Він подав запит більше місяця тому. Нейт очікував прочитати стосовно цієї жінки щось на кшталт «Інформації не знайдено», її навіть не було в місцевому дипломатичному списку. Вона сказала Нейтові, що працює молодшим адміністратором, це найнижче зі звань. Решта Нейтової телеграми кількома словами описувала контакт, заснований на неперіодичних зустрічах у басейні. Абсолютно марний, без можливостей доступу і без потенціалу.
— Ні, ще не читав, — сказав Нейт. — Уже прийшла?
— Ось моя копія, — сказав Форсайт. — Ти тільки глянь.
Форсайт гмикнув, передаючи телеграму Нейту. Коли Нейт почав читати, за спиною Форсайта з’явився Ґейбл.
— Томі Швидкотрах уже прочитав результати запиту? — спитав Ґейбл. Він теж зареготав. Нейт не звернув уваги і продовжив читати:
1. Дані щодо об’єкта: підтверджений статус молодшого лейтенанта СВР, можливо, Управління I (Обчислення та поширення інформації). Приблизна дата ВС16 до СВР — 2007-08. Випускник Академії зовнішньої розвідки (АВР), 2010. Можливі родинні зв’язки з першим заступником директора СВР Іваном («Ваня») Дмитровичем ЄГОРОВИМ. Служба суб’єкта у Фінляндії не відображена в списках Міністерства закордонних справ Російської Федерації, що може означати тимчасове призначення та/або конкретне оперативне призначення обмеженої тривалості.
2. Коментар штаб-квартири: ШК виявляє інтерес до активнішого контакту. Родинні зв’язки об’єкта з керівництвом СВР можуть означати, що вона має унікальний доступ, тож виникає можливість для важливого вербування.
3. Схвалюємо старанність резидентури у зборі інформації та розробці об’єкта. Офіцер резидентури має продовжувати контакти з об’єктом для додаткового оцінювання та обробки. ШК готова підтримати оперативні плани резидентури в разі необхідності. З повагою.
Нейт відірвав очі від телеграми й поглянув на Форсайта й Ґейбла.
— Кращої відповіді на запит і не придумаєш, — сказав Форсайт. — З цього може вийти щось велике, якщо тобі вдасться дійти аж до вербування.
Нейт відчував, як ноги заливає цементом.
— Якось це неправильно, Томе; вона не може бути причетною, вона надто молода. Час покаже, який у неї потенціал для вербування. Вона якась віддалена і замкнута.
Він ще раз поглянув на телеграму.
— Останні п’ятдесят років жінок не допускали до Академії. Я можу змарнувати шість місяців, намагаючись опрацьовувати її, і в результаті, не отримати нічого. Гадаю, краще мені зосередитись на чомусь іншому.
Ґейбл нахилився ще більше, виглядаючи з-за плеча Форсайта.
— Гаразд, обдумай усе як слід. — Він розсміявся. — Дідько, ти що, жартуєш? Така ляля, та ще й з близьким родичем у керівництві СВР? Справді, добре все перевір. І навіть не думай братися за щось інше. Це срана стигла слива, яка чекає, доки її зірвуть.
— Зрозумів я, зрозумів, — сказав Нейт. — Просто вона не схожа на оперативницю СВР. Сувора й ляклива, принаймні мені так здалося.
Він знизав плечима й поглянув на колег.
— Що ж, вітаю, малий. Ти отримав серйозні перспективи для розвитку, — сказав Ґейбл, виходячи з кабінету. — Обговоримо оперативні плани, коли будеш готовий, — сказав він з-за плеча. Форсайт повернувся, зібравшись іти, й підморгнув Нейту.
Нейт глянув на Форсайта й кивнув. «Гаразд, побачимо, куди нас це приведе», — сказав він собі. Марнування часу. Давай, зберись. Віднині Домініка Єгорова була вже не просто гарним личком. Вона була його об’єктом розробки.
***
Далі вулицею від американського посольства, у посольстві російському, резидент Волонтов вичитував Домініку з приводу того, як повільно прогресує її операція.
— Молодший лейтенанте Єгорова, ви добре почали, та ваш прогрес просувається надто повільно. З часу вашого прибуття генерал Єгоров надіслав уже три запити на оновлення статусу. Ви маєте подвоїти зусилля, щоб перевести дружбу з Нейтом на новий рівень. Частіші зустрічі. Спільні прогулянки на лижах. Спільні мандрівки на вихідні. Будьте винахідливою. Генерал Єгоров знову рекомендує вам розвинути в Неша емоційну залежність від вас.
Волонтов відкинувся в кріслі та провів жирними пальцями по напомадженому волоссю.
— Дякую, полковнику, — сказала Домініка. Її дядько, Симьонов, а тепер ще й цей смердючий антикваріат.
— Не могли б ви роз’яснити мені, що саме має на увазі директор Єгоров під словами «емоційна залежність»?
Її погляд ніби спонукав його припустити, що вона звабить американця.
— Упевнений, що не можу говорити за директора Єгорова, — сказав Волонтов, рятуючись, утікаючи якнайдалі від розмитого мосту їхньої розмови. — Вам лише треба зосередитись на розвитку ваших стосунків. Розвивайте пута довіри.
Волонтов махнув рукою в повітрі, щоб проілюструвати, що можуть означати ці «пута довіри».
— Головне, нехай більше говорить про себе.
— Звичайно, полковнику, — сказала Домініка, встаючи зі свого крісла. — Я цим займуся і триматиму вас в курсі. Дякую за ваші цінні настанови.
Після розмови з Волонтовим Домініка відчула відлив сил. Він жив у незрілому слизькому світі, повному хитрих натяків та інсинуацій. «Пута довіри», «емоційна залежність». Школа горобців. Їй що, доведеться терпіти це протягом усієї кар’єри?
Дорогою додому Домініка напружено розмірковувала. «Схаменися». Вона була у відрядженні за кордоном, жила у власній квартирі, в маленькому казковому місті. Все було чудово. Вона мала важливу роботу, спрямовану на тренованого американського офіцера розвідки. Що ж, він не здавався небезпечним, але був офіцером ЦРУ, а цього вже було досить. Сьогодні вона змусить його більше розповісти про себе. Спитає, що він думає про росіян, — він усе ще не зізнався, що володіє мовою. Вона заговорить з ним про Москву. Йому доведеться визнати, що в минулому він займав там посаду. Квапливо крокуючи освітленими вулицями до «Yrjӧnkatu», не відчуваючи, якою помітною при цьому ставала її кульгавість, вона чекала на контакт.
Прямуючи до «Yrjӧnkatu» на самоті, Нейт зосереджено думав, настільки, що забув про вулицю, проігнорувавши свою шістку. «Прокинься, агов, — подумав він, — це перший вечір твоєї нової справи». Він скористався червоним знаком світлофора, щоб глянути навколо, стежачи за рухом автомобілів. Жодних змін. «Пройди ще три квартали і зроби це саме. Ніяких повторів. Це вже не мила весела гра з блакитноокою слов’янкою в мокрому спандексі». Ні, якщо вона офіцер СВР — а він усе ще мав щодо цього сумніви, — доведеться звертати увагу й робити додаткове оцінювання. Боже, та краще б він працював з тим п’яничкою Тишковим. Принаймні отримав би доступ до документів та приватних зустрічей. Це був би справжній скарб, щось, про що б заговорили вдома.
Поринувши в думки, Домініка також знехтувала перевіркою на предмет спостереження, аж доки не опинилась за три квартали від басейну. Аби якось загладити свою неуважність, вона виконала абсурдний розворот на алеї — pensionerki б уже лютували — і відчула себе безглуздо. Вони обоє неуважно петляли вулицею і, звернувши з двох різних боків, опинилися біля дверей басейну в один і той самий час. У Домініки прискорилось дихання, пульс Нейта підвищився, та вони обоє пам’ятали, що слід робити, і були готові до праці.
***
Домініка відкинулася на дерев’яну переборку кабінки ресторану. Її довгі пальці повільно обертали ніжку келиха. Нейт сидів навпроти, простягнувши та схрестивши ноги. Він був одягнений у светр з V-подібним вирізом та джинси, вона — у блакитну в’язану кофту та плісировану спідницю. На ній були темні колготи та чорні черевики на низькому каблуку. Нейт помітив, що вона хитає ногою під столом.
— Американці ніколи нічого не сприймають серйозно, — сказала Домініка. — Їм лиш би пожартувати.
— Скількох американців ти знаєш? — спитав Нейт. — Ти була у Сполучених Штатах?
— У балетній школі був іноземний студент, американський хлопчик, — сказала Домініка. — Він постійно жартував.
Згадка про балет її не хвилювала, це було частиною її легенди.
— Але чи добре він танцював? — запитав Нейт.