася з місця.

Шрагін з першої ж миті зрозумів, що схопили його не випадково. Найголовніше в тому, що вони про нього знають. В усякому разі, він нічого, крім відомого їм прізвища, не скаже, хоч би там що. Це було для нього настільки ясно й непорушно, що думати про це не мало ніякого сенсу. Головна тривога полягала в іншому: чи взяли тільки його? Якщо арештували всіх — значить це результат вільної чи мимовільної зради Григоренка. Якщо ж інших не зачепили, то ще сьогодні вступить у дію спеціальна схема, за якою на його місце стає Дем’янов і робота групи триватиме, а заради цього можна пожертвувати й життям. Коли ж Григоренка змусили назвати всі імена і група уже в руках гестапо, як йому поводитись? Це слід обдумати…

Може бути, що кати зламали вже не тільки Григоренка, тоді очні ставки з ними переконають СД, що він керівник групи, і після цього його мовчання особливого значення для слідства не матиме. А що в цьому випадку мовчання може дати йому самому? Це теж слід обдумати…

От дуже важливе: довідавшись, що від групи через фронт пішов Харченко, гестапівці можуть влаштувати йому пастку, коли він і радист із спорядженням повертатимуться назад. Для цього СД потрібно тільки примусити одного із зломлених діяти за їхньою вказівкою.

В цей час Григоренка знову привели у кабінет Релінка, і він зразу відчув, що ставлення до нього змінилось. Уже по дорозі з одиночки, коли він забарився перед східцями, Бульдог, супроводжуючи його, стусонув кулаком межи плечі. А Релінк зараз дивився на нього так страшенно посміхаючись, що він мимоволі відвів очі.

— Ну, добродію Григоренко, чи не пригадали ви про себе ще що-небудь цікавого для нас? — запитав Релінк.

— Я сказав усе, — відповів Григоренко.

— Тоді в спробі обманути нас я повинен обвинуватити якогось Гранта, — підвищивши голос, сказав Релінк. Це був його перший крок, щоб з’ясувати питання про таємничого автора радіограм.

Григоренко знав про кодовану назву групи і в першу мить не зумів приховати, як це його вразило. Релінку такого безмовного визнання було цілком досить, принаймні на перший час.

— Ну що, Григоренко? — вів далі Релінк. — Покликати сюди Гранта і звинуватити його в брехні? Боюсь тільки, що це вам так не минеться. Грант — людина серйозна.

— Я не розібрав, про кого ви говорите? — наївно почав відступ Григоренко.

— Ах, не розібрали? Грант! Грант! Розібрали? — Релінк показав Бульдогу на Григоренка і сказав: — Він чогось погано чує, подивись.

Бульдог швидко підійшов до Григоренка і з розмаху вдарив його кулаком в обличчя. Григоренко відлетів у куток кімнати і впав, перекидаючи стільці. Другий гестапівець підняв його і посадив на стілець посеред кімнати.

Григоренко подивився навкруги і зупинив свій отупіло-переляканий погляд на Бульдогові, котрий вже сидів у кріслі біля стінки, наче нічого не сталося.

— Сюди, сюди дивись, червона сволота! — крикнув Релінк по-німецькому.

Григоренко слухняно повернувся до нього.

— Е, та ти, я бачу, розумієш по-німецькому. Приємна новина.

Григоренко справді останнім часом уже непогано розумів німецьку мову і сам пробував розмовляти.

З цієї хвилини Релінк допитував його по-німецькому. І хоч він часто змушений був вдаватися до послуг перекладача, щоб уточнити, що сказав арештований, все ж так йому було допитувати зручніше: повний переклад дуже уповільнював темп допиту.

— То що ж ви скажете нам, Григоренко, з приводу Гранта? — спокійно запитав Релінк.

— Не знаю я ніякого Гранта, — хитнув головою Григоренко. Він вирішив, що гестапівці звідкись узнали тільки цю кодовану назву їхньої групи і думають, що це чиєсь ім’я, і ловлять його тепер на цей голий гачок.

— Ах, не знаєте! — Релінк подав знак Бульдогу, і той, цього разу не поспішаючи, пішов до Григоренка.

— Стривайте! — закричав Григоренко.