Забезпечені люди й ті, у кого недостатньо коштів, але вдосталь кмітливості, їздять за цирком від міста до міста. Гастролі відбуваються не за відомим публіці розкладом — цирк переїжджає з місця на місце кожні кілька тижнів, іноді з перервами, і ніхто насправді не знає, де він знову з’явиться, поки смугасті намети не розтинатимуть небо над полем, містом, передмістям чи десь посередині.

Але є кілька обраних сновид, котрі добре обізнані щодо цирку і його маршрутів. Ці поціновувачі завели дружбу з потрібними людьми й дізнаються, де намети з’являться наступного разу, а тоді поширюють інформацію між однодумцями, надсилають повідомлення в далекі країни й міста.

Зазвичай новини передають непомітно: поштою або під час особистих зустрічей.

Вони надсилають картки. Невеличкі квадратні шматочки картону, схожі на листівки. Розміри можуть різнитися, але картка неодмінно чорна з одного боку й біла з другого. Хтось використовує готові листівки, інші полюбляють виготовляти їх самостійно. На картці лише кілька слів:

і назва місця. Часом, але не завжди, зазначають і дату. Про циркові дійства відомо лише приблизно, але повідомлення про адресу зазвичай вистачає.

Більшість сновид мають домівки й віддають перевагу подорожам в околицях. Сновиди з Канади навряд чи поїхали б до Росії, але вони радо вирушають у довгі мандрівки до Бостона чи Чикаґо, а ті, хто живуть у Марокко, полюбляють відвідини різних куточків Європи, проте подеколи дістаються до Китаю та Японії.

Є й такі, хто їде за цирком, хай би куди він вирушав, користуючись грошима, талантом чи великодушною допомогою інших сновид. Хай би як там було, усі вони залишаються сновидами, кожен на свій лад, навіть ті, кому вистачає грошей лише на квиток до цирку, коли він приїжджає до їхнього містечка. Вони всміхаються, упізнаючи одне одного. Зустрічаються в місцевих шинках, випивають чарочку й теревенять, нетерпляче очікуючи, поки сяде сонце.

Саме вони — сновиди, палкі прихильники цирку — помічають у загальній картині найдрібніші деталі. Кожен нюанс у костюмах, заплутаність химерних вивісок. Вони купують цукрові квіти й не їдять їх, а загортають у папір і обережно несуть додому. Це справжні циркові ентузіасти. Поборники. Одержимі. Цирк заволодів їхніми душами, і в розлуці з ним їхні серця озиваються болем.

Вони шукають одне одного, таких особливих цінувальників. Розповідають, як уперше помітили цирк, як кілька перших кроків усередині відлунювали чарами. Неначе підіймаєш завісу із зірок і заходиш до казки. Шанувальники цирку можуть оспівувати м’якість попкорну й солодкий смак шоколаду. Годинами обговорювати переваги світла й тепло вогнища. Вони сидять зі своїми келихами, усміхаються радісно, наче діти, і отримують задоволення від того, що хоча б на один вечір опинилися серед однодумців. Прощаючись, сновиди потискають руки, наче давні друзі, навіть якщо щойно зустрілися, і, йдучи кожен своїм шляхом, почуваються не такими самотніми, як були раніше.

У цирку знають про них і поважають. Часто, коли хтось підходить до каси в чорному пальті з червоним шарфом, йому привітно махають і запрошують увійти безкоштовно або пригощають горнятком сидру чи пакетиком попкорну. Артисти, помітивши сновиду в глядацькій залі, намагаються продемонструвати свій найкращий трюк. Дехто зі сновид методично гуляє цирком, навідуючись до кожного намету, спостерігаючи за кожним дійством. Інші мають свої улюблені місця й покидають їх лише зрідка, вирішивши провести цілу ніч у Звіринці чи Дзеркальному Коридорі. Вони завжди залишаються до останнього, навіть у ті передсвітанкові години, коли інші відвідувачі вже збираються вкластися в ліжко.

Часто перед самим світанком у Le Cirque des Rêves не побачиш інших яскравих кольорів, крім їхніх невеличких спалахів червоного.

Гер Тіссен отримує від інших сновид дюжини листів і відповідає кожному. Комусь достатньо одного листа й однієї відповіді, інші починають тривале листування, що перетворюється на одну нескінченну розмову.

Сьогодні він відповідає на лист, котрий здається надзвичайно захопливим. Його автор описує цирк у найменших деталях. Цей лист узагалі особистіший за інші, з відвертими роздумами про Тіссенові статті й таким детальним описом годинника-Wunschtraum, що автор мусив провести чимало часу, роздивляючись його. Годинникар перечитує листа тричі, перш ніж сісти за стіл і взятися до відповіді.

На конверті стоїть нью-йоркський штемпель, але чоловік не впізнає в підписі імені жодного зі сновид, котрих він зустрічав у тому чи іншому місті.

«Люба міс Бовн», — починає листа годинникар.

Він сподівається, що вона йому відповість.

Вересень — грудень 1893

Марко прибуває до лондонського офіса містера Барріса лише за кілька хвилин до запланованої зустрічі й здивовано оглядає нехарактерний для цього місця безлад: усе навколо закидано напівспакованими скриньками та стосами коробок. У надрах цього хаосу навіть не видно стола.

— Уже так пізно? — питає містер Барріс, коли Марко стукає у відчинені двері, але не може зайти досередини, бо на підлозі не лишилося вільного місця. — Варто було б розпакувати годинник, він десь тут. — Він махає в бік вервечки великих дерев’яних ящиків під стіною. Розібрати, чи цокає в котромусь із них годинник, неможливо. — І не завадило б розчистити доріжку, — додає він, відштовхуючи коробки вбік і підіймаючи стоси скручених креслень.

— Перепрошую, що відволікаю, — каже Марко, — я хотів побалакати з вами ще до вашого від’їзду з міста. Можливо, краще було б почекати, поки ви облаштуєтеся, але я вирішив, що деякі справи варто вирішувати віч-на-віч.

— Звісно ж, — погоджується містер Барріс. — До того ж я все одно збирався віддати вам на зберігання копії креслень цирку. Вони мусять бути десь тут. — Він гортає стос креслень, перевіряючи позначки й дати.

Двері, що ведуть до кабінету, тихо зачиняються, хоча ніхто їх не торкався.

— Чи можу я поставити вам запитання, містере Барріс? — Цікавиться Марко.

— Звичайно, — відгукується архітектор, і далі сортуючи паперові рулони.

— Як багато вам відомо?

Містер Барріс опускає руку з кресленням і повертається, підіймаючи окуляри на перенісся, щоб краще розібрати вираз хлопцевого обличчя.

— Як багато мені відомо про що? — запитує він, коли стає помітно, що пауза затяглася.

— Як багато міс Бовн розповіла вам? — Марко відповідає запитанням на запитання.

Перш ніж щось відповісти, містер Барріс зацікавлено розглядає хлопця.

— Ви її суперник, — каже він, і усмішка розквітає на його обличчі, коли Марко киває. — Я б ніколи не здогадався.

— Вона розповіла вам про змагання, — каже Марко.

— Лише в загальних рисах, — зізнається містер Барріс. — Вона прийшла до мене кілька років тому й запитала, якою була б моя відповідь на зізнання, що всі її фокуси відбуваються насправді. Я відповів, що повірив би їй на слово чи подумав би, що вона бреше, та я б ніколи й уявити не міг, що така мила панянка може виявитися брехункою. Тоді вона поцікавилася, що я міг би створити, якби не переймався силою тяжіння. Це й стало початком Каруселі, хоча, гадаю, вам це вже й так відомо.

— Я щось таке припускав, — погоджується Марко. — Хоча точно не знав, наскільки все відомо вам.

— Я вважаю, що перебуваю в становищі, за якого можу бути корисним. Упевнений, що маги наймають інженерів, аби їхні витівки здавалися тим, чим вони насправді не є. Але в нашому випадку я виконую протилежну функцію: допомагаю справжній магії видаватися хитромудрою постановкою. За словами міс Бовн, роблю все приземленішим, неймовірне — звичайним.

— Вона втручалася в роботу Звіздаря?