Сувора жінка читала лекцію про нову Холодну війну, про лукаві перемовини стосовно роззброєння та нові надзвукові винищувачі, які можуть літати боком, але все ще окільцьовані червоною зіркою на крилах, про московську лють, пов’язану з будівництвом Заходом протиракетного щита в Центральній Європі — ох, як вони обурювалися втратою своїх підневільних країн! — про шаблі, що іржавіють на металобрухті, стара платівка часів Брежнєва та Черненка. І вся суть, казали вони, вся суть Російського дому в безперервній потребі знати про плани та наміри, приховані за поглядом блакитних очей з-під рівних білявих брів; сьогодні таємниці інші, однак, як і завжди, це таємниці, які необхідно викрасти.

Після цього оперативник у відставці — він нагадував продавця з Шовкового шляху, але мав зелені очі та кривий рот — приїхав до Російського дому задля неформальної презентації.

— Енергія, скорочення чисельності населення, природні ресурси, держави-клієнти. Можете про все це забути. Росія залишається єдиною країною, що здатна доставити МБР4 на Лафаєт-сквер, навпроти Білого дому. Єдина, і в них тисячі ядерних бомб.

Він зупинився й почухав носа, голос його був глибокий та хрипкий.

— Росіяни. Вони ненавидять іноземців лиш на дещицю менше, ніж ненавидять самих себе, і вони природжені конспіратори. Ох, вони чудово розуміють, що мають перевагу, та росіянин не почувається в безпеці, йому хочеться, аби його поважали, боялися, як за старого Радянського Союзу. Їм треба визнання, і вони ненавидять свій другосортний статус із погляду наддержав. Саме тому Путін знову збирає СРСР 2.0, і ніхто не стане йому на заваді.

— Мале дитя, яке стягує скатертину та розбиває посуд, щоб привернути увагу, — це Москва. Їм не хочеться, аби їх ігнорували, і вони битимуть посуд, щоб упевнитись, що цього не станеться. Продаватимуть хімічну зброю Сирії, постачатимуть в Іран паливні стрижні, вчитимуть Індонезію розробляти центрифуги, будуватимуть на Бірмі легководний реактор, і, так, панове, усе в межах правил.

— Але справжня небезпека криється в нестабільності всього, що таким чином створюється, плодами виявляється наступне покоління безумців із манією величі. Уся суть другої Холодної війни у відродженні Російської імперії, і не тіште себе ілюзіями, ніби Москва сидітиме собі та спостерігатиме, як китайський флот сам з усім порається, коли — а не «якщо» — на Тайванській протоці розпочнеться стрілянина.

Він знизав плечима свого блискучого піджака.

— Настали тяжкі часи; ви, шановні, муситимете з цим розібратись. Я заздрю вам. — Він підняв руку. — Гарного полювання, — сказав він і вийшов. У кімнаті запала тиша, і всі лишались на місцях.

Тепер Нейт проходив славнозвісну московську школу, з головою занурившись у спеціалізовану підготовку, підготовку з відокремлених внутрішніх операцій, і доки на горизонті неясно вимальовувалась місія в Москву, він вивчав операційний словник російською, мав дозвіл проглядати «книги», файли агентів, читати імена та розглядати пласкі обличчя на фотографіях у паспортах російських джерел, яких він може зустріти на вулиці, прямо від носом у стеження. Життя та смерть у снігу, кінчик списа, ось наскільки все серйозно. Його клас із Ферми розсіявся і здебільшого забувся. Тепер доводилось ризикувати чужим життям. Він ніколи, ніколи не зазнає невдачі.

***

За три дні після розмови з Ґондорфом Нейт сидів у маленькому ресторані в московському аеропорту Шереметьєво, очікуючи, коли оголосять його рейс. Із засаленого меню він замовив кубинський сендвіч та пиво.

Посольство запропонувало надіслати свого помічника, аби той допоміг з квитками та паспортним контролем, але він ввічливо відмовився. Минулої ночі Лівітт захопив із собою трохи пива під кінець робочого дня, вони сиділи і стиха бесідували, уникаючи очевидних тем і точно не згадуючи, що думають інші агенти про те, що Нейтова кар’єра взагалі та репутація зокрема отримають серйозний удар. Прощалися дещо напружено.

Єдиною світлою плямою було повідомлення зі штаб-квартири два дні тому, у відповідь на попередження Ґондорфа про скорочення пересування, що несподівано відкрилася посада куратора в сусідньому Гельсінкі. Враховуючи майже вільне володіння російською, велику кількість росіян у Фінляндії, його постійну мобільність, те, що він неодружений, а також його неочікувану доступність, у штаб-квартирі запитали, чи не бажає Нейт розглянути короткочасне призначення в Гельсінкі, до якого може приступити негайно. Нейт, не без сумнівів, погодився, хоча Ґондорф уже уявляв його солодке звільнення. Надійшла офіційна телеграма з Гельсінкі, а за нею записка від Тома Форсайта, його майбутнього директора резидентури, у якій було кілька слів про те, що він радий можливості запросити Нейта до себе.

Рейс Нейта, Фіннейр, оголосили, і він пішов гудронованим шосе разом з іншими пасажирами в бік літака. Високо над ним, з кімнати огляду в заскленій контрольній башті аеропорту, команда з двох чоловіків робила знімки, використовуючи довгий об’єктив. Спостереження ФСБ прослідувало за Нейтом до аеропорту, попрощатися. ФСБ, СВР і особливо Ваня Єгоров прекрасно розуміли, що раптовий відліт Нейта — це не просто так. Доки Нейт підіймався сходами на літак, доки кліпали камери, Єгоров сидів у своєму кабінеті, заглиблений у думки. Який сором. Його найкращий шанс упіймати шпигуна, з яким співпрацювало ЦРУ, танув на очах. Минуть місяці, можливо, роки, перш ніж він зможе отримати схожу наводку в цій справі, якщо це взагалі станеться.

Неш був свого роду ключем, думав собі Єгоров. Імовірно, він ще контактуватиме зі своїм джерелом з-за меж Росії. Єгоров вирішив не спускати з Неша очей, і почати слід було з цього призначення у Фінляндії. Попрацюємо над ним трохи в Гельсінкі, думав він. СВР можуть працювати у Фінляндії майже як удома, ба більше, вони мають перевагу на закордонній ділянці. Більше не треба координувати своїх дій з босяками із ФСБ. Побачимо, думав Ваня. Світ надто малий, щоб сховатися.

Розрізати дванадцятидюймовий буханець кубинського хліба уздовж і скласти разом. Збризнути зовні оливковою олією та налити всередину трохи гірчиці. Викласти шарами шинку, смажену свинину, швейцарський сир і тонко нарізані солоні огірки. Закрити та затиснути на десять хвилин під праскою або між двома гарячими цеглинами, загорнутими у фольгу (цеглини нагрівають протягом години в печі за температури 500 градусів).

Розрізати на два трикутники по діагоналі.

3

Контррозвідка.

4

Міжконентальна балістична ракета.

Домініка Єгорова сиділа в приватній кабінці на банкеті в кришталево-мармуровій розкоші «Баккари», наймоднішого з нових ресторанів Москви, розташованого за кілька кроків від Луб’ян­сь­кої площі. Ліс кришталю й срібла на сліпуче білій скатертині не був схожий ні на що бачене нею раніше. Вона отримувала справжню насолоду і, попри ділову природу вечора, була налаштована вповні насолодитися цією гріховно дорогою смакотою.

Дмитрій Устинов сидів навпроти, розпалений хіттю. Високий, дебелої статури, з копицею чорного волосся та міцною щелепою, Устинов був одним з керівників групи бандитів, російських олігархів, що заробили свої багатомільярдні статки на нафті та видобутку копалин у роки після Холодної війни. Він починав простим членом місцевої організованої злочинності, та йому вдалося далеко піти.

Устинов був одягнений у бездоганний смокінг з хустиною на шиї поверх білої сорочки з синіми діамантовими запонками. На ньому був годинник «Турбільйон» від компанії «Корум», яка виготовляла їх не більше десяти на рік. Його руки, такі схожі на ведмежі лапи, розважливо спочивали на портсигарі Фаберже, вкритому синьою емаллю, виготовленому 1908-го року для царя. Він дістав із портсигара сигарету й підпалив запальничкою «Лінь Де», закривши її з музичною ноткою, характерною для всіх запальничок «Дюпон».