— Ґондорфе, ти безхребетне сцикло, якого від вулиці кидає в піт. Ти топиш мене, аби втекти від відповідальності. Працюючи у твоєму відділку, я багато чому навчився.

Виходячи з кабінету, Нейт зауважив, що відсутність лайливої тиради від начальника говорить сама за себе.

***

Турнули з резидентури на першому ж турі. Не так погано, як убивство агента, крадіжка казенних коштів чи фабрикування рапорту, та все ж катастрофа. Як це вплине на майбутні призначення, просування по службі, Нейт сказати напевне не міг, та новини розлетяться миттю, щойно Ґондорф зв’яжеться зі штаб-квартирою. Деякі його однокурсники з часів підготовки вже взялися за другий тур, закріплюючись у штаті. Ходили чутки, що одному з них запропонували роботу куратором у маленькій резидентурі. Додаткові місяці підготовки до Москви і так відкинули його назад, а тепер ще й це.

Як не намагався Нейт позбутися нав’язливих думок, та все ж хвилювався. Його завжди вчили триматися попереду, через необхідність не відставати, через обов’язкову умову — перемогти. Він виріс на півдні, у суспільстві, яке почасти нагадувло південний варіант клітки для боїв без правил, де покоління Нешів зростали в палладіанському сімейному маєтку на крутих південних берегах річки Джеймс. Дід Нейта, як пізніше і його батько, засновник та керівний партнер «Неш, Ворінґ  та Роялл» у Ричмонді, сиділи у темно-зелених кабінетах, цокали язиками та поправляли свої манжети. Вони схвально кивали головами, доки брати Нейта, один феєричний, з кучерями Юлія Цезаря, інший мокрий від поту, любитель надміру по-дівчачому зачесати волосся, боролися в костюмах на килимі, відкривали для себе закони життя, а потім одружилися на грудастих красунях, які замовкали, віддано дивлячись блакитними очима, щойно чоловіки заходили до кімнати.

«Так а шо робитимемо з Нейтом?» — питали вони одне в одного. Закінчивши університет Джона Гопкінса з дипломом з російської літератури, Нейт шукав прихистку в духовному, аскетичному світі Гоголя, Чехова, Тургенєва, світі, куди вкритий цеглою Ричмонд не міг утрутитись. Його брати реготали, а батькові це здавалося марнуванням часу. Планували, що він вступить до юридичної школи — у тому ж таки Ричмонді — та займе місце молодшого партнера у фірмі. Диплом з російської коледжу Міддлбері ставав таким чином проблемою, а подальша подача резюме в ЦРУ – сімейною кризою.

— Гадаю, життя держслужбовця виявиться для тебе геть несолодким, — казав його батько. — Чесно кажучи, я не бачу тебе щасливим на державній службі. — Батько Нейта знав колишніх директорів. Його брати були менш стримані у своїй критиці. Під час надзвичайно галасливого сімейного обіду вони робили ставки, скільки Нейт протягне в ЦРУ. Найвищою ставкою було три роки, чи менше.

Його заява на роботу в центральному розвідувальному управлінні не мала нічого спільного із втечею від підтяжок та запонок, з нищівним абсолютизмом Ричмонда чи з невідворотністю особняка з колонами, з якого відкривався вид на річку. Нічого спільного з патріотизмом теж не було, справді, хоча Нейт був таким самим патріотом, як і будь-хто інший. Усе зводилось до каменя на серці, коли в десятирічному віці він вирішив прогулятися уздовж виступу на третьому поверсі особняка, там, де яструби ширяють над річкою, щоб позбутися страху хижаків, щоб зустрітись віч-на-віч зі своїми жахами та невдачами. Річ була в напружених стосунках між ним та його батьком, дідом і всеїдними братами, які постійно вимагали від нього поступливості, самі її не виявляючи.

Той самий камінь у грудях він відчував під час співбесід у ЦРУ. Не раз доводилося заспокоювати серцебиття, коли удавав і безтурботно стверджував, як йому подобається говорити з людьми, приймати виклики та стикатися з неоднозначними ситуаціями. Утім, коли серцебиття заспокоювалось, голос ставав упевненим, на нього находило дивовижне прозріння, позаяк він справді міг бути холоднокровним, міг стикатися з речами, яких не контро­лював. Робота в ЦРУ, ось що йому було потрібно.

Але справжнє хвилювання з’явилося, коли вербувальник ЦРУ повідомив Нета, що його заяву навряд чи приймуть, передусім через те, що він не мав «життєвого досвіду» після навчання. Ще один інтерв’юер, більш оптимістичний, по секрету сказав, що його відмінно зданий тест з російської робить із нього вкрай бажаного кандидата. ЦРУ знадобилося три місяці, щоб вирішити, і за цей час його брати галасливо переглядали сімейні ставки, прогнозуючи день його повернення з ЦРУ. Стільки ж галасу було, коли надійшов лист. Його взяли.

Прибуваєш на службу, заповнюєш безкінечні формуляри, сидиш у десятках аудиторій, місяці в штаб-квартирі, кімнатах гуртожитку й конференц-залах із незацікавленими доповідачами та безкінечними презентаціями на проекторі. Потім, нарешті, Ферма, з укритими щебінкою дорогами, які прямими лініями простелилися крізь рудуваті соснові ліси, та лінолеумними кімнатами гуртожитку, задушливими навчальними кабінетами та аудиторіями з сірими килимами, пронумерованими стільцями, котрі до цього належали торішнім героям, героям сорокарічної давнини, безликим рекрутам, видатним шпигунам і не дуже. Хтось перейшов на інший бік — зрадники, а хтось давно мертвий, і пам’ятають його лише ті, хто знав особисто.

Влаштовували таємні зустрічі, проводили підставні дипломатичні прийоми з галасливим червонолицими інструкторами в уніформі радянської армії та костюмах Мао. Вони блукали, мокрі по коліна, сосновим бором, вдивляючись у нічний простір та рахуючи кроки, доки не діставалися голого пенька та обгорнутої мішковиною цеглини, сови на гілках вітали їх зі знахідкою схованки. Їх завалювали на гарячі пихкотливі капоти авто на уявних блок-постах, доки інструктор, «прикордонник», тряс перед ними паперами та вимагав пояснень. Вони сиділи в покинутих фермерських будинках, побудованих у стилі американської готики, обіч самотніх сільських доріг, і пили горілку, схиляючи акторів до зради. Між соснами шиферно-чорну річку борознили пазурі скіп, що чекали на сутінки.

Який інстинкт дав Нейту змогу виділитися з гурту в практичних вправах? Він не знав, але облишив тягар сім’ї та Ричмонда і без зайвих зусиль вибіг на вулицю, під спостереження, холоднокровно зустрічаючись з агентами-інструкторами, вбраними в пальта та з чудернацькими капелюхами на головах. Казали, що в нього хист. Він почав цьому вірити, та нескінченні супереч­ки братів висіли над його головою, немов тупа сокира. Кошмаром Нейта було зазнати невдачі, вилетіти, знову показатися в Ричмонді. Людей викидали з підготовки без попередження.

— Ми чекаємо від наших студентів чесності, — сказав класу інструктор з роботи під прикриттям. — Ми відправляємо людей додому за спроби заздалегідь дізнатися сценарії майбутніх проблем. Просто щоб підвищити собі бали, — сказав він голосно. — Якщо вас ловлять із записником інструктора чи з будь-яким іншим забороненим матеріалом, це негайне виключення з програми.

Що, як думав Нейт, насправді означає — спробуйте.

Вони були класом і водночас особистостями, всі мріяли про важливі призначення, перші тури до Каракаса, Делі, Афін чи Токіо.

Прагнення досягти високих результатів та отримати перші призначення було нестримним і підживлювалося частими зустрічами у студентському центрі, які організовували різноманітні підрозділи штаб-квартири, приголомшливо завантажений тиждень для молодих шпигунів.

На одній із таких коктейльних вечірок, приурочених до завершення тренування, чоловік та жінка з Російського дому відвели його в бік і повідомили, що його кандидатуру схвалили та прийняли в російський відділ, тому йому не треба подавати заявки на будь-які інші призначення. Нейт тихим голосом запитав, чи не можна використовувати його знання російської, аби ловити росіян, скажімо, у відділах на Близькому Сході чи в Африці, та вони лиш усміхнулись у відповідь і сказали, що чекають на зустріч з ним у штаб-квартирі наприкінці місяця.

Він пройшов курс, і його попередньо прийняли. Він ставав частиною еліти.

Далі пішли лекції про сучасну Росію. Обговорювали політику Москви щодо природного газу, яка дамокловим мечем висить над Європою, і кремлівську хронічну схильність підтримувати екстремістські уряди в ім’я справедливості, а насправді, щоб завдати шкоди і, так, щоб довести, що Росія все ще у Грі. Бородаті чоловіки читали лекції про перспективи пострадянської Росії, вибори та реформи охорони здоров’я, демографічні кризи та повторне падіння завіси, за якою — холодні блакитні очі, що нічого не проґавили. Rodina, священна Батьківщина чорноземів та безкрайого неба, мусить трохи потерпіти, адже ексгумували закуте в ланцюги тіло совєтів, витягли його з болота, і серце знову забилося, і старі в’язниці знову наповнилися незгодними людьми.