Цю відчайдушну боротьбу побачив чоловік, що стояв на другому березі. Не звертаючи уваги на кулі англійців, які скерували тепер свій погонь на нього, він кинувся в воду, швидко підплив до Зірвиголови і підхопив його в ту саму мить, коли Жан уже втрачав свідомість.

Одна з куль влучила в плече хороброго рятівника. Не дбаючи про рану, за якою на воді лишався кривавий слід, він плив з подвоєною впертістю і, сам майже непритомніючи, виніс на берег юного командира розвідників.

Невідомий, що врятував Жана, рискуючи власним життям, був не хто інший, як фермер Давід Поттер. Сміливець відніс юнака до себе на ферму, за два кілометри від берега, і з батьківською дбайливістю доглядав його.

Чи треба говорити, яку вдячність відчував молодий француз до свого рятівника! Одужавши, він щоразу, коли випадала вільна від служби хвилинка, приїжджав на ферму потиснути шершаву руку бурського фермера і кілька годин відпочити у щільному колі його родини.

Вище ми вже розповіли, при яких страшних обставинах і як трагічно обірвалася ця дружба.

Читач тепер може повністю уявити собі, яка лють охопила капітана Зірвиголову від розправи з його другом і рятівником, вчиненої у нього на очах англійцями з витонченою жорстокістю, не гідною солдатів великої нації.

Він поклявся жорстоко помститися, а клятва такої людини, як Жан Грандьє, не могла лишитися невиконаною.

Решта нам уже відома.

На жаль, у той момент, про який ми розповідаємо, капітан розвідників був зовсім позбавлений можливості помститися членам військового суду за вбивство свого друга…

Після запаморочливої втечі по трав'янистому степу ї хитрих, суто індійських прийомів, з допомогою яких вони вирвалися з майже цілковитого оточення англійців, юний Поль і Зірвиголова з Фанфаном на плечах опинилися перед непрохідними хащами колючої мімози. Вони сподівалися знайти тут порятунок, але раптом назустріч їм і майже впритул пролунала часта пальба. Та що за чудо! Жодна з куль навіть не зачепила Молокососів. І це було тим дивовижніше, що таємничі стрільці, добре сховані за гіллям і стовбурами дерев, мали цілковиту можливість спокійно цілитися.

Зате з півдюжини англійців, підстрелених на відстані тридцяти метрів, наче кролики, перевернулись у повітрі.

— Будь спокійний, хазяїне! — вигукнув ослаблий, але все ще бадьорий Фанфан. — Будь певен, це друзі!

— Вірно! — сказав Зірвиголова. — Вірно, це свої… Вперед, товариші!

Поль сміливо поліз у колючі хащі, за ним рушив Фанфан, а Жан ішов останнім, підштовхуючи Фанфана і допомагаючи йому. Вони незабаром опинилися перед шеренгою маузерів, із стволів яких весь час здіймались легкі клуби диму. Близько двадцяти юнаків, захованих під листям, зустріли їх радісними вигуками:

— Врятовані!.. Врятовані!..

Зірвиголова впізнав у них найвідважніших з Молокососів, їх поява тут межувала з чудом.

Тут і Маріус, на прізвисько Моко, і Фріц, і П'єтро, і юні араби Макаш і Сибір, і Фіньйоле-юнга, і троє емігрантів — Жан-Луї, Жан-П’єр і просто Жан, і обидва португальці — Фернандо і Гаетано, і шестеро молодих бурів — Карел, Еліас, Іоріс, Манус, Гуго, Іохім та інші, обличчя яких важко було розгледіти за стволами невмовкаючих маузерів.

Так, їх було не менше як двадцять, і натворити вони встигли немало.

Коні англійських кавалеристів були привабливою мішенню для таких метких стрільців, як Молокососи. Добре замасковані чагарником, вони стріляли без перерви і вкладали англійців одного за одним.

Що ж! І цього разу хлопчаки лишилися переможцями у сутичці з добірним військом її королівської величності.

Майже всі коні англійців уже валялися на землі, коли шістьом кавалеристам, які ще лишилися живі, спала рятівна думка повернути їх назад, до своїх позицій.

Їх втечу супроводило оглушливе «ура» хлопців, які вийшли тепер із засідки і мало не задушили в обіймах врятованого ними капітана.

Проте звірення почуттів тривало недовго, розповіді довелося відкласти: на землі лежали поранені і контужені, треба було подбати про них.

Зірвиголова пішов до тих, що так недавно переслідували його з тріумфуючими вигуками мисливців, які помітили, що дичина знесилюється, і уявили, ніби вони вже тримають її в своїх руках.

Крім почуття людяності, ще одне міркування примусило капітана Зірвиголову поспішити на допомогу своїм ворогам.

Його погляд випадково впав на красивого юнака, ногу якому придавив мертвий кінь.

У цьому безпорадному «спортсмені» Зірвиголова впізнав сержанта, що виконував обов'язки секретаря суду, його витягли з-під коня, і Зірвиголова з задоволенням відзначив, що той не поранений, а тільки трохи контужений.

— Хочете дістати волю? — без довгих розмов спитав його капітан Молокососів.

— Звичайно, — силкуючись зберегти почуття власної гідності, відповів солдат, — якщо тільки це не пов'язане з умовою, що суперечить моїй воїнській честі.

— Я надто поважаю себе і справу, за яку воюю, щоб не поважати честі обеззброєного ворога. І ось чого я вимагаю від вас взамін повернутої вам волі: ви повинні особисто віддати мої листи кожному з членів військового суду, що виніс вирок Давіду Поттеру.

— Охоче, — погодився англієць, який не чекав, що відбудеться так дешево.

— В такому разі прошу вас назвати мені їхні прізвища.

— Будь ласка. Голова — лорд Ленокс, герцог Річмондський, полковник шотландського полку імені Гордона. Судді: Колвілл — майор третього уланського полку, Адамс — капітан четвертої артилерійської батареї, Руссел — капітан другої роти сьомого драгунського полку і Харден — капітан першої роти шотландських стрільців.

— Дякую, — відповів Зірвиголова.

Жан Грандьє належав до людей, що не люблять марнувати час. Тут же діставши з кишені бумажник, він вийняв п'ять візитних карток і швидко бісерним почерком написав на кожній з них такі рядки:

Надписавши на звороті карюк адреси членів військового суду, він віддав їх сержантові з словами:

— Дайте слово честі доставити їх за призначенням.

— Клянуся честю! Ваші послання будуть передані їх адресатам.

— Добре. Ви вільні!

Служба в Молокососів — нелегка. Із цих хлопчаків створився добірний загін, у чудових достоїнствах якого щодня все більше пересвідчувалось командування.

На них зважали як на дорослих, їм доручали небезпечні діла.

Їхній капітан, що недаром дістав прізвисько Зірвиголови, водив їх інколи мало не в пащу до самого диявола і вмів знайти вихід з усякого становища.

Іноді вони зазнавали тяжких втрат, але це аж ніяк не зменшувало їх ентузіазму.

Ми вже бачили, в якій трагічній обстановці відбувалась розвідка Молокососів у розташуванні військ англійського генерала Джорджа Уайта^[19], який одверто готувався перейти в наступ.

Цей, якщо і не марний, то, в усякому разі, передчасний наступ почався на північний схід від Ледісміта, приблизно за двадцять три кілометри в напрямі до Еландслаагте.

Генерал Вільжуен, покладаючись на відомості Жана Грандьє про сили англійців, спільно із своїм сусідом з правого флангу, генералом Коком, вжив усіх заходів, потрібних для відсічі ворогові.

Бури зайняли вигідні позиції, вдалий вибір яких свідчив про те, що вони майстерно оволоділи воєнним мистецтвом. Позиції були розташовані на положистих пагорбах, захищених траншеями, прикритих скелями. У густій траві була схована сітка загороджень із колючого дроту, на яких мусив розбитися бойовий порив наступаючих. Тут і там у розкиданих на деякій відстані один від одного передових окопчиках засіли стрільці. Під скелями, позаду траншей, заховалась бурська артилерія з готовою до бою гарматною обслугою.