За тиждень до цього Маторін проник до Фінляндії, використавши цей маршрут, після чого на сільській дорозі номер 70 його підібрала група підтримки з Управління С, потім зустрів нелегальний агент і відвіз за чотири сотні кілометрів на південь «Шостим сільським маршрутом», і звідти, нарешті, державною магістраллю E75 він потрапив до міста. Кілер-­спецпризначенець одразу ж поїхав до квартири Єленової, вбив її опівночі та сховав тіло в гумовий військовий мішок для трупів. Він очистив та продезінфікував квартиру, подав сигнал нелегалу, і вже рано вранці Маторіна й тіло Марти відвезли назад на північ до сховку у Вяртсіля. По цьому нелегал повернувся до Гельсінкі. Наступного ранку, використовуючи справжні фінські документи, нелегал та його злегка замаскована дружина покинули країну в Хаарпаранті, нібито для приємної відпустки у Швеції. Вони ніколи не повернуться до Фінляндії, чим ще більше ускладнять розслідування того, що сталося з Мартою Єленовою. Вся операція зайняла трохи менше сорока годин.

Сонячне світло сходило над сосновими лісами Вяртсіля, відкидаючи довгі акуратні тіні, що тягнулися сніговими пагорбами. Прикордонники Федеральної служби безпеки стояли на вежі B30, спостерігаючи за лінією лісу в біноклі. Сонце вийшло з-за вежі, над вершинами сосен, заливши все навколо золотим світлом.

— Vot, поглянь, — сказав один з прикордонників.

З лісу вийшла тонка постать чоловіка. Він був одягнений у білий зимовий комбінезон з капюшоном, на ногах мав снігоступи. Прикордонники спостерігали, як він упевнено пробирається крізь снігові замети, його довга тінь тягнулася за ним. На прив’язі за собою він тягнув санки. Продовгуватої форми об’єкт лежав на них, укритий білим нейлоном. Марта Єленова повернулась на Батьківщину.

У вершковому маслі на сильному вогні підсмажте окремо порізану кубиками яловичину, картоплю та цибулю. Поєднайте інгредієнти в сковорідці з більшою кількістю масла, підігрійте. Всередині сформуйте отвір і розбийте в нього сире яйце. Перед подачею змішайте яйце з рештою інгредієнтів.

20

Поліція державної безпеки Фінляндії (скор. від «Supo»).

Нейт сидів із Ґейблом у ресторані «Індіа Пранккарі» в районі Калліо, у самому кінці залу, дивлячись у вікно. Ресторан був майже порожній. Ґейбл наполіг на замовленні роган джоша — запашного, гострого, жирного яскраво-червоного рагу з тушкованої баранини. Вони їли його з ніжним хлібом та пекучою приправою з помідорів та імбиру, щедро запиваючи пивом. Скуштувавши першу ложку, Ґейбл порівняв страву з непальським роган джошем, який він куштував біля багаття в Дхахрані цілу вічність тому, на аеродромі біля Пілатуса, допомагаючи чотирьом тибетцям непомітно проникнути в Китай.

— Кляті скандинави не вміють готувати страв індійської кухні, — сказав він, жуючи. — Їм аби тільки оленина, ягоди з вершками, варена картопля. Шеф-кухар тягнеться до петрушки, і все, у них інфаркт.

Їжа, як завжди, зникала в Ґейбловому роті з неймовірною швидкістю.

— Чотири маленькі хлопці, шерпи, міцні, мов горіхи, я навчав їх цілий місяць, мали заскочити й вискочити, повернутись магістральною лінією, що тягнеться вздовж кордону, буквально в тіні Евересту та Канченджанґи. Сраний кінець світу. Вони полетіли над горами, мали вийти… але так ніколи й не повернулися. Їх, певно, схопив китайський патруль.

Якусь хвилину він мовчав, потім махнув, щоб принесли ще приправ, і вони почали говорити про справу ДІВИ, про те, як її краще почати. Нейтові не вдавалося її обробити, вона не піддавалась, тож він просто марнував свій час. Ґейбл перестав жувати й поглянув на нього, почувши, що Нейт справді починає відчувати до неї прихильність.

— Вона готова виходити, брати участь у дискусіях, ми багато про що дискутуємо, та вона нічого не розкриває, — сказав Нейт.

— А ти не думав, що вона тебе обробляє, а не навпаки? — спитав Ґейбл, жуючи.

— Можливо, — сказав Нейт. — Це їй нецікаво. Ніякої кар’єрної маячні, погоні за грішми, нічого такого.

— Ага, а що б ти зробив, якби вона прийшла повністю гола під своїм плащем? Не назвав би це вербувальним прийомом?

Нейт роздратовано поглянув на Ґейбла.

— Не думаю, що вона вдалась би до подібного підходу. Інтуїція підказує.

— А ти б точно був не проти. Що ж, здається, ви, голубки, застрягли. Я пропоную вам подумати, як краще зрушити справу з мертвої точки. Розбурхай її, розбуди, виведи з рівноваги.

Він допив своє пиво й замовив ще два.

— Вона не реагує на стандартні методи, Марті, — сказав Нейт. — Я намагався змусити її поговорити про Росію, про проблеми, не тиснучи, а просто даючи можливість відкритися. Щось є в її очах, але поки що воно сховане.

— Подумай про інші можливі важелі. Забезпечене життя на Заході. Предмети розкошів. Рахунок у банку.

— Неправильний напрямок, — сказав Нейт, — вона не така. Вона ідеалістка, націоналістка, а не бездумна совєцька дівка. Вона зростала, займаючись балетом, музикою, книжками, мовами.

— Ти говорив про Кремль? Про все лайно, що твориться за його стінами?

— Звісно ж, говорив, — сказав Нейт. — Та вона занадто фанатична. Для неї це все — частина Rodina.

— А це що за хрінь? — спитав Ґейбл.

— Увесь національний міф — Батьківщина, земля, хвалебні пісні, переслідування нацистів у степах.

— О, так, деякі з тих російських дівок у Червоній армії справді були гарячі, — сказав Ґейбл, дивлячись на стелю. — Їхні уніформи й чоботи, вони мали такий вигляд…

— Це якось стосується операції? Ми обговорюємо ДІВУ чи що?

— Гаразд, ти мусиш знайти щось, чим зможеш похитнути її оборонні позиції.

Він відкинувся на спинку крісла, трохи похитуючись, склавши руки на потилиці.

— Та не ігноруй її почуттів до себе, — сказав Ґейбл. — Можливо, вона захоче допомогти, посприяти твоїй кар’єрі, зробити подарунок. Це їй не здаватиметься державною зрадою. А може, вона адреналінниця. Взагалі-то, деякі агенти справді п’ють адреналін.

***

Тієї ночі задзеленчав дверний дзвінок Нейта. На порозі стояла Домініка — обличчя бліде, очі червоні. Вона не плакала, але її губи тремтіли, і вона приклала руку до рота, ніби ось-ось розридається. Заштовхнувши її до квартири, Нейт поспіхом перевірив коридор. Вона не опиралася, коли він заводив її всередину. Він зняв її плащ. Домініка була в білому стрейчевому топі й джинсах. Він м’яко посадив її на диван. Вона сиділа на краю подушки, дивлячись на свої руки. Нейт не знав, що сталося чи що робити. Її відсилають додому раніше, у неї неприємності. Перше, про що він подумав. Втрата офіцера СВР до вербування.

Варто її заспокоїти. Що б не трапилось, вона засмучена, вразлива. Склянка вина, скотчу, горілки? Коли вона робила ковток, було чути стукотіння зубів об скло.

— Я знаю, що ти говориш російською, — сказала раптом російською Домініка, глухим, виснаженим голосом. Голова все ще схилена, волосся звисає з обох боків її обличчя.

— Ти єдиний, з ким я можу поговорити, хлопець із ЦРУ, здуріти можна, еге ж?

«Хлопець із ЦРУ?» — подумав Нейт. Що за хрінь відбувається? Він непорушно сидів, кліпаючи очима. Домініка зробила ще один нервовий ковток.

Вона повільно, тихим голосом почала розповідати. Розповіла про Марту, про її зникнення. Коли Нейт спитав «чому», Домініка розповіла йому про Устинова. Коли Нейт спитав «як», розповіла про свою підготовку. Ці чутки про Четверту державну школу, Господи.

А тоді вона поглянула на нього, намагаючись оцінити його реакцію на почуте, на те, що вона навчалась у школі горобців. Не було жалю, не було зневаги, він поглянув їй у вічі. Він завжди був таким. Фіолетова мантія навколо його голови пульсувала. Їй відчайдушно хотілось йому довіряти. Він налив ще одну склянку.

— Що тобі потрібно? — спитав він англійською. — Я хочу допомогти.