— І в них є намет, — додає її брат.

— А чому у вас немає намету? — цікавиться Бейлі.

— Він нам не потрібен, — пояснює дівчинка. — Ми можемо показати за ніч лише кілька виступів, і нам потрібні тільки кошенята, обручі, стрічки й кілька дрібниць. Ті, кому не потрібен намет, виступають будь-де, де є вільне місце.

— Це покращує атмосферу, — пояснює Прибамбас. — Ти можеш побачити цирк, просто гуляючи довкола, і не мусиш заходити до наметів.

— Гарна ідея для нерішучих людей, — усміхається Бейлі, а двійнята заходяться реготом. — Знаєте, непросто вибрати намет, коли їх так багато.

— Це правда, — погоджується Крихітка. Вони опиняються на майданчику з вогнищем. Тут досить людно, і Бейлі й далі дивується, що ніхто не звертає на них увагу. Люди гадають, що це просто компанія малих шанувальників цирку проводить тут вечір.

— Я голодний, — виголошує Прибамбас.

— Ти завжди голодний, — кепкує з нього сестра. — Перекусимо чогось?

— Угу, — погоджується хлопчик.

Крихітка показує йому язика.

— Я питала Бейлі, — каже вона. — Перекусимо чогось, Бейлі?

— Авжеж, — відгукується той. Йому здається, що Крихітка з Прибамбасом ладнають значно краще, ніж він із Керолайн. Можливо, справа в невеликій різниці у віці. Він міркує, чи не двійнята вони часом; вигляд мають точно як двійнята, але йому здається, що запитувати про таке неввічливо.

— Ти куштував ті штучки з корицею? — питає Крихітка. — Вони нещодавно з’явилися. Бамбасе, як вони називаються?

— Фантастично смачні штучки з корицею, — пропонує брат, знизуючи плечима. — Не думаю, що все нове вже має імена.

— Ще не куштував, але звучить смачно, — каже Бейлі.

— Вони дійсно смачні, — переконує Прибамбас. — Глазуровані здобні трубочки з начинкою з карамелі й кориці.

— Смакота! — вигукує Бейлі.

— Точно, — погоджується хлопчик. — А ще треба взяти какао й шоколадних мишок.

— Я маю шоколадних мишок, — каже Бейлі й витягає з кишені мішечок. — Купив їх, коли зайшов до цирку.

— Та ти завбачливий. Добре, коли людина до всього готова, — хвалить його Прибамбас. — Ти не помилилася щодо цього хлопчини, Крихітко.

Бейлі зачудовано дивиться на дівчинку, але вона лише всміхається.

— Може, ми з Бейлі підемо за какао, поки ти добудеш тих штук із корицею? — питає дівчинка, і Прибамбас киває, пристаючи на її план.

— Точно. Зустрінемося біля вогнища? — питає він. Крихітка ствердно киває, а Прибамбас торкається на прощання кашкета і зникає в натовпі.

Бейлі з Крихіткою йдуть довкола майданчика з вогнищем. Після кількох хвилин дружньої тиші хлопчикові вдається зібратися з духом, щоб поставити запитання, котре він навряд чи спромігся б озвучити в присутності Прибамбаса.

— Можна в тебе щось запитати? — цікавиться він.

— Звичайно, — каже дівчинка.

У черзі за какао стоїть кілька людей, але яточник помічає Крихітку. Вона махає йому трьома пальцями, і чоловік посміхається й киває.

— Що ж... е-е-е, коли цирк був тут минулого разу, я, це... — Бейлі підбирає слова, розлючений, що в голові запитання здавалося простішим.

— Так? — нетерпляче перепитує Крихітка.

— Звідки ти знала моє ім’я? — питає хлопчик. — І як ти знала, що я був там?

— Гм-м-м, — тепер уже дівчинка не може знайти потрібних слів. — Це непросто пояснити, — починає вона. — Я бачу речі до того, як вони відбуваються насправді. Незадовго до твоєї появи я побачила, що ти йдеш. Я не завжди розрізняю деталі, але коли побачила тебе, одразу зрозуміла, як тебе звуть, так само як те, що ти в синьому шарфі.

Вони опиняються на початку черги, де яточник уже приготував три смугастих горнятка з какао й додатковою порцією вершків. Крихітка віддає одне горня Бейлі, а два інших бере сама. Хлопчик помічає, що крамар махає їм на прощання, так і не взявши грошей. Йому спадає на думку, що безкоштовне какао — одна з переваг для працівників цирку.

— То ти бачиш усе ще до того, як воно станеться? — перепитує Бейлі. Насправді він чекав іншої відповіді, хоча сам не певен якої.

Крихітка хитає головою.

— Ні, не все. Іноді якісь фрагменти подій, як картинки й слова в книжці, у якій бракує багатьох сторінок. А ще книжка впала у ставок, і деякі уривки розмиті, а деякі — чіткі. Розумієш? — питає вона.

— Не зовсім, — зізнається Бейлі.

Дівчинка сміється.

— Я знаю, що це дивно, — погоджується вона.

— Ні, не дивно, — заперечує Бейлі. Крихітка повертається до нього, і на обличчі в неї з’являється недовіра. — Тобто так, трохи дивно, але по-хорошому незвично, а не по-поганому.

— Дякую, Бейлі, — каже дівчинка. Вони знову обходять подвір’я, прямуючи до вогнища. Прибамбас уже чекає на них, тримаючи в руках чорний пакетик і роздивляючись яскраве біле полум’я.

— Ви чого так довго? — запитує хлопчик.

— Там була черга, — пояснює сестра, віддаючи йому горнятко. — А тут ні?

— Ні. Здається, люди ще не зметикували, які смачні ці штуки, — радіє Прибамбас, розмахуючи пакетиком. — То тепер ми готові?

— Думаю, що так, — відгукується дівчинка.

— Що ми робитимемо? — втручається Бейлі.

Двійнята виразно ззираються, а потім Крихітка каже:

— Нам подобаються обходини. Ми гуляємо навколо цирку, щоб... щоб спостерігати за всім. Ти ж хочеш піти з нами, чи не так?

— Звичайно, — запевняє двійнят Бейлі, радіючи, що не мусить нав’язуватися.

Вони петляють цирком, сьорбають какао й ласують шоколадними мишками й випічкою з корицею та карамеллю, яка дійсно виявилася такою смачною, як обіцяли. Двійнята розповідають циркові байки, показуючи на шатра, котрі вони минають, а Бейлі відповідає на розпитування про його містечко, хоча йому й здається дивним, що діти цікавляться чимсь таким буденним. Їм так легко втрьох, наче вони давні друзяки, і водночас цікаво, як завжди буває, коли оповідаєш новим друзям нові історії.

Якщо двійнята й «спостерігають» за чимось, крім своїх горняток, Бейлі не може збагнути, за чим саме.

— Що таке Звіздар? — цікавиться він, помітивши вивіску, котрої раніше не бачив, коли вони викидають порожні горнятка й пакетик.

— Готова повитріщатися, Крихітко? — дражнить сестру Прибамбас. Вона замислюється, а потім киває. — Крихітка читає по зірках, — пояснює хлопчик Бейлі. — А в цьому місці побачити майбутнє найлегше.

— Останнім часом не надто й легко, — тихо каже дівчинка. — Але ми можемо покататися. Він працює лише ясними ночами, то хтозна, коли наступного разу випаде така нагода, тим паче, що ми вже тут.

Вони заходять усередину й опиняються в кінці черги, що вигинається на гвинтових сходах уздовж круглої стіни. Надра намету ховаються за важкою чорною завісою. Стіни тут укриті діаграмами — білими цятками й лініями на чорному папері — і мапами сузір’їв у рамках.

— Це схоже на те, як віщунка читає ті карти таро з картинками? — питає Бейлі, досі розмірковуючи над можливістю побачити майбутнє.

— Схоже, але не зовсім, — каже Крихітка. — Я взагалі не вмію ворожити на картах таро, а Прибамбас уміє.

— Це як історії на папері, — каже її брат, знизуючи плечима. — Ти бачиш, як історії на кожній карті складаються в одну. Не так і важко. Але карти показують різні можливості, різні шляхи. А Крихітка бачить те, що насправді станеться.

— Але зірки оповідають не так чітко, — пояснює дівчинка. — Вони нічого не повідомляють про контекст, і зазвичай я не одразу розумію свої видіння. А іноді розумію їх занадто пізно.

— Ми приймаємо твої відмовки, Кри, — каже Прибамбас, обіймаючи сестру за плечі. — Якщо хочеш, можемо просто покататися.

Сходи закінчуються чорною платформою, де темно хоч в око стрель. Розгледіти вдається лише працівника цирку в білому костюмі, котрий заводить відвідувачів досередини. Чоловік усміхається двійнятам і зацікавлено розглядає Бейлі, допомагаючи їм зайняти місця в чомусь схожому на сани чи вагонетку.

Вони всідаються на канапку з високою спинкою та бильцями. Коли Крихітка вмощується між хлопчиками, дверцята з одного боку клацають і зачиняються. Їхній візок повільно ковзає вперед. Бейлі нічого не бачить у суцільній темряві.