— Ти чудово плаваєш, — сказав Нейт англійською. — Ти з команди?

— Ні, не зовсім, — відповіла Домініка. Нейт помітив її міцні плечі, витончені руки, що тримались за стіну, рівні короткі нігті та блакитні очі, великі й мовби наелектризовані. Нейт оцінив би її акцент як прибалтійський або російський. Багато фінів говорили англійською з російським акцентом.

— Ти з Гельсінкі? — спитав Нейт.

— Ні, я росіянка, — сказала Домініка, спостерігаючи його реакцію, чекаючи презирства. Натомість отримала блискучу усмішку. «Вперед, містере ЦРУ, — подумала вона. — Що тепер скажете?»

— Якось я бачив, як команда з плавання «Динамо» змагалась у Філадельфії, — сказав Нейт. — Вони гарно себе показали, особливо в батерфляї.

Вода плескотіла на його плечах, віддзеркалюючи фіолетовий туман.

— Звісно, — сказала Домініка. — Росіяни в плаванні найкращі.

Хотіла додати, «як і у всіх видах спорту», але змовчала. «Це вже занадто, — подумала вона, — заспокойся. Гаразд, контакт є, національність встановлена, тепер час закидати гачок». Застосовувати навички, отримані в «лісі». Вона потягнулася до драбини, щоб вилізти з басейну.

— Ви ходите сюди вечорами? — спитав Нейт, коли Домініка сказала, що їй час іти. М’язи її спини вигиналися, доки вона підіймалася драбиною.

— Ні, мій розклад нерегулярний, — сказала Домініка, намагаючись не звучати, як Ґарбо, — дуже нерегулярний.

Вона поглянула на його обличчя, він здавався розчарованим. Добре.

— Не знаю, коли я сюди повернуся, та, гадаю, ми ще зустрінемось, — вона відчувала на собі його погляд, доки здіймалася драбиною та крокувала до жіночої роздягальні.

***

Вийшло так, що Домініка і Нейт знову зустрілися в басейні через два дні. Він вітально махнув рукою, вона злегка кивнула у відповідь. Вони пропливли ще кілька дистанцій поруч. Домініка пливла повільно, байдуже. Вона була мовчазною, стриманою, свідомою, на противагу його незграбній американській неформальності. Вона постійно намагалася заспокоїтись, не нервувати. Коли він дивився на неї, вона розуміла з виразу його обличчя, що він нічого не підозрює. «Він не знає, в чому річ, — з хвилюванням подумала вона». Офіцер ЦРУ не знає, з ким він має справу. Коли цього разу настав час іти, вона знову одразу ж вилізла з басейну. Та тепер обернулася до нього. Помах руки, на обличчі ані натяку на посмішку. Поки що вистачить.

За кілька тижнів вони зустрілися п’ять чи шість разів, і жодна з цих зустрічей не була випадковою. Домініка почала постійно навідуватись у готель «Торні», по-діагоналі через вулицю від входу до басейну. Більшість вечорів Домініка сиділа у вітальні біля вікна, спостерігаючи за Нешем. Наскільки вона могла судити, він ніколи не приходив з кимось. Він не перебував під спостереженням.

Домініка намагалася не поспішати й не квапити подій. Продовжуючи зустрічатися в басейні, природно, що згодом вони представились одне одному. Нейт сказав, що працює дипломатом в американському посольстві, в економічному відділі. Домініка сказала, що працює помічником адміністратора в посольстві Росії. Вона почула легенду про його прикриття, він — її легенду. «Він дуже природно поводиться, — подумала Домініка. — Як їх там готують?»

Звичайний, довірливий американець, нездатний на справжню konspiratsiya. Він дивився на неї без лукавства, його фіолетовий німб узагалі не змінювався.

«Господи, яка вона серйозна, — подумав Нейт. — Типова росіянка, боїться зробити неправильний крок». Та йому подобалась її мовчазність, її глибока чуттєвість, те, як вона дивилась на нього своїми блакитними очима. Особливо йому подобалось, як вона вимовляє його ім’я, «Нєйт». Та він понуро зробив для себе висновок, що доступу до секретів вона не може мати. Звідки, вона ж просто вродлива офісна працівниця російського посольства. Двадцять чотири чи двадцять п’ять, москвичка, Міністерство закордонних справ, молодша адміністраторка, не забудь глянути прізвище та по-батькові в реєстраційній карті готелю. Вибралася з Москви в такому юному віці. Певно, в неї багатий покровитель. У таке неважко повірити, дивлячись на її обличчя та тіло під спандексом. Недосяжна. Нейт вирішив направити до штаб-квартири запит, просто так, хоч і розумів, що нічого там не знайде.

«Це не медова пастка для нещасного європейця у себе вдома», — казала собі Домініка. Це операція за кордоном, спрямована на офіцера іноземної розвідки. Її добре підготували, вона знала, що виловлювати його слід обережно. Вона надіслала до Ясенєва звіт про перший контакт, описавши деталі кількох перших зустрічей. Волонтов тиснув, прагнучи подальшого активного руху.

Кілька тижнів, від Ленґлі жодної відповіді на запит щодо Домініки. «Нічого незвичайного, та кому яке діло?» — думав Нейт. Досить було випадково з нею зустрітися та напоїти. Він би змусив її усміхнутися, вона достатньо володіла англійською, щоб зрозуміти жарт. Та белькотіти російською і лякати її він не збирався.

Одного вечора, закінчивши плавати, вони зібрались виходити з басейну, попрямувавши до драбини. І зіткнулися. Її купальник обліпив вигини тіла. Нейт відчув, як б’ється її серце під еластичною шкірою спандекса. Він запропонував Домініці руку, щоб допомоги піднятися драбиною. Її рука була сильною і гарячою на дотик. Він якусь мить потримав її й відпустив. Обличчя безпристрасне, жодної реакції. Ще на якусь мить він поглянув їй у вічі. Вона зняла шапочку для плавання і струснула своїм волоссям.

Домініка знала, що він дивиться, і трималась холодно, на відстані. Що б він сказав, якби дізнався, що її готували бути горобцем, якби дізнався, що вона зробила з Делоном і Устиновим? Його вона точно, абсолютно точно не звабила б. І чула б регіт із самої Москви. Ні, вона закінчить завдання дисципліновано, зважено. «Рухаймось далі», — подумала вона. Час уже відкрити людський конверт, час скинути цей гнітючий незмінний фіолетовий покрив.

Домініка сказала «так» на пропозицію Нейта завітати до бару по-сусідству на келих вина. Його обличчя засяяло від здивування, потім від задоволення. Бачити одне одного за межа­ми басейну, у звичайному одязі, було дивно. Домініка рівно сиділа на своєму боці столу, обережно тримаючи келих вина.

Час для інформації: з якої саме ти частини Сполучених Штатів? У тебе є брати і сестри? Чим займаються члени твоєї сім’ї? Вона проходилась списком, заповнюючи прогалини в його papka.

Якби Нейт її не знав, то вирішив би, що це допит. Може, вона просто нервує, відтягує час, щоб самій не відповідати на особисті питання. «Коли росіяни не напружуються, — думав він, — то поводяться тупо». Що ж, нехай розслабиться. Він не збирався відлякувати її, тиснучи надто сильно. «Відлякувати від чого?» — спитав він себе. Вона не була мішенню, і він не збирався тягнути її до ліжка.

Він замовив чорного хліба та сиру. «Дуже розумно, — подумала вона. — Він гадає, що тільки цим ми, росіяни, і харчуємось. Другий келих вина? Ні, дякую». Нарешті саме Домініка першою висловила бажання піти додому. Нейт спитав, чи може він її провести. На порозі свого маленького сучасного багатоквартирного будинку вона спостерігала, як він бореться з нестримним бажанням нахилитися для поцілунку в щоку, дивилася, як він силкується наважитись — чоловіки всі однакові, — після чого подала йому руку, міцно стисла і зайшла всередину. Крізь скляні двері вона бачила, як він розвернувся, сховавши руки до кишень.

Підготовлена оперативниця СВР, випускниця школи горобців та АВР, вона вітала себе з гарним вечором, гарним прогресом, особливо з тим, як вдало відшила його з поцілунком. Вона розсміялася. «Ти ще та куртизанка, — подумала вона, — убивця гангстерів, звабниця дипломатів, а тепер otkazatsya, відмовляєш у поцілунку на добраніч».

***

— Гей, Ромео, — сказав Форсайт, вриваючись до маленького кабінету Нейта в резидентурі, — бачив уже сьогоднішню пошту зі штаб-квартири?

Форсайт мав на увазі результати запиту Нейта щодо відстеження інформації — ім’я: Домініка Єгорова; дата і місце народження: 1989, Москва; зайнятість: адміністративний помічник, посольство Росії.