Поиск
Глухо вдарило, як в цемент.
Підняла Совиця лемент:
— Б’єш кого? Мене? Мене?
Та заходить низом, збоку.
Але коничок з наскоку
Копитами як утне!
Тут нападниця Ромашку
Уп’яла за мідну пряжку.
Дряпонула за плече.
Зняв Барвіночок перчину
І спотворену личину
Знову тріснув гаряче.
Де взялися слуги сірі,
І не птиці, і не звірі, —
Висловухі кажани.
Підняли Сову за крила.
— Ти диви — отетеріла.
Ну й добрячі стусани!
III
По росі зоря ласкава,
Світлоброва, ледь лукава
Тихо вийшла з теремка.
Зупинились подорожні.
Вояки непереможні,
У гайку, біля струмка.
Йодом дряпинки змастили.
Щоб не вскочили бацили,
(Є аптечка в рюкзаку).
Ну, Барвінок — відчайдуха!
Вимив шию, навіть вуха
У студеному струмку!
Потім каже: — Любі друзі.
Де б поїсти в цій окрузі?
Аж занудило мені.—
Придивилися — крамничка.
У дуплі струнка Синичка
Ставить наїдки смачні.
Вибирай та їж, будь ласка!
Тут і шинка, і ковбаска.
Ще й з варенням пиріжки,
З холодцем великі миски,
І з гірчицею сосиски,
І гречані галушки.
Подорожніх звуть до хати.
Але ніколи сідати
За цяцьковані столи.
Коник Дзвоник з’їв хлібинку.
А Ромашці та Барвінку
Галушок смачних дали.
Попередила Синичка:
— Перетне дорогу річка —
Погукаєте пором.
Жаль Лелеку, жаль нетягу...
Знав він працю і звитягу.
Най земля йому пером...
Бережіться, дітки. Лиса!
Небезпечний цей гульвіса
Знову шастає навкруг.
Б’є, краде, ламає крильця.
Розставляє хитрі сильця
По кущах, серед яруг.
І зайчаток, і куріпок,
Їжаків, курей і рибок
Ловить, капосний, і їсть.
Пишуть скарги звідусюди,
Вже розбійника до суду
Викликали разів шість.
Правнук він тому Микиті,
Що уславився на світі
Як гульвіса і шахрай.
Наче пан, живе в палаці,
Уникає, звісно, праці.
Розважається і край.
А Барвіночок регоче:
— З Лисом стрінуся охоче
Бійка з ним уже була!
Чи не чула, пташко люба,—
Лисовин позбувся зуба
Завдяки мені, мала!
Де він є, щербатий злюка? —
Змайстрували в лісі лука,
З вільхи вирізали спис.
Хлопчик бавиться: — Ромасю!
Не крутись, бо віддубасю!
Покажи-но, де той Лис?
— Ну, вперед! — кричить Ромашка.—
Не повзи, мов черепашка.
Веселіш розгін бери!
Лине час — дорога дальня.—
Раптом вивіска:
«Читальня лісової дітвори».
Під смерекою — реклама:
«Звір і птиця! Тато й мама!.
І для вас, і для малят
Наша книга важливіша.
Ніж питво, повітря, їжа.
Ніж цукерки й шоколад!
Змалку твори ви любили
В. Бичка та Н. Забіли,
Всяк данину їм віддав.
А сьогодні — Ярмиш, Кава! —
Повідомте, чи цікаво,
У «Веселку», в Дитвидав!»
По читальні скаче Білка,
Тут полиця — кожна гілка.
Гарні книги, неважкі,—
Білка ставить власноручно.
Щоб було і брати зручно,
І дивитись на книжки.
Звісно, ліс іще не в листі.
Та обкладинки барвисті
Сяють барвами весни,
І Ромашка, І Барвінок
Заніміли між картинок.
Мов щасливі ласуни.
Зняв Барвіночок перчину.
Бойову свою шапчину.
Зморшка лагідна з-під брів.
— Це ж краса, якої мало,—
Не якась там Гватемала,
А між наших яворів!
Підстрибнула радо Білка,
Голосок, немов сопілка:
— Книголюбам — наш привіт!
Ну, яку вам дати книжку?
Про лінька, що вічно в ліжку.
Чи про мандри в білий світ?
— Ми не любим, сестро, тиші.
В торбу сип найбойовіші.
Про геройську давнину!
Чи найліпшу з книг-новинок...
Чула, хто такий Барвінок,
З ким дружив і вів війну?
— Стій, хвалько! Та я нікому
Не даю книжок додому!
Зараз я в «Веселку» мчу!
Маю справи невідкладні.
Тут — сідайте хоч на два дні
І читайте досхочу!
— А чого у вас так пусто,
З читачами щось не густо —
Й одного не налічив!
— Бо нема ще їх на світі.
Навіть гнізда ще не звиті
Для майбутніх читачів!
Але вже книжки готові! —
І якраз на тому слові.
Щось зарохкало в кущах.
Почала гора хвостата.
Наче привид, виростати
У Барвінка на очах.
Гучно рохнула звірюка.
Підійшов... кабан Захрюка!
Коник Дзвоник дав свічу.
Пізно!
Ось він, кабанисько!
Вже захрюкав зовсім близько:
— Боїтеся, що провчу?
З криком жалісним «Ой нене!»
Ти, Барвінок, втік од мене,
Але нині — не трусись!
Був я сам тоді дурилом,
Всіх лякав ікластим рилом,
Був нападником колись...
По лісах блукав маною,
Не дружив ніхто зі мною.
Налечу — збиваю з ніг.
Так і жив, свиня свинею,
Тільки вовка звав ріднею.
Не читав ніколи книг.
Дрозд навчив мене читати.
Став я вірші лепетати
Замість рохкання й погроз.
Знаю всі дитячі книги,
І вони мені до шмиги
Навіть в спеку і в мороз!
Тне Познанська гарні вірші,
Інна Кульська теж не гірші!
До останнього слівця
Проковтнув я всі новинки,
Гриця Бойка сміховинки,
М. Пригару, Близнеця...
«Робінзоном Кукурузо»
Натрудив від сміху пузо.
Наче хмелю з’їв діжу.
Гей, Барвінку, дай-но руку!
Полюби мене, Захрюку,
Я ще вам допоможу!
Знайте, хлопчику й Ромашко,
Якщо десь вам буде важко
У змаганні за красу.
Ви гукніть Захрюку тричі,—
Ошукаю — плюньте в вічі! —
Всіх поганців рознесу!
Коник з вершниками сміло
Скаконув на мирне рило,
І не збило стрибуна!
Поторкав Барвінок ікла,
І Ромашка швидко звикла.
Зрозуміла кабана.
Як награлися — помчали.
Знову лине Коник чалий
Крізь весняну каламіть,
А навколо звір і птиця
Бадьориться, чепуриться.
Ліс напружено шумить.
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: