Форсайт, Нейт і технік на ймення Ґінзбурґ сиділи в червоних вельветових ампірних кріслах у вишуканому номері готелю «Kӓmp». Вони скептично розглядали шовкові шпалери й атласний балдахін над ліжком. Шум машин з Норра Еспланаланден слабко доносився крізь запнуті високі скляні двері балкона. Три офіцери ЦРУ сиділи за низьким позолоченим столиком, на якому лежало два ноутбуки, мобільний телефон, мініатюрний ресивер та зашифрована «Моторола» SB5100 — громіздка радіостанція, куди безпечніша за звичайні мобільні телефони, особливо за умови, що під час зустрічі в номері готелю росіяни можуть моніторити всі канали. На ноутбуках було два зображення: номером один була кімната Домініки в «Kӓmp», ідентична до тієї, в якій перебували вони. Більш того, це був сусідній номер. На ноутбук номер два виводилось зображення великої ванної кімнати в тому номері. Обидва зображення передавались із верхнього кутка, біля стелі, огляд на 270 градусів.

За вказівкою Волонтова, Домініка винайняла кімнату за кілька днів, що дало технікам час встановити обладнання. Резидентура працювала цілу ніч, облаштовуючи бездротові камери, одну прикручуючи в декоративне ліплення під стелею спальні, іншу ховаючи у вентиляційний отвір у ванній. Камери передавали закодований сигнал на ресивер, а звідти він записувався на ноутбуки. Кожна з камер на дистанційному керуванні (розміром із запальничку) була обладнана мініатюрним мікрофоном, забезпечуючи звук.

Ґейбл лишився на вулиці, у припаркованій вантажівці перед входом у «Kӓmp», з ЛЕҐАТТОМ Маратосом і трьома спецагентами з відділу протидії шпіонажу у Вашингтоні.

Маратос заледве приховував свій гнів, позаяк Форсайт заборонив будь-яку присутність ФБР у номері готелю, частково, щоб тримати федералів в одному місці, для контролю, але здебільшого, щоб не дати їм побачити Домініку. Вони не збирались розкривати свого агента перед федералами.

Федерали у Вашингтоні грали жорстко. Вони не погодились, аби волонтер, ким би він не був, покинув територію Фінляндії та повернувся до США, перш ніж його схоплять. «Надто ризиковано», — казали вони. Та насправді це означало, що вони не витримають політичної віддачі, якщо невідомий суб’єкт утече. Любителі пончиків зі штаб-квартири погодились за умови, що перш, ніж почнеться операція його захоплення, росіяни мають покинути зону. Вони сказали: «Звісно, звісно», коли ЦРУ наполягло, що Форсайт, і тільки Форсайт, має право давати дозвіл на арешт.

— Усі ж розуміють послідовність дій, так? — спитав Форсайт в офісі за день до цього. Він запитально дивився на Маратоса.

— Так, ми зрозуміли. Ми не перший день працюємо, — сказав Маратос. — Повідомите нас, щойно дізнаєтесь ім’я цього маленького членососа.

— Елвуде, я хочу підкреслити, що ви маєте чекати мого сигналу. Якщо ви почнете операцію надто рано, то поставите під загрозу життя мого джерела, — сказав Форсайт.

Маратос роздратовано поглянув на Форсайта.

— Я ж сказав, що зрозумів, Боже. Я зрозумів.

Ґейбл говорив Нейту, що його завданням на цю операцію буде заткати пельку й слухати, та Нейт все одно сказав, дивлячись прямо на федерала:

— Якщо ви, хлопці, все, нахрін, зіпсуєте, щоранку проситимете дружину заводити вашу машину.

Кричуще порушення етикету.

— Ти, гівнюк малий, — сказав Маратос. — Це що, погроза федеральному офіцеру?

Нейт уже був готовий відповісти, коли втрутився Форсайт.

— Заткайтесь, обоє.

Маратос хотів ще щось додати, та все ж змовчав.

Рація на столі клацнула двічі, сигнал від Ґейбла з машини про те, що Волонтов і Домініка увійшли в лоббі готелю. За три хвилини пізніше на першому ноутбуці відчинилися двері, і Волонтов, Домініка та невисокий молодий чоловік увійшли до кімнати. Домініка несла з собою кейс. Волонтер був смаглявий, мав неслухняне чорне волосся та густі брови. На ньому була блакитна вітрівка, а на плечі він тримав чорну спортивну сумку. Але камера не могла записати того, що бачила Домініка. Повітря навколо нього світилося жовтим, мов перед торнадо. Вона знала, що Волонтов збирається з ним зробити, розуміла, що хлопцеві кінець. Вони сіли в крісла навколо низенького столу. Почувся звук, Волонтов говорив російською, Домініка перекладала. Було дивно чути голос Домініки з динаміків ноутбука.

Волонтов наполіг, і хлопець представився як Джон Пол Буллард, аналітик середньої ланки з Національної служби зв’язку. Він описав свою роботу і потребу в грошах. Підставив сумку ближче і повторив свою вимогу — Волонтов платить йому півмільйона доларів за посібник, титульну сторінку якого він уже надав. Знову заговорив Волонтов, і Домініка спитала молодого американця, звідки їм знати, що документи справжні.

Буллард розкрив сумку й передав Домініці посібник, розміром з телефонний довідник. Вона дала його Волонтову, який три секунди погортав сторінки, перш ніж повернути його Домініці. Він сказав щось Булларду, і Домініка переклала. Їм необхідно було перевірити документ, щоб визначити його реальну ціну. Буллард сказав:

— Він справжній, гаразд? Це оригінал.

За кивком Волонтова Домініка підвелася з крісла з документом у руці та з кейсом і вийшла до ванної кімнати.

Згідно з його детальними настановами в переддень зустрічі, резидент хотів, щоб посібник було сховано під подвійним дном кейса, якомога скоріше, на випадок, якщо це була провокація Заходу, пастка. Ванна кімната без вікон була для цього бездоганним місцем.

Форсайт прошепотів у рацію: «Все нормально, прийом». На другому ноутбуці відчинилися двері ванної кімнати й екран затулила голова Домініки. Вона зачинила двері й поклала кейс на туалетний столик. Поспіхом нахилилась до підлоги та штовхнула запобіжну пластину столика, яка відкрилась всередину. Домініка дістала з секретної порожнини в столику ідентичний посібник, скрупульозно спроектований під мікроскопом командою яйцеголових і ретельно підготовлений — аж до відсутньої титульної сторінки — та поклала замість нього оригінальний посібник Булларда. Відтак закрила пластину й натиснула на дві заклепки на кришці кейса. Піддавшись натиску, внутрішня підкладка кейса відкрилась, і під нею ховалось фальшиве дно, куди Домініка поклала підробний посібник. Вона поставила на місце фальшиву підкладку і з гучним клацанням закрила кейс.

На кілька секунд Домініка зупинилась подивитися на себе в дзеркало, пригладила волосся, а тоді поглянула вгору, на вентиляційний отвір, у невидиму камеру. Нейт минулого вечора сказав їй, що за нею стежитимуть, аби впевнитись, що все пройде гладко. Домініка висунула язика на камеру і, востаннє кинувши погляд на себе в дзеркало, вийшла до спальні.

— Господи, — сказав Форсайт, — неймовірно. Якою операцією ти керуєш? — спитав він, глянувши на Нейта.

— Де я можу взяти її номер телефону? — спитав технік Ґінзбурґ.

— Замовкніть, обоє, — сказав Форсайт.

Домініка знову сіла, а Волонтов поліз до кишені свого пальта й дістав товстий конверт. Він поклав його на стіл і пересунув до Булларда. Домініка сказала Буллардові, що вони можуть заплатити йому тільки $5,000, доки не впевняться в достовірності посібника. Здивований погляд Булларда наткнувся на кам’яне мовчання Волонтова.

— Що він робитиме, — спитав Ґінзбурґ, — звернеться до влади?

Гострий погляд Форсайта змусив його замовкнути. Домініка сказала Булларду, що вони вийдуть перші. А він має почекати в номері п’ять хвилин і лише тоді покинути готель. Молодий американець відкинувся в кріслі, приголомшений. Волонтов підвівся, застебнув своє пальто і вийшов з кімнати, Домініка пішла слідом за ним. Опинившись на самоті, американець зігнувся, сховавши обличчя в долонях.

Форсайт заговорив у рацію, двічі повторивши ім’я Булларда.

— Вечірка закінчилась. Гість досі нагорі. Нікому не рухатись. Не вчиняти жодних дій.

У відповідь почулось подвійне клацання. Раптом Буллард випростався та підвівся.

— Сиди, чорт тебе забирай, — сказав Форсайт екранові ноутбука. — Не рухайся, виродку.