Пообіднє повітря прохолодне, але надворі ясно, і Марко веде Ізобель на чай.

— Що це? — цікавиться він, дорогою помітивши щось на зап’ясті в дівчини.

— Нічого, — каже вона й тягне нижче манжету, аби приховати від нього браслет — акуратно сплетену кіску з пасом її та його волосся.

Більше він не розпитує.

Хоча Ізобель ніколи не знімає браслет, повернувшись увечері до цирку, дівчина помічає, що він зник. Щез із зап’ястя, наче його ніколи там не було.

Ліон, вересень 1889

Гер Фрідрік Тіссен їде у відпустку до Франції. Він справжній поціновувач вина, тож часто навідується сюди восени. Годинникар обирає якусь провінцію та впродовж кількох тижнів мандрує сільською місцевістю, зазираючи до виноградників і купуючи пляшки вина зі збору, що йому сподобався, аби потім вирушити разом із ними назад до Мюнхена.

Гер Тіссен товаришує з кількома французькими виноробами й для багатьох із них уже виготовив годинники. Цього разу він вирушає до одного чоловіка, щоб засвідчити повагу та скуштувати вина з нового врожаю. За келихом бургундського француз припускає, що Фрідрікові може сподобатися цирк, який саме навідався до містечка й отаборився в полі, за кілька миль звідси. Незвичний цирк, що працює лише вночі.

Але особливо зацікавить repa Тіссена, міркує собі винороб, годинник. Надзвичайний чорно-білий годинник, установлений просто за ворітьми.

— Він нагадує мені ваші роботи, — каже винороб і робить жест келихом у напрямку годинника, що висить на стіні над баром. Цей пристрій має форму виноградного грона, котре росте із пляшки. Поки стрілки крокують циферблатом (точною копією емблеми виноградника), пляшка наповнюється вином.

Гера Тіссена це зацікавило, тож після ранньої вечері він надіває капелюха й рукавички та вирушає в тому напрямку, куди показав його товариш-винороб. Визначитися з місцезнаходженням цирку нескладно: чимало жителів містечка прямують У тому ж напрямку, а коли вони виходять за межі міста, у поле, цирк неможливо не помітити.

Він сяє. Це перше враження гера Тіссена від Le Cirque des Rêves.

Він побачив його за півмилі та поки що навіть не знає, як той називається. Прохолодним вечором чоловік поспішає французьким передмістям до цирку, наче метелик, якого вабить вогник.

Коли гер Тіссен урешті дістається воріт, там уже юрмиться чималенький натовп, але, попри юрбу, він одразу помітив би свого годинника, навіть не знаючи його точного розташування. Той висить над квитковими касами, одразу за залізними воротами. Скоро годинник битиме сьому, і його творець на кілька кроків ступає назад, пропускаючи свою чергу, щоб помилуватися, як Арлекін жонглює в повітрі сімома кульками, як хвіст дракона закручується довкола циферблата, як годинник, ледь чутно через цирковий галас, б’є сьому.

Гер Тіссен задоволений. Навіть просто неба годинник зберігся в ідеальному стані, а отже, про нього добре дбають. Чоловік розмірковує, чи міг він полакувати його надійніше, і жалкує, що не знав заздалегідь, коли конструював його, що годинник перебуватиме надворі. Хоча пристрій і сьогодні має вигляд новенького. Годинникар чекає на свою чергу, не зводить очей зі свого витвору й розмірковує, чи не написати містерові Баррісу із цього приводу, якщо його лондонська адреса досі лежить десь у паперах у мюнхенській майстерні.

Підійшовши до віконця, чоловік простягає касирці кілька франків. Квитки продає молода панянка в чорній сукні й білих рукавичках. Здається, вона готувалася провести вечір в елегантному товаристві в опері, а не продавати цілу ніч квитки до цирку. Дівчина віддає йому квиток, і він спершу французькою, а потім, коли вона не розуміє, англійською цікавиться, до кого можна звернутися з приводу годинника. Касирка не відповідає, але годинникар пояснює, що саме він створив цей механізм, і в дівочих очах займається вогник. Разом із квитком вона, попри всі протести, повертає йому гроші і, покопирсавшись у невеличкій коробочці, знаходить ще й візитну картку.

Гер Тіссен дякує і, вийшовши з черги, розглядає візитку. Її надруковано на високоякісному цупкому папері. На чорному тлі викарбувано срібні літери.

На звороті — лондонська адреса. Гер Тіссен кладе клаптик паперу до кишені пальта разом із квитком і заощадженими франками — і ось перший крок до цирку.

Спочатку він просто прогулюється, мимохідь вивчаючи місце, що стало притулком для його годинника-Wunschtraum. Цирк видається знайомим і заспокійливим, мабуть, через те, що він провів чимало місяців, з головою поринувши в роботу над годинником. Навколо та сама чорно-біла гама й нескінченні кола доріжок, що нагадують коліщатка годинникового механізму. Гер Тіссен вражений, як чудово його годинник пасує до цирку та як чудово цирк пасує до його годинника.

Тієї, першої, ночі він відвідує лише кілька наметів, зупиняється, щоб подивитися на заклинателів вогню й танцюристів із мечами, та куштує чудове крижане вино[14] в наметі з написом «Шинок, лише для дорослих». Коли Фрідрік цікавиться, що це за вино, шинкар (єдина людина в цирку, котра відповідає йому, утім небагатослівно) повідомляє, що вино канадське, і оповідає дещо про збір.

Тієї миті, коли гер Тіссен лише через утому вирішує піти із цирку, він абсолютно зачарований. Перш ніж повернутися до Мюнхена, чоловік навідується сюди ще двічі, але обидва рази платить повну ціну за квиток.

Повернувшись, годинникар пише листа містерові Лефевру, у якому дякує, що той забезпечив його годинник такою надзвичайною домівкою і за враження, справлене цирком. Він довго захоплюється майстерністю, з якою там усе влаштовано, і повідомляє, що засмучений, адже не існує чіткого гастрольного графіка. Проте він сподівається, що цирк навідається до Німеччини.

Минає кілька тижнів, і Фрідрік отримує відповідь від помічника містера Лефевра. Лист починається словами, що містер Лефевр надзвичайно цінує компліменти repa Тіссена, тим паче, що вони від такого видатного майстра. Далі в листі висловлено захоплення годинником і запевнення, що, в разі будь-яких проблем із ним, до repa Тіссена негайно звернуться.

У листі не згадано, де тепер знаходиться цирк, і жодних планів щодо Німеччини. Гер Тіссен навіть засмучується.

Він часто думає про цирк, коли працює, і ці думки залишають відбиток на майстрових витворах. Багато нових годинників чорно-білі, деякі з них смугасті, і майже завжди пристрої прикрашені цирковими сценами: крихітними акробатами, мініатюрними сніговими барсами, віщункою, яка щогодини розкладає малесенькі карти таро.

Проте годинникар непокоїться, що жоден із його механізмів ніколи не зможе віддати цирку належну шану.

Каїр, листопад 1890

Двійнятам Мюрреїв уже дозволяють безупинно бігати прихованими закапелками місця, котре називають «за лаштунками», — обширною місциною, сповненою затишних куточків і проходів, де цирковики в перервах між виступами живуть своїми життями. Але гуляти цирком, коли його відкрито для відвідувачів, їм дозволяють лише в супроводі когось зі старших. Діти часто голосно протестують проти цього, однак тато непохитний: правила потрібно дотримуватися, принаймні поки їм не виповниться вісім.

Прибамбас часто ниє, що роки треба рахувати в сумі, а тоді вони вже мають вісім років на двох.

Їм одразу нагадують, що оскільки вони тут єдині діти, то вночі мусять дотримуватися чіткого розкладу.

Тим часом дорослі, що наглядають за ними, весь час змінюють одне одного. І сьогодні черга бути компаньйонкою двійнят дійшла до ілюзіоністки. Вона нечасто виконує цю роль, хоча й подобається дітям. Сьогодні ввечері Селія має достатньо часу між виступами, щоб трохи погуляти з малюками.