МАРБЛ не ворухнув обличчям. То ось вона, Справа Директора — ЛЕБІДЬ.

— Ми робимо так уже не вперше. Я й сам робив таке раніше. Якщо це принесе користь операції, треба робити, — сказав Корчной, вловивши брехню.

— Я знав, що ти оціниш це як професіонал. Я роблю це не з неповаги до тебе чи твого відділу, — сказав Єгоров.

— Я не ображаюсь, — сказав Корчной. — А Голов у Вашингтоні знає про справу?

З’явився невеличкий просвіт для обережної спроби. «Але обережної», —подумав він.

— Є ще певні деталі, які нам треба вивчити, — сказав Єгоров, уникаючи відповіді на питання. — Але можу сказати тобі, що справа починає давати розвіддані такої важливості і вразливості, яких Росія не бачила ще з самого 1949 року, коли Феклісов купував Фуксу морозиво в обмін на креслення водневої бомби.

«Як спритно, — подумав Корчной. — Ми досягли тих же висот, що й НКВД в 50-х».

Єгоров засміявся і поплескав Корчного по спині.

— В такому разі, доречними будуть вітання, — сказав Корчной. — Ось це саме такі двадцятирічні тріумфи, яких ми потребуємо. — Він випив коньяку зі своєї чарки. — Ваню, чим я можу допомогти?

— Ні, ні, тобі нічого не потрібно робити, — сказав Єгоров. — Я хочу, аби ти починав справу проти американця, навіть попри те, що нам треба взяти паузу в делікатній справі, якою ми зараз керуємо. Коли можеш починати?

— Щойно знадобиться моя допомога. Твоя небога готова, — невимушено сказав Корчной. — Як скоро нам вирушати?

— Ще маємо трохи часу. Якщо можете вирушати зараз, доки наше джерело відновлюється після серйозної операції на очах, час саме підхожий.

— Без проблем, за кілька днів ми будемо готові висуватися.

— Добре, — сказав Єгоров.

— Нам усе вдасться, — запевнив Корчной. — Можеш розраховувати на нас.

— Я розраховую на вас, — сказав Єгоров, — ти ж мій найнадійніший uchastnik, старий партнер.

«Ах ти ж старий крокодил», — подумав Корчной.

Він устав з дивана й поглянув з велетенського панорамного вікна на сосновий ліс унизу.

— Ми добре попрацювали, Ваню, а особливо ти. Хто б міг подумати, що ці двоє молодих випускників Академії побудують такі кар’єри?

— Годі вже сентиментів; у нас ще багато роботи, — сказав Єгоров. — Дякую, друже, за твою відданість, заходь до мене частіше.

Вони підійшли попід руки до дверей у коридор і швидко обійнялися по-ведмежому.

— А зараз я повернуся до свого кабінету й смердітиму коньяком і твоїм гидким одеколоном, — сказав Корчной. — Зав­дяки тобі про мене думають, що я алкаш і pedik.

Вони обидва засміялися, і Єгоров провів поглядом Корчного, доки той ішов коридором, думаючи: «Колись він був видатним і безстрашним, але зараз надто зморений». Він повернувся до свого кабінету й зачинив двері.

***

У голові МАРБЛа снували думки. Він негайно передасть інформацію, сьогодні ж увечері, швидким супутниковим зв’язком. Уявив, як Бенфорд читатиме те повідомлення. Та тут відчувався якийсь душок. Ваніне запрошення на четвертий поверх було неочікуване, не характерне. Вибачення за керування опера­цією на його території було лише прикриттям. Ваня не мав щонайменших докорів сумління через втручання у сфери компетенції інших. Ваня робив тільки те, що принесе максимальний зиск і визнання самому Вані. Він завжди був такий, саме через це він перетворився на бюрократа, полишивши справжню розвідувальну роботу на інших.

Він переглянув чотири важливі подробиці, надані Ванею. Мега-джерело — ЛЕБІДЬ — було «справою двадцяти років», надаючи найкращу інформацію з часів атомного шпигунства. Цією справою керували з вашингтонської резидентури. Вірогідно, до неї був залучений і Анатолій Голов. ЛЕБІДЬ нещодавно переніс операцію на очах. «Більше зачіпок для Бенфорда», — подумав МАРБЛ.

МАРБЛ минув широкі коридори першого поверху і звернув до просторого кафетерію. Була заледве одинадцята тридцять, але працівники вже почали приносити судочки з обідами. Відчуваючи, як у нього паморочиться в голові й крутить у шлунку через той клятий Ванін коньяк, МАРБЛ підійшов до прилавка й замовив grybnoy sup — густий суп з грибами та сметаною. Побачив начальника Лінії Т, Назаренка, який сидів сам за столиком, і швидко спробував вислизнути з його поля зору, але Назаренко помітив його й кивнув головою. Тепер доведеться підійти й сісти поруч, бо ж для начальника дружнього департаменту не зробити цього було б порушенням протоколу. Корчной підготував себе до того, що доведеться двадцять хвилин їсти суп у товаристві чоловіка на прізвисько «Осцилограф», як його прозвали молодші науковці з технічного департаменту.

— Юрію, як справи? — сказав Корчной, сідаючи за стіл.

Він відламав шматок від окрайця хліба і вмочив у паруючий суп.

— Багато справ, багато справ, — сказав Назаренко.

Він намагався розпиляти голубець, і результат був катастрофічний. Корчной не міг відвести погляду, мовби спостерігаючи страшну ДТП.

— Доводиться працювати понаднормово. Весь час надходять нові дані, доводиться перекладати, аналізувати, писати резюме для четвертого поверху. Просто якась лавина дисків. Все надсилають Кремлю.

Цікаво. Диски. Мабуть, та сама справа, з великим обсягом результатів.

— Вам потрібна допомога? Надіслати вам одного-двійко аналітиків?

Це був нечуваний прояв щедрості. Жоден відділ добровільно не пропонував такої допомоги. Назаренко підвів голову, вражений і здивований.

— Володимире Андрійовичу, це дуже люб’язно з вашого боку. Я ціную вашу допомогу, — сказав Назаренко, прожовуючи половину голубця. — Але ця робота призначена для вузького кола поінформованих аналітиків. Така вимога.

— Ну, тоді дайте знати, чи я можу допомогти вам у якийсь більш підхожий спосіб. Я знаю, як воно, коли тебе завалюють роботою, — сказав Корчной.

— Скоро нам дадуть трохи перепочити. Єгоров казав, що очікується тимчасова затримка в потоці інформації. — Назаренко нахилився над своєю тарілкою до Корчного, його адамове яблуко смикалось, а щоки надималися. — У джерела загострення оперізувального лишаю, він на лікуванні.

Назаренко допустив серйозне порушення правил безпеки, але ж Корчной, зрештою, був начальником дружнього відділу, негласним авторитетом з поважною репутацією.

МАРБЛ відчув, як по хребту йому ніби провели бурулькою. Стіни кафетерію насунулись на нього, голоси навколо стали нерозбірливим бубнінням. Він змусив себе з’їсти ложку супу.

— Ну, гадаю, це прекрасні новини для вас. Треба хапатися за будь-яку нагоду перепочити. — Корчной стишив голос. — Юрію, гадаю, нам не варто обговорювати такі теми. Ви знаєте про делікатність цього всього краще за мене. Не будемо нікому розповідати про цю розмову, згода?

Темно-карі очі Назаренка винувато блимнули, коли він второпав, до чого хилить генерал.

— Цілковито погоджуюсь, — сказав він.

Він взяв свою тарілку і встав, бурмочучи вибачення, що йому терміново треба йти. МАРБЛ залишився сам, присилував себе з’їсти ще одну ложку супу, намагаючись виглядати природно й невимушено.

Це початок його кінця, пастка, вони підозрюють його? Чи, може, це загальне випробування на вірність? Він іронічно похитав головою, усвідомивши Ваніну пастку для канарейок, варіанти, які той згодував бозна-скільком старшим керівникам зі своєї срібної ложечки. Ходи сюди, мала kolibri, крихітна пташечко, розкажи як ти розносиш пилок? Він як ніколи відчув необхідність відправити повідомлення до Ленґлі.

Замочити сушені гриби і процідити. Додати воду з грибів до бульйону з яловичини й варити гриби чотири години. Пропасерувати в олії дрібно нарізану цибулю до золотистого кольору й додати в суп. Засипати, помішуючи, кукурудзяний крохмаль і варити на слабкому вогні до загусання. Приправити за смаком і подавати зі сметаною і петрушкою.

32

Науково-технічна розвідка.