Пізніше, вже виходячи, Думбадзе додав, знизавши плечима:

— Не розумію тільки, чого так накинулися на нашого шановного патрона староанглійські ескулапи? В медицині він робить революцію, але ця революція не з тих, що їх так боїться й ненавидить старий світ. В цій науковій революції ще немає елементів революції соціальної.

Проте на ранок другого дня не пощастило продовжити роботу королівської ревізійної комісії. Деякі події перешкодили цьому.

Ці події виникли ще далеко до ранку — темної південної ночі, приблизно годині о другій.

Годині о другій, коли Геліополь спав і в ньому мирно відпочивали всі його гості, - нагло порушений був загальний спокій сумирного гірського містечка.

О другій годині головною вулицею Геліополя раптом зацокали кінські підкови і заторохкотіло кілька моторів. Півсотні кавалеристів, півдесятка мотоциклістів та одне авто вдерлися в тишу ночі й сполошили мешканців своєю присутністю в таку годину. Авто й мотоцикли були поліцейські, півсотні кавалеристів були з кінного полку Пешаварської британської дивізії.

Авто з мотоциклами безпосередньо покотили на надбережжя, до оселі Нен-Сагора, кавалеристи пригарцювали до Сольготелю і менше як за дві хвилини оточили, зійшовши з коней, Сольготель з усіма його мешканцями.

Думбадзе з Коломійцем схопилися: їх збудила голосна військова команда під вікнами й бряжчання шпор та зброї. Зони кинулися до вікна.

У затінках околишніх будинків, у світлових плямах вартових електричних ліхтарів гостро вилискувала зброя і матово сивіли шоломи солдатів. Просто серед майдану верхи на коні сидів офіцер; це він своїм гучним голосом подавав команду солдатам. Солдати, покинувши коней, з гвинтівками за плечем без ладу сунули до головних дверей Сольготелю.

— По нас! — зблід Коломієць. — Чорт забирай, але ж звідки вони дізналися?

Обмірковувати не було часу. До їхніх дверей неголосно, але твердо постукали.

Це був сержант. Він перепросив і зайшов без запрошення до покоїв. Він обійшов усі кімнати одна по одній і так само, перепросивши, вийшов. Очевидно, він не побачив того, що шукав.

Справді, Думбадзе з Коломійцем переполошилися передчасно.

Поліція і військо шукали пешаварських повстанців.

Але обережні повстанці, звісно, й не наважилися переночувати в готелі. Вони зайняли кілька будинків на північних околицях Геліополя.

На південній же дорозі, біля перевалу через верховину кратера, вони передбачливо виставили свою варту.

Варта попередила повстанців, і за чверть години до наскоку війська повстанський гурт уже залишив свою ночівлю й хутко подався до північного перевалу — на Афганістан.

Якби начальник роти кавалерії віддав наказ негайно рушати навздогін північною дорогою та, зійшовши з прямого шляху, розсипав цепом своїх солдатів по кратеру, то не далі півтора кілометра, в хащах і серед уламків породи, він виявив би усіх до одного втікачів…

Такий наказ начальник і віддав. За п’ять хвилин з півсотні кавалеристів рушили риссю на північ, північним прямим шляхом.

Тим часом поліцейське авто теж під’їхало до Сольготелю і приставило туди разом з поліцейським комісаром і Нен-Сагора з місіс Ліліан.

В загальному залі Сольготелю зібралися вже всі його переполошені мешканці.

Сер Овен Прайс у халаті, сер Освальд Кеммері в піжамі та сер Олівер Вебенс в шлафроці[18] сиділи вже в кріслах і схвильовано розмовляли.

Коли на дверях з’явилася висока постать Нен-Сагора, всі троє ображені джентльмени враз кинулися до нього. Через свою наївність вони певні були, що це їхній господар, цей старий ворожбит і дикун, винний був ‘у наглому наскокові війська і в усіх зв’язаних із цим прикростях недоспаної ночі.

— Сер! — обурено заволав сер Овен Прайс.

— О сер! — люто загримав сер Освальд Кеммері.

— Так, сер, — приєднався до них і сер Олівер Вебенс.

Вони ладні були наговорити безневинному господареві цілу купу неджентльменських слів, але тут, услід за Нен-Сагором, до покою ввійшла місіс Ліліан, і обурені джентльмени не. наважилися виголосити ці слова. До того ж усі вони були без комірців, і це остаточно зв’язало їм язики перед дамою. Вони навіть ладні були зразу ж ретируватися з тисячею пробачень. Сер Олівер Вебенс і почав уже задкувати.

Але в цей час до кімнати увійшов і комісар поліції.

— Пробачте, джентльмени, — сказав він, — але ми одержали зовсім певні відомості, що тут, у цьому містечку, стала на ночівлю банда повстанців.

— Банда?

— Повстанців?

— Тут?

3 сер О зразу перелякано заточилися.

— Чому ж ви не затримаєте їх?

— Що ж ви розбалакуєте?

— Де вона?

— За нашими відомостями, вона ще надвечір перейшла через гори й захопила Геліополь.

— Ще надвечір?

Сер Овен Прайс, почувши за собою могутню руку свого друга, губернатора, нарешті опанував себе і прибрав свого звичайного джентльменського вигляду. Він запнув халата й прикрив рукою своє голе горло.

— Пробачте, місіс, — схилився він до місіс Ліліан, що з великою цікавістю слідкувала за цією сценою.

Потім він, уже зовсім спокійно, обернувся до комісара:

— Ви помиляєтеся, сер. Ваші відомості зовсім не відповідають дійсності. Як вірний син Британської імперії, я повинен допомогти вам. Цілком очевидно, що поліція стала жертвою ворожої провокації. Цілком очевидно, що вас навмисне скеровано на фальшивий слід. Ми приїхали сюди ще минулого ранку, і повинен запевнити вас, сер, що за цей час ні одного повстанця і близько не видно було.

Сер Овен Прайс не брехав і вже, певна річ, не збирався прикривати повстанців. Сер Овен Прайс таки говорив правду. Він справді не бачив повстанців.

Сер Освальд Кеммері та сер Олівер Вебенс поспішили підтримати його.

Вони негайно ж категорично засвідчили, що за цілий цей день — ні вранці, ні вдень, ні надвечір — вони не бачили жодного повстанця.

Місіс Ліліан привітно всміхнулася до комісара.

Нен-Сагор похмуро повернув до нього своє невдоволене обличчя:

— Ви чуєте, сер? Якщо ви не хотіли йняти віри нам, індам з крові, то, я сподіваюся, вас задовольняють свідчення цих трьох джентльменів? Нехай, сер, тепер стане вам соромно!

Комісар поліції справді розгубився.

— Але ж відомості були цілком певні й офіціальні…

— Сер! — зірвався сер Овен Прайс. — Ви наважуєтеся, сер, висловити недовір’я до моїх слів? Ваше прізвище, сер? Відправляйтеся негайно до вашого губернатора і перекажіть йому, що сер Овен Прайс, терапевт, член президії Королівського медичного товариства і повноважний голова королівської ревізійної комісії сказав вам, що ви — нахаба!

Комісар спохмурнів, але чемно схилився:

— Гаразд, сер президент, я виконаю це, покінчивши тут з моїми службовими обов’язками.

Після того комісар попростував до дверей. Коли він проходив повз Коломійця й Думбадзе, Думбадзе дружньо ляснув його по плечу.

— Не вдавайсь у журбу. Ці джентльмени страшенно великі начальники і, звісно, люблять нагримати. Але, як їхній особистий секретар, я обіцяю тобі, що сер президент забуде за свою загрозу і не поскаржиться на тебе губернаторові. А тепер паняй!

Приятеля треба скрізь мати. Надто добре мати його серед комісарів поліції.

Таким чином, чергове засідання повноважної ревізійної комісії та чергову доповідь Нен-Сагора довелося відкласти геть на пізніше: 3 сер О були надміру схвильовані нічними подіями, і безсонна ніч вимагала компенсації. За загальною згодою це засідання перенесено аж на після обід.

Беручи до уваги всі вищеописані події, зроблено навіть певне порушення в загальному, ніколи не порушуваному, регламенті й розпорядку Сольготелю: в спальних кімнатах повноважних членів комісії дозволено повісити густі штори і спустити їх аж до окремого розпорядження постояльців цих кімнат.

3 сер О спокійно проспали аж до другої години по півдні.

Думбадзе і Кодомієць, навпаки, встали дуже рано. Нічні події не вплинули на лад їхнього життя. Рівно о восьмій вони вже поснідали в залі Сольготелю.