***

Наступного ранку Домініка увійшла до резидентури й поглянула на порожній стіл Марти. «Мабуть, допізна засиділася за аквавітом», — подумала вона.

Коли Марта не з’явилася й до обіду, Волонтов висунув голову зі свого кабінету й заволав:

— Де сьогодні Єленова? Вона телефонувала, що захворіла?

Ніхто не знав, де вона була.

— Молодший лейтенанте Єгорова, зателефонуйте до її квартири. Спробуйте з нею зв’язатися.

Домініка дзвонила кілька разів, та ніхто не відповів. Волонтов викликав офіцера охорони й наказав відвідати її квартиру, постукати у двері й скористатись офісною копією ключа, щоб увійти всередину. Той повернувся за годину й повідомив, що квартира порожня, але виглядає нормально. Одяг у шафі, посуд у раковині, ліжко застелене.

— Напишіть коротку телеграму в Центр, — гаркнув Волонтов охоронцеві, який дивився на Волонтова, мов ротвейлер, чекаючи на команду. — Повідомте, що адміністративний помічник Єленова Марта не з’явилась на роботу, місце її перебування невідоме. Про відсутність дзвінком не повідомляла. Проінформуйте їх також, що ми її шукаємо й надсилаємо запит до фінської національної поліції, щоб розпочала розшук. Перекажіть, що посольство вимагає термінових дій і повної секретності. Все.

Волонтов покликав до кабінету свого контррозвідника й зачинив двері.

— У нас може бути проблема, — сказав він. — Марта Єленова не виходить на контакт.

Він поглянув на годинник, випущений СВР, що висів над дверима.

— Уже майже п’ять годин, — сказав він.

Його людина з Лінії КР, позбавлена інтелекту в’ючна тварина, колишній працівник Управління прикордонної служби КГБ, поглянув на свій годинник, ніби щоб звіритись із озвученим Волонтовим часом.

— Відправляйся в СУПО20, — сказав Волонтов. — Попроси про зустріч із Сунквістом. Розкажи йому про Єленову, скажи, ми вважаємо, що її могли викрасти. Попроси, нехай перевірять усі термінали: аеропорт, залізницю, річковий вокзал.

— Викрали? — спитав контррозвідник. — Хто міг викрасти Єленову?

— Ідіот. Ми ж не скажемо фінській розвідці, що, скоріше за все, вона дезертирувала? Просто скажи, хай перевірять. У них є її фотографії з візи. І повтори, хай затямлять, що нерозголошення — обов’язкова умова. І сам тримай рота на замку.

Упродовж наступних шести годин поліції не вдалося досягти жодних результатів, але СУПО надіслало фото жінки, яка віддалено нагадувала Єленову і яка перетинала кордон зі Швецією в пункті Гаапаранта, біля Ботнічної затоки. На жінці був шарф та темні окуляри, які ховали півобличчя, але ніс та підборіддя були схожі. СУПО повідомили, що жінка минула фінський імміграційний контроль з фінським паспортом на ім’я Рити Вірен, і наразі вони перевіряли це ім’я. Її супроводжував невизначений чоловік в окулярах та бейсболці.

— Це все підтверджує, — сказав контррозвідник. — Американці. Вона перейшла на бік ЦРУ.

— Імбецил. Звідки ти це взяв? — спитав Волонтов.

— Гляньте на кепку, полковнику, — сказав контррозвідник, вказуючи на фотографії СУПО, які росіянам надіслали факсом. — Тут написано «Нью-Йорк».

Волонтов наказав йому забиратися геть.

Офісом поповзли чутки. Убивство? Викрадення? Слово, яке ніхто не наважувався вимовити. Дезертирство? Всі знали, що кілька тижнів тому між Мартою та Волонтовим сталася серйозна перепалка. Але щоб дезертирувати? Домініка була сама не своя. Марта не стала б дезертирувати, а якби й стала, то обов’язково попрощалася б. Вона лиш жартувала, що їм слід дезертирувати разом. Ні. Трапилось щось погане. А тоді вона застигла. Можливо, вони якось дізналися, що вона, Домініка, не звітує, а лише описує фальшивий прогрес із Нешем? Можливо, зникнення Марти було попередженням? Маячня. Існувало простіше пояснення. Марта поїхала на тиждень до Лапландії з білявим інструктором з йоги. Що завгодно. Та все ж Домініка не могла себе переконати.

Пошуки Єленової тривали п’ять днів — безрезультатно. Волонтов шаленів від того, що зникнення однієї з його людей позначиться на його особовому файлі в Центрі. Досить іронічно, враховуючи, що тридцятирічна кар’єра Волонтова й без того була позначена лінню, неуважністю і кар’єризмом. Посольство рапортувало міністерствам закордонних справ та внутрішніх справ Фінляндії про злочинне викрадення одного з дипломатичних співробітників, чия безпека, нагадували вони збентеженим фінам, була прямою відповідальністю уряду Фінляндії. Спеціальний московський слідчий прибув з Управління К для допиту офіцерів і резидента посольства, а також для консультування фінських слідчих. Він поїхав за чотири дні, урочисто заявивши, що пані Єленова зникла.

Домініка підозрювала правду, лежачи обличчям униз на своєму ліжку в наданій СВР квартирі, і плакала за подругою. Вона була справжньою подругою — старшою сестрою, якої Домініка ніколи не мала, — і те, що Вони могли їй нашкодити, було жахливо, немислимо. Але чому? Перебираючи думки, вона згадала, як розповіла Марті про Устинова, і завмерла. Вони про це дізнались? Марта розповіла комусь? Невже її невміння тримати язика за зубами призвело до зникнення колеги, офіцера Служби, з сонного маленького Гельсінкі, у двадцять першому столітті, у свідомому, цивілізованому світі? Вона заплющила очі й відчула, як обертається, вона була в любовному гніздечку Устинова, на його заляпаному кров’ю ліжку. Копирсаючись у спогадах, вона згадала, як на обличчі Волонтова проступив страх, ним був просочений весь його помаранчевий ореол.

Домініка підвелася, підійшла до вікна й поглянула на нічне небо. Вона себе зневажала. Тренований офіцер розвідки. Справжня оперативниця. Безжальна спокусниця. Вони використали її і все ще використовували як дрібну шахову фігуру, як пішака. Хто б не був Нейтовим агентом, тепер вона краще могла зрозуміти цю людину, відчути ненависть, яка її живила.

Домініка більш, ніж коли-небудь раніше, упевнилась у своєму рішенні не звітувати про Нейта. Її немов обдало холодним повітрям. Та ці маленькі ігри були пасивними, хіба ні? Вона бачила обличчя Марти на склі. Як змусити Їх заплатити за те, що Вони з нею зробили? Як їх знищити: Волонтова, дядька Ваню, всіх інших?

Сльози текли по її щоках. Вона плакала за Мартою, за своїм батьком і, мабуть, за собою теж. Плакала за Росією, хоч і розуміла, що більше не вірить. Вона відвернулась від вікна, заплющила очі. У неї всередині щось зламалось, і вона змела рукою маленьку керамічну вазу, яку Марта купила для неї на недільному ринку, з краю столу, стиснувши зуби та кулаки.

Повернувшись до резидентура, сповнений страху Волонтов чекав офіційного осуду. Натомість він отримав співчутливий дзвінок по «Vey-Chey», VCh -телефону, від Вані Єгорова, який запевнив, що робота в полі, на лініях фронту, сповнена ризиків. Дезертири були в минулому, будуть і в майбутньому.

— Ми їх засуджуємо, — сказав він, — і нам слід бути пильними, але всіх їх ми вирахувати не в силі.

Єгоров попросив Волонтова зосередитися на управлінні безпечними операціями, а особливо — на «спеціальному проекті» з його небогою й молодим американцем.

— Звичайно, генерале, — сказав з полегшенням Волонтов. — Я певен, ми добре прогресуємо на цьому фронті.

«Chush’ sobachya. Маячня», — подумав Єгоров і закінчив дзвінок. Ваня знав, що його небога розповіла цій жінці, Єленовій, принаймні частину історії про Устинова. Серйозна помилка, та він мав передбачити її заздалегідь. Насправді їм дуже пощастило, що та Єленова проговорилася в присутності ідіота Волонтова, якому, слава Богу, вистачило кебети одразу ж зателефонувати йому. Лишалося тільки залучити Маторіна, потім відносно проста konspirаtsia — відправити слідчого для виду, обрубати кінці. Боже, якби дізнався президент… Єгоров не хотів про це навіть думати.

На фінсько-російському кордоні, за три кілометри на захід від Вяртсіля, Росія, уздовж незаселеної смуги густих соснових лісів та пагорбів, совєти після Другої світової створили інфільтраційний маршрут повз вежі, прикордонний дріт та розорані смуги. Фінський бік завжди патрулювали недбало. Десятиріччями обізнані прикордонники КГБ періодично отримували призначення в цю область і допомагали агентам переходити кордон непоміченими. Техніки змінювались, та маршрут лишався той самий — стежку через мінні поля в 1953-му позначали палицями зі шматками тканини, які стирчали зі снігу. З 2010 року маршрут через поле позначали пластмасові стовпчики, оснащені інфрачервоними стробоскопами, видимими лише крізь окуляри нічного бачення.