Десерти завжди вражають. Приголомшливі солодощі в шоколаді чи карамелі, ягоди, политі вершками й вимочені в лікерах. Торти, що численними поверхами здіймаються до небачених висот, і випічка, легша за повітря. З інжиру стікає мед, палений цукор закручується вигадливими завитками та квітами. Гості часто зауважують, що десерти занадто гарні, щоб їх їсти. А проте, завжди знаходять спосіб легко впоратися із цією перешкодою.

Чандреш ніколи не повідомляє імен своїх кухарів. Ширяться чутки, що він викрадає кулінарних геніїв із цілого світу й ув’язнює їх на кухнях, де ті змушені найсумнівнішими методами задовольняти кожну його примху. Інші кажуть, що їжу не готують у маєтку, а привозять із найкращих лондонських ресторанів, котрим щедро доплачують за роботу в таку пізню годину. Плітки перетікають у суперечки про те, як удається зберігати гарячі страви гарячими, а закуски холодними, але ще ніхто не дійшов якогось задовільного висновку, натомість сперечальники лише відчувають голод.

Незалежно від походження, їжа завжди варта уваги. Їдальню (чи їдальні — залежно від розмаху вечірки), як і решту будинку, обов’язково розкішно прикрашено пишними червоними й золотими кольорами, на всіх можливих поверхнях виставлено витвори мистецтва, зібрані по всьому світу. Усе довкола опромінюється сяючими люстрами й надзвичайною кількістю свічок, а світло від них ллється не яскраве, а глибоке, тепле й мінливе.

Часто тут відбуваються найрізноманітніші розваги: виступають танцюристи, чарівники, екзотичні музики. Коли збираються лише найближчі, для них грає Чандрешева персональна піаністка — чарівна юна панянка, яка весь вечір проводить за інструментом і ніколи ні до кого не промовляє жодного слова.

Ці вечірки чимось схожі на будь-які інші, хоча атмосфера й пізня година роблять їх трохи інакшими, незвичними й цікавими. Чандреш має природжений нюх на все незвичайне й привабливе; він добре розуміється на могутності такої атмосфери.

Цієї ночі на Опівнічний Прийом запрошено лише найближчих, лише п’ятьох гостей. Сьогоднішня вечеря — не просто громадський захід.

Першою (після піаністки, яка вже грає) приїжджає мадам Анна Падва, румунська прима-балерина на пенсії, найближча подруга Чандрешевої матері. У дитинстві він звав її Тітонька Падва й називає так до сьогодні. Це велична пані з гарним відчуттям стилю, і поважний вік не позбавив її рухів танцювальної грації. До речі, саме її відчуття стилю стало причиною сьогоднішнього запрошення на вечерю. Вона справжній диявол у питаннях естетики й добре розуміється на моді. Ці рідкісні й такі бажані якості забезпечують колишню балерину після виходу на пенсію непоганим прибутком.

Газети називають її чарівницею у сфері одягу. Творцем див. Мадам Падва відкидає ці лестощі, хоча й жартує, що, якби мала достатньо шовку й достатньо міцний корсет, могла б перетворити Чандреша на найвишуканішу леді.

Цього вечора мадам Падва вбрана в чорну шовкову сукню з вишитим уручну вигадливим візерунком із вишневого цвіту. Здається, наче це кімоно, що переродилося на сукню. Її сиве волосся підібране догори й притримується на маківці невеличкою, прикрашеною дорогоцінним камінням сіточкою. Кольє з ідеально огранованих багряних рубінів обіймає шию балерини, створюючи чітке враження, що в жінки перерізане горло. Загалом Анна видається дещо хворобливою та неймовірно елегантною.

Містер Ітан У. Барріс — інженер і архітектор, уже відомий у деяких колах, — другий гість на вечірці. Він має такий вигляд, наче заблукав і потрапив не до того будинку, і зі своїми сором’язливими манерами й окулярами в срібній оправі був би значно доречнішим в офісі чи банку. Він ретельно зачесав волосся, намагаючись приховати той факт, що воно почало рідішати. Із Чандрешем чоловік бачився лише одного разу, на симпозіумі з давньогрецької архітектури. Запрошення на вечерю стало справжнім сюрпризом — містер Барріс не з тих чоловіків, котрих запрошують на незвичні опівнічні посиденьки, ба навіть на звичні посиденьки, якщо вже бути чесними, але він гадає, що відмовитися було б неввічливо. Крім того, містер Барріс давно мріяв потрапити до міського Лефеврового будинку, про який серед його колег, що займаються дизайном інтер’єрів, ходять легенди.

За кілька хвилин по своїй появі він помічає, що вже веде жартівливу бесіду з колишньою примою-балериною, тримаючи в руках келих іскристого вина. Архітектор доходить висновку, що йому навіть подобаються ці незвичні опівнічні посиденьки й варто було б навідуватися сюди частіше.

Сестри Берджес приїжджають разом. Тара й Лейні займаються всім потроху. Трохи танцюють, трохи грають на сцені. Колись вони були бібліотекарками, але цієї теми можна торкатися, лише коли вони п’яні в дим. Вони мають чи принаймні створюють власну справу — щось пов’язане із консультуванням. З будь-яких питань. Вони дадуть вам пораду про що завгодно: від стосунків і фінансів до мандрів і черевиків. Секрет їхнього успіху (котрий вони теж обговорюють, тільки добряче налигавшись) — у надзвичайній спостережливості. Вони бачать кожну дрібницю, помічають кожен нюанс. І якщо навіть Тара проґавить щось, Лейні це надолужить (і навпаки).

Вони вважають, що вирішувати проблеми інших людей за допомогою порад значно приємніше, ніж виконувати самим усю роботу. «Це дає більше втіхи», — пояснюють дівчата.

Сестри дуже схожі: обидві мають хвилясте каштанове волосся й великі яскраві карі очі, що надають їм молодшого вигляду, ніж насправді; утім, Берджес і не зізнаються, скільки їм років і котра з них старша. Обидві панянки вбрані в модні сукні, які не зовсім однакові, але прекрасно доповнюють одна одну.

Мадам Падва вітає їх із наперед заготованою для всіх гарненьких молодих кралечок байдужістю, але одразу тане від компліментів своїй зачісці, прикрасам і сукні. Сестри трохи шокують містера Барріса, хоча, можливо, це лише побічна дія вина. Йому досить важко зрозуміти їхній шотландський акцент, якщо вони взагалі шотландки. У цьому він аж ніяк не певен.

Останній гість прибуває незадовго до вечері, коли решта вже всілася й налила вина. Це високий чоловік незрозумілого віку, з нечіткими рисами обличчя. Він одягнений у бездоганний сірий костюм із фраком; біля дверей він віддає капелюх і ціпок разом із візитною карткою, де написано «Містер А. Г**». Сідаючи, чоловік приязно киває іншим гостям, утім, не промовляє жодного слова.

Саме цієї миті до гостей приєднується Чандреш у супроводі свого асистента Марко, привабливого юнака з приголомшливими зеленими очима. Увага обох сестер Берджес одразу переноситься на нього.

— Я запросив усіх вас сюди не без причини, — повідомляє Чандреш. — Упевнений, ви вже й самі про це здогадалися. А втім, це справа, пов’язана з бізнесом, і гадаю, краще обговорити її на повний шлунок, тож забудьмо про всі офіційні бесіди, аж поки не скуштуємо десерт. — Він недбало махає одному з офіціантів, і, коли годинник у холі починає бити з низьким, глибоким звуком, що відлунює в будинку дванадцять разів, на столі з’являється перша страва.

Приємні розмови разом із вином рікою течуть між змінами страв. Жінки балакучіші за чоловіків. Насправді чоловік у сірому костюмі сказав лише кілька слів. Хоча деякі з них сьогодні вперше бачать одне одного, до моменту, коли від plats proncipaux[7] нічого не залишилося, сторонній спостерігач подумав би, що тут зібралися давні друзі.

За кілька хвилин до другої години ночі, коли всі впоралися з десертами, Чандреш підводиться й відкашлюється.

— Якщо всі ви будете такі люб’язні та приєднаєтеся до мене в кабінеті за кавою й бренді, ми зможемо перейти до справ, — каже він. Лефевр киває Марко, який кудись вислизає та долучається до решти нагорі, у кабінеті, з кількома записниками й рулонами паперу в руці. Каву та бренді вже налито, і гості всідаються на численні канапи й у крісла довкола каміна, де тріщить вогонь. Чандреш запалює сигару й починає свою промову, видуваючи замість розділових знаків хмарки диму.