Начальник Лінії П (Планування та аналіз операцій) відповідав за оцінку всіх закордонних операцій СВР. Алушевський говорив бездоганною англійською після років, проведених у Лондоні. Повернувшись із Британії, Алушевський подався в планування та аналіз, бо це йому підходило. Він мав неабиякий інтелект і допитливий розум. А ще він, подумав Ваня, наївний у політичному плані. Дуже малоймовірно, що Алушевський кріт. Одначе ж, саме він давав оцінку керування вашингтонської резидентури «вразливим джерелом», і саме Алушевський запропонував використовувати команду контрспостереження «Зета» для захисту резидента Голова під час щомісячних зустрічей. Відтак Ваня вирішив включити і його у свій тест «пастка для канарейок».

— Борисе, сідайте, будь ласка, — сказав Єгоров.

Він поважав Алушевського за його робочу етику й інтелігентність.

— Я тут проглянув ваші рекомендації щодо посилення заходів безпеки у Вашингтоні й даю свою згоду.

— Дякую, Іване Дмитровичу, — сказав Алушевський. — Генерал Голов — неперевершений професіонал. За ним не часто буває спостереження ФБР. Він припускає, що американці вірять, ніби офіцер його рангу й масштабу не може бути залучений до керування агентом. І в цьому наша перевага. Команда «Зета» дуже старанна, обачна. Вони нададуть додатковий захист.

Алушевський прийняв сигарету від Єгорова, яку той подав у портсигарі з червоного дерева з черепаховою кришкою.

— Дуже добре, — сказав Єгоров.

— Офіцери технічної служби резидентури так само прослуховують частоти ФБР з особливою увагою. Зокрема вишукують аномалій у процедурах передачі. Зміна тактики може вказувати на підвищений інтерес з боку супротивника, — просто пояснив Алушевський, не будучи певним, чи розуміє Єгоров особливості всієї гри.

— Борисе, я б хотів, аби ви продовжували моніторити ситуацію з безпекою та наші контрзаходи. Наразі в нас з’явилося трохи додаткового часу для оцінки ситуації.

— Як так, Іване Дмитровичу? — спитав Алушевський.

— Я не можу обговорювати подробиці справи генерала Голова, на жаль, не можу, але, сподіваюсь, ви розумієте, — сказав Єгоров. — І можете бути певні, це не через брак довіри до вас.

— Авжеж, я розумію, — сказав Алушевський. — Безпека є безпека.

В його голосі не вчувалося й натяку на обурення.

— Можу лише сказати, що джерело Голова має на деякий час призупинити свою діяльність. Через проблеми зі здоров’ям, доволі серйозні.

Єгоров м’яко поглянув на Алушевського.

— Наскільки довгою буде ця затримка? — спитав Алушевський. — Генералу Голову важливо не припиняти діяльність зненацька. Він мусить точно відображати попередній рівень активності. Будь-яка зміна його поведінки може стривожити супротивника, і коли генерал відновить діяльність у справі, це лише подвоїть небезпеку.

— Мені достеменно не відомо, як довго агент залишатиметься неактивним. Відновлення після операції коронарного шунтування може бути як затяжним, так і швидким. Мусимо зачекати, а там буде видно.

— З вашого дозволу, до вашого припущення я додам трохи додаткових ідей і переправлю генералу Голову.

— Безперечно, я залюбки вислухаю ваші пропозиції. Будь ласка, подайте їх, щойно закінчите роботу, — сказав Єгоров, встаючи з крісла. — Повторюся, що мені надзвичайно приємно працювати з вами. Ваше керівництво Лінією П нас дуже задовольняє.

Єгоров спрямував Алушевського до дверей і потис йому руку.

***

Начальник Американського відділу СВР генерал Володимир Андрійович Корчной зайшов до зовнішньої приймальні Єгорова з двадцятихвилинним запізненням. Особистий помічник Єгорова, Дмитрій, вийшов зі своєї кабінки й потис йому руку. Корчной вислухав жартівливі докори від двох секретарок, що сиділи за своїми столами, привітався до них на ім’я, і його глибокі карі очі блискотіли попід кошлатими сивими бровами, коли він сів на край одного столу і став розповідати їм історію:

— Якось була одна статистика про найвищі рівні подружніх зрад: на першому місці — кінозірки, на другому — актори театру, на третьому — КГБ. Одні кричать: «Я прослужив у КГБ тридцять років і жодного разу не зрадив дружину!» А інші: «От саме через таких, як ви, ми лише на третьому місці!»

Секретарки та Дмитрій засміялися. З карафки на серванті Дмитрій налив склянку води для Корчного. Одна з секретарок саме була в процесі розповіді іншого анекдоту, коли відчинилися оббиті шкірою внутрішні двері кабінету Єгорова і з’явився заступник директора. Секретарки хутко попригинали голови до столів і взялися за роботу. Дмитрій чемно кивнув Корчному, затим босу й повернувся до своєї крихітної кабінки. Єгоров оглянув зовнішній кабінет.

— Бачу, тут дуже весело, — суворо сказав Єгоров, — Не дивно, що нам нічого не вдається.

— Директоре, в цьому цілковито моя провина, — сказав Корчной з напускною скромністю. — Це я порушив дисципліну в цьому кабінеті, розповівши дурну історію, — сміховинне марнування часу.

— Так, а до того ж ще й спізнилися на двадцять хвилин, — сказав Єгоров. — Я гадаю, ви ще маєте час поговорити зі мною?

Єгоров розвернувся на каблуках і зайшов до свого кабінету. Корчной послідував за ним, кивнувши секретаркам, коли проходив повз них. Двері зачинилися, і секретарки переглянулися, усміхаючись, перш ніж повернутися до роботи.

Єгоров підійшов до дивана зі світлої шкіри в кінці свого кабінету й сів. Поплескав по місцю біля себе.

— Володю, ти там що, кокетуєш із моїми секретарками? Закладаюся, що знаю, яка саме тобі подобається, і дозволь сказати, що обидві вони дуже гарні в ліжку.

— Ваню, я вже надто старий і змучений, аби спати з ким-небудь. До того ж я не збираюся наслідувати твою високопоставлену сраку. Мені шкода тих молодих дівчат.

Корчной відкинувся на дивані й розстібнув піджак.

— Мені подобається, що ти розпочав підготовку операції проти американця Неша, — сказав Єгоров. — Я знаю, що тобі все гарно вдасться. Це наш найкращий шанс розкрити зрадника.

Він підвівся, підійшов до орнаментованої шафки й дістав пляшку грузинського коньяку й дві чарки. Налив і подав одну Корчному.

— Якось трошки зарано починати пити, Ваню, — сказав Корчной.

Він цокнувся своєю чаркою з Єгоровим. Обидва чоловіки закинули голови й поставили чарки на стіл.

— Мені більше не наливай, — сказав Корчной, коли Єгоров зібрався поновити.

— Я наполягаю, — сказав Єгоров з жартівливою серйозністю. — Це єдиний спосіб змусити тебе залишитись і побалакати зі мною. Мені треба поговорити з кимось, кому я довіряю.

— Ми дружимо ще з Академії, — сказав Корчной. — Це щось стосовно нашої операції? Ти не можеш ні в чому підозрювати свою небогу. Бо якщо ти хотів поговорити про це, я можу сказати тобі, що я цілком…

— Ні, це не стосується операції. Я покладаю на тебе великі надії. Є дещо інше, — сказав Ваня. — Хочу вилити душу.

— У тебе якісь проблеми, Ваню? — спитав Корчной.

Він не міг зайти аж так далеко і спитати Єгорова, як просувається його кампанія з підсиджування нинішнього Директора. Навіть дружба завдовжки в десятиріччя не давала йому права на аж таку прямоту.

— Як зазвичай — головний біль і перепалки. Кожен наш успіх межує з провалом, втратою джерела, крахом, вербовкою.

— Ваню, ти ж сам знаєш, як воно в нас все працює. Ми зав­жди маємо провали, але раз на п’ять-десять років святкуємо разючий успіх. Скоро буде ще один. Точно буде.

Корчной випив ще одну чарку коньяку.

— От саме про це я й збирався поговорити з тобою, — сказав Єгоров. — Володю, мушу попросити в тебе пробачення. Я дещо приховав від тебе, коли не треба було цього робити. Мушу ще деякий час поприховувати, але дещо вже можу розповісти.

— Я поважаю твій вибір, Ваню, — сказав Корчной.

— Ти справжній друг, Володю, — сказав Єгоров, наливаючи ще по чарці коньяку. — Я вже деякий час керую однією операцією на твоїй території, в США, без твого відома і згоди. За правилами, цією справою має займатися твій відділ. Все, що я можу розповісти тобі, — це те, що Кремль наказав, аби її проводили саме так.