Атмосфера - складова природного середовища, що є зовнішньою газовою оболонкою Землі, яка сягає від її поверхні у космічний простір приблизно на 3000 км.

Літосфера - складова природного середовища, що є зовнішньою твердою оболонкою Землі, яка включає всю земну кору із часткою верхньої мантії Землі й складається з осадових, вивержених і метаморфних порід.

Гідросфера - складова природного середовища, що є сукупністю поверхневих і ґрунтових вод Землі, зосереджених в океанах, морях, на континентах і у льодовому покрові Землі.

Біосфера - складова природного середовища, оболонка Землі, яку населяють живі організми.

Відома теза (француз Ж.Бюффон, англієць А.Уоллес, росіяни К.Бер і К.Ціолковський) про неминуче протистояння людини і природи, коли природа розглядається як щось несумісне із цивілізацією чи принаймні таке, що потребує докорінних змін, удосконалення та пристосування до потреб людства.

За часи свого існування на Землі людина спричинила суттєві зміни структури біосфери, фізичні й хімічні зміни атмосфери, гідросфери та літосфери планети.

Є розуміння того, що подальше перетворення біосфери і втручання людини у природу має узгоджуватися із потребами як нинішніх, так і прийдешніх поколінь й розвитком суспільства.

Сфера взаємодії людини і природи, в межах якої розумна людська діяльність стає головним визначальним фактором розвитку, отримала назву ноосфери. Одним із авторів концепції ноосфери є перший президент Академії наук України Володимир Вернадський. Ноосфера (від грецьких слів ноос- розумі сфера) - оболонка Землі, в якій виявляється вплив людини на структуру й склад біосфери.

Розуміння уразливості навколишнього природного середовища і небезпек, що їх несе деградація кожного з елементів довкілля, зафіксовано у численних документах ООН. Надзвичайну важливість серед них має документ „Порядок денний XXI століття”, прийнятий на Всесвітній конференції ООН з навколишнього середовища й розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 рік), у якому сформульовано висновок щодо необхідності глобального партнерства усіх держав заради досягнення стабільного соціального, економічного та екологічного розвитку суспільства. На Всесвітній конференції ООН з навколишнього середовища й розвитку у Ріо-де-Жанейро (1992 рік) було також прийнято Концепцію сталого розвитку світового співтовариства, у якій запроваджено поняття „ сталий людський розвиток” („ Sustainable Human Development”), що відтоді широко використовується ООН і науковою спільнотою для означення бажаного стану і перспектив розвитку сучасного суспільства.

Визнання життя і здоров’я людини, її безпеки найвищими соціальними цінностями, які держава гарантує і забезпечує своїм громадянам, міститься у статті 3 Конституції України.

16 січня 1997 р. затверджено Постанову Верховної Ради України „Концепція національної безпеки України”, у якій зазначається, що „національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей”.

§3. Небезпеки техногенного характеру

Техносфера - компонент навколишнього (щодо людини) середовища, створений людиною шляхом прямого або непрямого впливу технічних засобів на природне середовище: штучні технічні споруди, штучно створені речовини і взагалі будь-які результати матеріальної і духовної діяльності людини.

Створення перших елементів техносфери пов’язують із виникненням перших міських поселень. Відчутний вплив техносфери на людину стався за часів промислової революції, коли використання водяної пари та електрики значно розширило можливості людини щодо „підкорення” природи. Сучасна людина широко використовує процеси, яких немає у природі: отримує нові хімічні елементи, виробляє усе нові й нові хімічні сполуки - їх кількість вже сягає 400 тисяч.

Вплив більшості нових речовин на здоров’я людини може мати негативні наслідки. Найшкідливішими є виробництва аміаку, кислот, анілінових фарб, фосфорних добрив, хлору, пестицидів, синтетичного каучуку, каустичної соди, карбіду кальцію та ін.

Для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу того чи іншого забруднювача (полютанта) на біоту й здоров’я людини в усьому світі користуються такими поняттями:

гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин;

гранично допустимі викиди (ГДВ) шкідливих речовин;

гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН) на навколишнє середовище;

максимально допустимий рівень (МДР) забруднення.

Існує два значення ГДК:

максимальне разове значення ГДК, при якому забруднювач викликає рефлекторні реакції у людини після 20-хвилинної дії на неї;

середньодобове значення ГДК, при якому навіть тривала дія не призводить до шкідливого впливу на людину.

Вважається, що концентрації забруднювача у природному середовищі, які не перевищують ГДК, не викликають зниження працездатності, не шкодять здоров’ю людини і не викликають небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

Рівень забруднення повітря, що не перевищує одну гранично допустиму концентрацію (1 ГДК), є безпечним; при забрудненні на рівні 4 ГДК виникають фізіологічні й біохімічні порушенняв організмі людини; на рівні 8 ГДК спостерігається підвищення загальної захворюваності; перевищення рівня 500 ГДК призводить до отруєння організму.

Для різних середовищ значення ГДК для тієї самої речовини-забруднювача є різним: наприклад, ГДК хрому в атмосфері становить 0,0015 мг/м ³(максимальна разова доза), у повітрі ГДК хрому дорівнює 0,01 мг/м ³, а у ґрунті ГДК хрому дорівнює 0,05 мг/кг.

ГДК забруднювачів у нормативних документах різних країн часто відрізняються, хоча й незначно.

За наявності у повітрі кількох забруднювачів їх відносна концентрація не повинна перевищувати одиницю. Розрахунок у такому випадку ведуть за формулою

,

де: С ₁, С ₂, ..., С _і- фактичні концентрації забруднювачів (у мг/м ³), а ГДК ₁, ГДК ₂,.., ГДК _і- гранично допустимі концентрації цих самих забруднювачів (у мг/м ³).

В Україні визначено близько 1200 значень ГДК для природних вод, близько 700 ГДК для повітря і близько 200 ГДК для ґрунтів. Оскільки людина продукує (з викидом у довкілля) понад 20 тис. шкідливих речовин, визначення для них ГДК є задачею для майбутніх досліджень.

ГДВ - це кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітря за одиницю часу із тим, щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарно-захисної зони не перевищувала ГДК.

Санітарно-захисна зона - ділянка землі навколо підприємств, яку створюють навколо підприємств з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людини.

ГДАН - критична межа для певного виду антропогенних навантажень на природне середовище, при перевищенні якої повністю руйнуються регенераційні механізми екосистем і навіть із припиненням антропогенного тиску екосистема вже не в змозі самовідновитися – гине, викликає зниження працездатності, не шкодять здоров’ю людини і не викликають небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

ГДАН використовують при побудові математико-картографічних моделей оптимального функціонального зонування соціоекосистем: відсутність антропогенних навантажень приймають за нуль, а величину ГДАН за одиницю. „Відмінний стан” екосистеми оцінюється нульовим показником ГДАН, „добрий” - показником від 0 до 0,2, „задовільний” - від 0,2 до 0,4, „поганий” - від 0,4 до 0,6, „загрозливий” - від 0,6 до 0,8, „критичний” - від 0,8 до 1,0, „катастрофічний” - понад 1. Як „критичний” визначається стан екосистеми у межах 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС.