Вони стали разом виходити з посольства в кінці робочого дня й відвідувати місцевий бар, щоб випити келих вина та з’їсти гріховний шматочок пирога з ікрою під вершками та сиром. Вони говорили про сім’ю, про Москву, про свій досвід. Домініка не згадувала про школу горобців. Марта сміялась і змушувала сміятися Домініку, тож після завершення вечора вони вже йшли тротуаром, тримаючись під руки.

Одного вечора в барі, натякнувши бридкому німцю, що їх слід облишити в спокої, Марта розповіла Домініці свою життєву історію, свою кар’єру горобця. Вона пишалася тим, що служила країні, і не згадувала моторошних років КГБ. Вона ні краплі не соромилась того, ким була, чи того, що зробила. Губа Домініки задрижала, вона поглянула на свою подругу й тихо розплакалась. Після цього була довга ніч, та в кінці Марта знала про Домініку все. Призначення для переслідування Нейта, дядько Ваня, школа горобців, француз Делон, навіть Устинов. Слова лилися з Домініки рікою. Вона не думала ні про виявлення, ні про маніпуляцію. І згодом дві жінки стали подругами.

Вечір за вечором, спокійно й зібрано, Марта слухала й міркувала. «Божечки, як ці vlastiteli, ці великі боси змучили бідне дівча за такий короткий проміжок часу». Та Марта бачила в Домініці силу і щось іще. Марта підозрювала, що відкритість Домініки перед добродушним молодим американським офіцером ЦРУ створювала також і глибший емоційний зв’язок. Можна було сказати Домініці, але це автоматично означало б, що вона не може оперувати правильно, тож Марта змовчала.

— Не знаю, — сказала Домініка. — Він зарозумілий, несерйозний, не любить Росію чи, принаймні, не сприймає нас як належить. Дядько Ваня вважає, що він відчайдушний оперативник.

— Здається, він людина неприємна, — сказала Марта. — Але з таким легше працювати — навіть спати — ти зможеш отримати, що хочеш.

Вона закурила сигарету й подивилася на Домініку, відкинувшись на стінку кабінки. Вони допивали по третій склянці вина.

— Ні, він не неприємний, скоріше, просто дивний. Але милий.

Вона зітхнула.

— Я мушу сказати Волонтову, коли зрозумію, що він займається операцією, коли почне відволікатися. Вони хочуть упіймати його з агентом.

Домініка відчувала, як вино б’є в голову.

— А ти достатньо добре його знаєш для цього? — запитала Марта. — Зможеш зрозуміти?

Домініка змахнула з чола пасмо волосся.

— Гадаю, я вже розу… вже зрозуміла, — сказала вона.

— І ти одразу ж побігла й відзвітувала полковникові Волонтову, — сказала Марта. Вона чудово розуміла, що відбувається.

— Не зовсім, — мовила Домініка. — Я лише сказала, що стежитиму за ним.

— І ти навмисне не повідомила про те, що запідозрила свого молодого американчика в активній зайнятості?

— Він не мій «молодий американчик», — сказала Домініка, заплющивши очі.

— Але ти таки запідозрила його в оперативній роботі? Волонтов спитав тебе напряму, і ти ні слова йому не сказала, так? — запитала Марта, нахиляючись ближче до Домініки. — Розплющ очі, поглянь на мене.

Вона розплющила очі.

— Так. Я не сказала й слова.

Очі знову заплющились.

Марта ковтнула вина, відзначивши з певною безпристрасністю, що Домініка не тільки вчинила державну зраду — «зрадила Думу» звучало смішно, — не відзвітувавши і збрехавши, але того ж вечора зробила Марту співучасницею, розповівши про свій злочин. Вона потяглася і взяла Домініку за руку.

— Ти маєш бути обережною, — сказала вона.

Марта присвятила життя державі, роками ігнорувала її непоміркованість і зробила значний вклад у падіння чоловіків, єдиним гріхом яких була слабкість до плотських утіх. Та всередині вона вже давно порвала з цими виродками. Вона розуміла, в якій ситуації опинилась Домініка. «Тварини, — думала вона, — вони вичерпають цю прекрасну розумну дівчину до дна і викинуть». А якщо те, що вона робила, хоч віддалено дійде до Володимира Путіна, справа стане смертельно небезпечною. Знання Домініки були мов мішок зі зміями — на певний час безпечний, та навіть не думай вдарити ним об стіну.

***

Короткий візит МАРБЛа до Гельсінкі вселяв радість із кількох причин. По-перше, МАРБЛ зустрівся й дійшов значного прогресу з міністром торгівлі Транком, таким чином встановивши беззаперечну потребу в подальшому опрацюванні цього канадського жевжика. По-друге, нічні зустрічі з Нейтом з півночі до світанку в готелі «ҐЛО» вже вилилися у вісім високоякісних розвідувальних звітів (з коментарями на тридцять сім потенційних) з приводу операцій СВР у Європі та Північній Америці. По-третє, МАРБЛ надав ім’я помічника комісара з Управління стратегічної політики та планування КККП19, який зустрічався з російською нелегалкою (танцівницею у стриптиз-клубі «Бер Факс» в Оттаві). І, нарешті, старий агент повторив з пам’яті — він не мав прямого доступу до інформації щодо Китаю — зміст трьох шикарних звітів із Пекіна, які в деталях описували боротьбу за владу в Постійному комітеті політбюро, протягом двох років після відходу від справ Бо Сілая, на початку 2012 року. «Вичерпні коментарі» МАРБЛа з приводу зацікавленості президента Путіна — «доволі обсесивної», як він сам казав, — у роз’єднаності Комуністичної партії Китаю були високо оцінені аналітиками.

Та це були лише позитивні розвіддані від МАРБЛа. Найгарячішою новиною була чутка, яку МАРБЛ підслухав у Москві, — про те, що існувала «директорська справа», якою керували на четвертому поверсі Ясенєва. І стосувалася вона настільки важливого для Росії активу, що керівництво СВР мало над ним ексклюзивний контроль. Для контррозвідки ЦРУ такий особливий підхід міг означати лише мегакрота. Якийсь уряд в якійсь країні мав величезну проблему, в нього проникли по самі вуха, і всі дивилися одне на одного, гадаючи, чи йдеться не про Вашингтон. Ця пікантна новина була відокремлена від решти звіту МАРБЛа, її опрацьовували індивідуально.

Ніхто не збирався казати старому шпигуну, що з цим слід робити. Він сам сказав їм, що зробить. Він знав, як натискати на струни пальцями, як ставати павуком на павутині, чекаючи, доки затремтять ниточки. За можливості, він збиратиме — дуже і дуже обережно — більше інформації. А на цей час слова «кріт СВР», «директорська справа» і «Ясенєво» розлетілась крейдою по дошках десятків контррозвідувальних аналітиків у штаб-квартирі ЦРУ. Вони вміли чекати і готові були чекати місяцями, навіть роками, щоб отримати відсутні елементи мозаїки.

Останнього вечора МАРБЛ сказав Нейтові, що Ентоні Транк за шість місяців відвідає економічну конференцію в Римі, а також Генеральну Асамблею ООН у Нью-Йорку, чим надасть дві додаткові можливості МАРБЛові для подорожей за межі Росії з правдоподібним прикриттям — обробкою Транка для СВР.

Штаб був задоволений цією серією зустрічей з МАРБЛом і роботою Нейта загалом. На секретний банківський рахунок МАРБЛа було переведено бонус, а Нейту підвищили зарплатню до $153 за платіжний період, з вирахуванням податків.

— Непогано, — сказав Ґейбл, дізнавшись про підвищення ступеня Нейта. — Сто п’ятдесят три долари. Платитимуть доти, доки, трясця, не знецінять твій вклад. Ти знаєш, що отримуєш ще й купон на шість безкоштовних відвідувань автомийки?

***

Наприкінці серії зустрічей, перед тим як МАРБЛ повернувся до Москви, Нейт обережно поцікавився загальною безпекою. МАРБЛ досить безтурботно зізнався, що відтоді, як вони з Ней­том ледь не попалися на засніженій московській вулиці — здавалося, ніби пройшла вже сотня років, — у штаб-квартирі СВР в Ясенєві проводиться серйозне полювання на крота. Його старий товариш, перший заступник директора Єгоров, був переконаний, що хтось із верхівки російської служби шпигує для ЦРУ.

— Іншими словами… я, — сказав він, розсміявшись. Хвилювання Нейта відобразилось на його обличчі.

— Слухай, — сказав МАРБЛ. — Я звик до ризику. Я знаю, як влаштована моя служба. Знаю, як той zhulik, як той старий шахрай Єгоров думає і працює. Немає причин бити тривогу.

Він подумав про чотирнадцять років роботи агентом Ленґлі, про безсонні ночі, коли вслухувався в кроки на сходах, чи про відчуття страху в грудях, коли телефонував до Москви «по консультації». Він пригадав невимовну хвилю полегшення, коли бачив повну залу для засідань, коли його викликали на зустріч. Інші, до нього, заходили в порожню кімнату з ubijca, з громилами, які чекали за дверима.