— Мовчи, бо смерть твоя! — шепнув йому до уха Сень, мiж тим коли Прийдеволя розв'язав його руки. Руки були холоднi i звисли, мов неживi; Прийдеволя пiдняв їх i опер о бюрко. За тим Сень шепнув до Прийдеволi:

— Я пiду наперед, а коли почуєш свист на улицi, то вийми му з рота шмату i втiкай!

По тiм Сень осторожно вийшов. Прийдеволя думав, що Iцик почне пручатися i кричати, i готов був у крайнiм разi задавити його. Вiн стояв над Iцком блiдий, тремтячий, збурений до дна душi, — але Iцик, мов i не знав, i не розумiв нiчого, сидiв на своїм крiслi з витрiщеними очима та дихав, посвистуючи носовими дiрками. Вже й повiками не клiпав.

Аж ось дапся чути легенький свист пiд вiкном. Тремтячою судорожно рукою виняв Прийдеволя Iцковi шмату з рота, певний, що в тiй хвилi розляжеться страшенний крик i розбудить цiлий Борислав, певний, що в тiй хвилi впадуть товпи народа до сеї тихої хати, зловлять його, i зв'яжуть, i поб'ють, i поведуть вулицями, i вкинуть бог зна в яку пiдземну яму, i що се послiдня хвиля його вольного життя. Але нi. Iцик i оком не змигнув. Вiн зачав дихати свобiднiше, але й чимраз повiльнiше, та й тiльки всього. Прийдеволя стояв ще хвилю над ним, не розумiючи, що се такого дiється, i коли б не виразне голосне сапання, вiн був би думав, що Iцик неживий. Але коли почув другий свист пiд вiкном, то покинув Iцка i тихо вийшов зо свiтлицi. «Та нi, — подумав собi, — треба погасити свiтло!» I ще раз вернувся, запер касу, з котрої Сень набрав грошей, пiдняв шмату, котрою був затканий Iцкiв рот, погасив свiтло i, виходячи, позапирав дверi, защепив кухонне вiкно, крiзь котре вилiз надвiр, i свиснув стиха на Сеня.

— Ну, що? — спитав Сень.

— Нiчо, — вiдказав Прийдеволя. — Сидить, не рушаєсь.

— Може, задусився?

— Нi, дихає.

— Гм, мусив так дуже перепудитися. Ну, про мене, нехай му завтра вiдливають переполох! А нам пора йти спати! Тридцять пачок маємо, — се, чень, вистане! А лице зараз теплою водою i милом — анi знаку не буде. Ну, що то скаже завтра Iцко, як протверезиться! Тепер уже певно, що сам побiгне по шандарiв!

Але Iцковi було не до шандарiв. Чорна пiтьма залягла його кабiнет i мертва тиша. Вiн усе ще сидiв на крiслi, з руками, опертими на бiорi, з очима вибалушеними, але давно вже не чути було його важкого сапання. Так застало його й ранiшнє сонце, коли визирнуло з-понад чорних бориславських дахiв i крiзь вiкно заглянуло йому в мертвi, склянi очi. Так застала його й служниця, так застав його й цирулик, i другi знакомi, що на її крик позбiгалися, i нiхто не знав, що се таке з ним зробилося. Цирулик говорив, що Iцка «шляк трафив», бо на тiлi його не було нiяких найменших слiдiв насилля, одiж була в порядку i нiщо не свiдчило о якiм-небудь нападi. Служниця, правда, говорила iiро якийсь шелест, про якесь ступання вночi i чула, як пан вiдмикав дверi, але все те говорила вона дуже непевно i неясно, не знаючи, чи се був сон, чи дiйсна ява. Далi прийшов i уряд громадський, зревiзовано весь дiм i все доокола, але нiчого пiдозреного не найдено. Отворено касу: в касi були грошi i цiннi папери. Правда, коли зведено докупи рахунки, над котрими вчора ще сидiв небiжчик, то показалося, що в касi не стає трьох тисяч ринських. Тiльки ж i тут найшлися «сучки». Рахунки, очевидно, були нескiнченi, послiдня цифра написана була тiльки до половини: може бути, iцо небiжчик сам iще куди-небудь видав тi грошi. А по-друге, коли б тут був рабунок, то рабiвники, певно, забрали б були й решту готiвки — ще звиш двi тисячi. Притiм же годинник i пулярес з дрiбними грiшми — все було в кишенях небiжчика нетикане, так що годi було увiрити в правдоподiбнiсть рабiвннцького забiйства. Тiльки двi чи три плями з кип'ячки на лицi i бiлiй сорочцi небiжчика наводили всiх на якесь неясне пiдозрiння, котрого, однако ж, нiхто не мiг вияснити. Були голоси мiж жидами, що, може, в тiм була рука рiпникiв, котрi дуже ненавидiли Iцка, i голоси тi, безперечно, не одного предприємця проймали таємною дрожею, але наголос усi сьому перечили, тим бiльше, що судова обдукцiя трупа й справдi виказала, що Iцик умер вiд апоплексiї, до котрої здавна мав органiчний наклiн. Похолонуло в серцi у Бенедя i у других побратимiв, коли на другий день почули о Iцковiй наглiй смертi. Вони й хвилi не сумнiвалися о тiм, що тота нагла смерть стоїть в безпосереднiм зв'язку з учорашньою бесiдою Сеня Басараба. А коли вечером знов зiйшлися до Матiєвої хати, то довгу хвилю всi сидiли мовчки i понуро, мов почуваючись до спiлкної вини в якiмось поганiм дiлi. Перший перервав мовчанку Сень Басараб.

— Ну, що ж ви так посiдали та й сидите, мов води в роти набрали? — сказав вiн, гнiвно сплюнувши. — Отченашi вiдмовляєте за Iцкову душу, чи що? Чи треба менi присягатися перед вами, що я нiчого злого йому не зробив i що коли його шляк трафив, то з власної волi? А впрочiм, хоч би й нi, то що з того? То, що я зробив, то зробив на власну руку, а ви берiть вiд мене вкладку i робiть своє дiло. Ось вам три тисячi ринських! Що Iцка шляк трафив, се навiть лiпше для нас, бо не буде впоминатися, а другi не доглупаються, бо я навмисно решту грошей лишив i нiчого, зрештою, не тикав! А впрочiм, що великого, що одною п'явкою на свiтi менше! Де дрова рубають, там трiски летять! Адже ж не викинете тi грошi для того, що вони не дуже чистим способом нам дiсталися! Не бiйтеся, се не Iцкова праця, се наша праця, наша кров, i бог не покарає нас, коли нею покористуємося. А впрочiм, чи ж то ми для себе їх потребуємо? Нi, а для громади! Берiть!

Нiхто не вiдповiдав на тоту Сеневу бесiду, тiльки Бенедьо, мов пiд тиском якоїсь важкої руки, простогнав:

— Чисте дiло чистих рук потребує!

— Певно, певно, — вiдказав живо Андрусь Басараб, — але будь ту мудрий зробити що-небудь чистими руками, коли, крiм рук, треба ще й пiдойми, мiцної пiдойми! А по-мойому, коли хочеш трам пiдняти, то бери пiдойму, яка е, — чи чиста, чи нечиста, — щоби тiлько мiцна!

— Гнiй же не шовком вимiтують, а гнойовими вилами! — докинув з кута Прийдеволя.

I прийшлось Бенедьовi хотя-не-хотя податися. Впрочiм, i виходу другого не було!

По тiй важкiй переправi побратимство значно оживилося. Всiм немов полегшало, немов камiнь хто зняв з плечей. Почали нараджуватися над тим, що тепер робити. Звiсна рiч, загального робiтницького збору скликати нiколи — се знов би розбудило увагу жидiв, — вiйна мусить вибухнути раптово, несподiвано, мусить приголомшити, i тiлько в такiм разi можна надiятися побiди. Треба затим передавати загаловi робiтникiв усякi вiстi без шуму, без гвалту, найлiпше через окремих висланцiв та через касiєрiв часткових кас. З ними також нарадитися над спровадженням живностi до Борислава на час вiйни i над тим, котрих робiтникiв на той час треба i можна буде видалити з Борислава. Видалювання, звiсна рiч, мусило бути добровiльне: кождому, хто вiдходив з Борислава, малося дати дещо на дорогу, i виходити мали вони звiльна, день поза день, малими громадками i буцiмто з рiзних поводiв. На склад живностi ураджено винаймати шпихлiри в сусiднiх селах: в Попелях, Банi, Губичах та Тустановичах, де мала також стояти робiтницька варта. Тут же ураджено вислати зараз двадцять хлопа в рiзнi боки, щоби йшли по селах i голосили людям — не йти через пару недiль до Борислава, поки тамошнi робiтники не виборють собi i всiм взагалi лiпшої плати. Якнайскорше, а коли можна, то й зараз завтра мали вибратися Матiй i Сень Басараб до Дрогобича для закуплення хлiба. Матiй мав там знакомого пекаря i надiявся, що через нього можна буде без шуму i без пiдозрiння замовити таку велику многоту муки i хлiба, а перевезти бодай бiльшу половину замовлених запасiв можна буде ще перед вибухом, в протягу тижня, в бочках та паках, в яких звичайно возять великi ладунки воску i нафти. Таким способом усi приготування могли б зробитися швидко i неспостережено, а iменно в тiм лежала би найбiльша порука вдачi для робiтникiв, бо жиди переконались би о їх силi i о добрiй органiзацiї цiлого замислу, а й самi робiтники, видячися забезпеченими вiд голоду i нужди, набрали б смiлостi i певностi. Так само мав Андрусь Басараб з Деркачем пiти по сусiднiх селах i у знайомих газдiв (брати Басараби були родом з Банi, в найближчiм сусiдствi Борислава, i знали багато газдiв по дооколичних селах) позамовляти вiдповiднi будинки для своїх складiв. Прочi побратими мали остатися в Бориславi i надглядати, щоб усе йшло в порядку i щоб жиди завчасно не дiзналися о тiм, що таке загадали зробити робiтники,