Поиск
Ледь вигулькує травичка.
Розтуляє ніжні вічка
Брость зелена. Стогне бір.
Біля Ради Лісової
Зупиняються герої.
Що за гомін? Що за збір?
Тут і Голуб і Голубка,
Горобців крикливих купка.
Сойки, Одуди, Ракші.
Гомоніли, шаленіли,
І свистіли, і дзвеніли,
І кричали від душі.
Всі гукнули; — Гей, Барвінку!
Забарися на хвилинку.
Суперечку розсуди.
Соловей подав заяву.
Ніби він лиш має право
Звеселять ліси й сади.
Він — маестро, всі ми згодні.
Та співається сьогодні
І Вороні, і Граку.
Бач, нехитра наша пісня
У природі ніби й лишня.
Бо йому — не до смаку!
Гордо пирхнув соловейко:
— Вгомонись, гучна сімейко!
Нині знає і Слимак,
Що в батьків зросли вимоги.
Вимагають педагоги
Розвивати добрий смак!
Хай співає, хто співає,
А не той, хто завиває.
Вухо рашпілем дере.
Сором слухати;
У Сойки І не співи, і не зойки.
Не нове і не старе!
Аж підскочила Ромашка;
— Схаменися, люба пташко!
Пиха — щастя не дає...
Та кому воно здалося —
По лісах одноголосся,—
Хоч би навіть і твоє!?
Без Зозулі смуток в лісі.
Горобець співає в стрісі,
Ластів’ята край села.
А малій Очеретянці,
Що кує промінчик вранці.
Вищу премію б дала!
Соловейка Солов’їха
Почала картати стиха.
Бідолаха навіть змовк...
— Помилки гуртом поборем!
Це він, птаство, десь за морем
Нахапавсь таких думок.
Чоловік сорочин — Сорок
Прокричав разів із сорок:
— За р-роботу, піснярі!
Біля Ради Лісової
Паклі й пір’ячка сувої
І на житло ордери.
По кущах — Сорокопуди,
Горобці гніздяться всюди.
Шпак і Одуд — у дуплі.
Житло Іволги — колиска.
У паліччі мостить Плиска.
Стриж — над річкою, в землі.
Скрізь найдеться теплий сховок
Для Синиць і Мухоловок,
Для Вівсянок і Шпаків.
Попрощалися малята,
І помчали соколята.
Тільки цокання підків.
V
Ось і хата діда Гната,
Сяють вікна, мов на свято.
Скрізь сучки, мов мозолі.
Горобець озвався в стрісі;
— Ані діда, ні Орисі,
Десь в онуків, на селі!
Через сад пішов Барвінок
Теплий спомин в серці виник.
Голосок аж задзвенів;
— Ось, Ромашечко, дивися...
В цім городі я з’явився
Без сорочки, без штанів...
Тут мені допомагала,
І взувала, й одягала
Трудова моя рідня.
Тут гарячою порою
Доручили першу зброю
І славетного Коня.
Повна спогадів, мов сливка.
Похилилася голівка,
Тепло стало від думок.
Ще город, немов чорнило.
Раптом — щось зазеленіло.
Мов смарагдовий димок.
Наче носики з кубельця,
З грядки виткнулись стебельця,
Уклонилися весні,
Вельми смішні, вельми раді,
Стали вряд, як на параді.
Хоч маленькі, та міцні.
Нахилився наш Барвінок
До усміхнених рослинок,
Аж напнувся поясок.
І тонкий, як павутинка,
До Ромашечки й Барвінка
Враз долинув голосок:
— Ну, з приїздом, карапузик!
— Хто ти, крихітко?
— Гар-бузик...
— От маленький жартівник!
Не Гарбузик ти, а шпулька!
— А пізнаєш, де Цибулька?
Де Редиска? Де Часник?
Лиш Барвінок став гадати —
Всі городні — реготати.
Все не так і — навпаки:
Хлопчик Моркву сплутав з Маком,
Огірочка з Пастернаком,
І з Укропом — Кабаки.
Він показує — Картопля!
Виявляється — Конопля!
— Ось Петрушка! Ні, Горох! —
Навіть тихий Коник Дзвоник
Деренчав, як ополоник,
Реготав за чотирьох.
Потім друзі для порядку
Підрівняли кожну грядку.
Взявши сапку та граблі.
І відразу в Огірочка
Засвітилось півлисточка,
Радість в кожному стеблі.
— Слава нашому Барвінку!
Всі гукали без упинку.
— І Ромашечці хвала! —
Біля вушка раптом Бджілка
Розпростала срібні крилка.
Задзвеніла, загула.
— Ну, з приїздом, грамотію!
Я дивлюся і радію.
Що кохаєшся в труді.
Подивись, Ромашко мила,—
І краса росте, і сила
На прополотій гряді!
А тепер облишмо грядку,—
Завітайте в нашу хатку!
Добрий вулик, хоч старий!
Подивіться, друзі любі.
Як живе у справжнім клубі
Трудовий бджолиний рій!
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: