Подумати тільки! Вони, ці одержимі пристрастю до подвигів юнаки, перепливли океан, проїхали тисячі кілометрів, а їх приречено на конвоювання обозів. Це, безперечно, корисне, але дуже прозаїчне заняття.

Жан Грандьє ще стримувався, але інші Молокососи ремствували не гірше за буркунів старої гвардії^[16]. Навіть перекладач Татусь, який відзначався властивою бурам спокійністю і міцними нервами, лаявся і кляв свою долю всіма чотирма мовами.

Так минали дні за днями, не приносячи ніяких змін, якщо не рахувати земляних робіт, на які їх іноді посилали. Гірше від цього нічого не можна було вигадати.

Тимчасом люди ескадрону все щільніше зближалися один з одним. Молокососи знайомились, у них виникало відчуття ліктя, вони почали — о, поки що дуже невиразно! — розуміти один одного.

Крім того, молоді бури, — а їх в ескадроні була більшість, — взялися дресирувати поні і перетворили їх просто таки на учених тварин.

Та ось, нарешті, в той самий момент, коли в наших шибайголів зовсім опустилися руки і занепав дух, раптом було помічено кавалерійську розвідку англійців.

— Ворог! Ворог! Хакі… Там!..

— Де?..

— Праворуч!..

— Вони відріжуть нас!..

Усі кричали разом і різними мовами. Поні, насторожившись, рили копитами землю. Молокососи чекали наказу, а його не було. І тоді роззявкуватий Фанфан, не в силі подолати своєї цікавості, скочив на поні і помчав уперед.

За ним рвонув другий Молокосос — він також аж тремтів з цікавості, — потім ще четверо, потім десять, п'ятнадцять і, нарешті, весь ескадрон. Це ж війна, справжня війна, з боєм, отут, у них під руками… О ні, цієї нагоди вони не проґавлять.

Одурілі юнаки мчали щодуху з вигуками, з гиканням, думаючи тільки про одне — зіткнутися з англійцями, вдарити по них.

Зірвиголова, захоплений зненацька, навіть не намагався зупинити Молокососів або принаймні якось. упорядкувати цю ураганну атаку. Він шалено пришпорив свого коня, очолив загін і голосом, що покрив увесь цей гамір, скомандував:

— Вперед!

Це була чудова атака, нехай несподівана, безладна, але сповнена відчайдушної рішучості і полум'яної мужності!

Звичайно кавалеристи під час атаки користуються шаблею або пікою, але в Молокососів не було ні того, ні другого, і вони мчали на ворога, потрясаючи своїми маузерами. Це безглуздя, це безумство. Нехай буде так. Але саме це і принесло їм успіх.

Англійські кавалеристи — не боягузи, і їх нелегко захопити зненацька. Вихопивши шаблі, вони кинулись на ескадрон, що скакав на них урозсип. Зараз має статися страшна різанина, а хлопці навіть не перешикувалися згідно з законами кавалерійського бою.

І ось тут Жан, зберігши ще якісь крихітки спокою, за кілька секунд до трагічної сутички вдався до останнього засобу. Він кинув повіддя, миттю прицілився, стрельнув і вигукнув на все горло:

— Вогонь!.. Цілься нижче!..

Татусь прокричав цей наказ голландською мовою. І почалася запекла стрілянина. Магазини їхніх маузерів були повні. Кожен Молокосос встиг вистрілити тричі.

Коні англійців падали один на одного разом із своїми вершниками. Неймовірне безладдя миттю зламало весь добірний загін, контратака захлинулась.

Навіть більше. Поні Молокососів, не почуваючи натягнутих поводів, понесли. На повному скаку вони врізались в англійський ескадрон, промчали крізь його ряди і погнали далі. Деякі поні, зав'язнувши в купах перекинутих коней, ставали дибки і в свою чергу падали. Частина вершників врукопашну билася з ворогом.

Створилась жахлива мішанина з убитих і поранених людей і коней. Повітря сповнилося прокльонами, стогоном і передсмертним хрипінням.

Та нікому не було до цього діла.

Англійці — їх було шістдесят чоловік, — втративши третину свого складу і гадаючи, що за Молокососами іде ще один, сильніший загін, повернули коней і кинулися навтіки до своїх аванпостів. Але напівдорозі вони знову наткнулися на тих Молокососів, поні яких пролетіли крізь стрій англійського війська. Хлопчаки, встигши перешикуватися, знову напали на них з фронту.

Не було порятунку від цих шалених юнаків! Вони оточили ворогів і, під загрозою розстрілу в упор, зажадали, щоб англійці здалися. І ті змушені були здатися.

Втрати англійців: тридцять убитих і поранених і майже стільки ж полонених, яких Молокососи з тріумфом повели до свого генерала.

Втрати Молокососів: троє вбитих, шестеро поранених і десять покалічених коней.

Оце так війна!.. Чудово!

Фанфан, що бився з несамовитою відвагою і, крім воїнських талантів, мав красивий голос, по дорозі в табір дзвінко затяг пісеньку Фанфана-Тюльпана^[17]. Його товариші —французи — хором підхопили її, решта підспівували півголосом.

Пісня була надзвичайно жвава і весела.

— Прекрасно! — вигукнув захоплений нею Жан Грандьє. — Це твоя пісенька, Фанфан?.. Тепер вона стане піснею Молокососів.

— Дуже добре, хазяїне, нашим бойовим маршем. Тож, хай йому чорт, уперед! З цією піснею ти завжди вестимеш нас до перемоги… Ох, пробачте! Я й забув, що ви мій хазяїн і благодійник…

— Слухай, Фанфан, ти просто набрид мені своїми нескінченними «хазяїн» та «благодійник». Годі! Тут тепер самі тільки товариші-солдати, які щойно дістали бойове хрещення. Віднині я вводжу обов'язкове «ти» між усіма нами… А тепер співай далі.

Генерал палко поздоровив відважних хлопчаків, коли вони привели до нього полонених.

Досі він майже не помічав їх і тепер ще не міг опам'ятатися від подиву. І справді, поруч з гігантами — англійськими кавалеристами — юнаки на своїх поні мали вигляд мавпочок верхи на собаках.

— Та це ж діти, справжні молокососи, — сказав Вільжуен.

Татусь переклав його слова, а хлопчики вигукнули в один голос:

— Ну, то що ж! Молокососи, а працювали за дорослих!

— Щождо вас, — сказав генерал, звертаючись до Жана, — мушу признатися: ви зманеврували, як справжній приборкувач диких коней. Але будьте обережні: вдруге це може закінчитися не так щасливо.

Татусь-перекладач, дійшовши до важкої фрази генерала: Temmer van wilde paarden, що дослівно означає «приборкувач диких коней», вдало відтворив її у точному і влучному виразі: «Зірвиголова».

— Зірвиголова? Добре! Якраз по мені. До того ж мене і в Клондайку так звали.

— Хай живе капітан Зірвиголова! — вигукнув Фанфан.

Так закінчилось це гаряче діло.

Молокососи довели, що вони придатні для важливіших справ, ніж конвоювання обозів. Віднині їх зарахували розвідниками в командо генерала Вільжуена. Вони проявили справді дивовижну спритність, енергію і витривалість на цій важкій службі.

Одного разу Зірвиголова, яким, здавалось, поставив собі за мету виправдати багатообіцяюче прізвисько, був у розвідці на лівому березі Тугели^[18]. Не бажаючи піддавати риску своїх волонтерів у місцевості, де на кожному кроці їх підстерігала смертельна небезпека, він діяв тут сам. Раптом приховані за якимсь горбиком англійські кавалеристи помітили Жана і, кинувшись навздогін, притиснули його до самого берега.

Покладаючись на силу свого поні, Зірвиголова примусив тварину одним стрибком кинутися в річку. Англійці не наважилися переслідувати його, але відкрили шалену стрілянину з берега.

До слуху Жана звідусіль долітали зловісні звуки… То барабанив по воді град посланих навздогін йому куль, і просто чудом жодна не влучила в нього.

Але з поні щось трапилося: він почав бити ногами по воді і пішов на дно, тягнучи за собою вершника.

Відірвавшись від сідла, Зірвиголова деякий час тримався під водою. Проте, як тільки він висував голову, щоб ковтнути повітря, вона робилась мішенню для англійців. Він знову ховався під водою, знову випливав і нарешті остаточно вибився із сил. Стало важко дихати, затерпли руки й ноги. Ще кілька секунд — і відважний юнак піде на дно.