Савка, герой нашого часу.

Ахванасiй, учень Савки.

Горгона Пилипiвна, сестра впиздженої Савкою Митродори Пилипiвни.

Хабiбулiн, кунак Савки.

Єгорка Iванцов, геолог i дурний кацап.

Васiлiса Єгоровна, женщiна мужской мєчти.

Страшне провалля, над яким жахливо лiтають орли. Над самим краєм провалля стоять Савка i Ахванасiй й плюють униз.

Савка (плює униз). Пригай, нахуй!

Ахванасiй (плює униз). Ну його в пизду, блядь!

Савка (показує на орла). Дивись, блядь нахуй.

Савка бере каменюку i мєтко швиря в орла. Пiдбитий орьол камнєм падає вниз.

Ахванасiй. Савка, а шо ти кинув?

Савка. Гранату.

Обидва регочуть. Деякий час Савка i Ахванасiй з цiкавiстю дивляться вниз.

Савка (плює униз). Пiздєц, нахуй.

Ахванасiй (плює униз). Мєткость рук, блядь, i нiкакого мошенства.

Аул. Бiля аулу сидить Хабiбулiн i пале люльку, набиту кiзяком. Входять Савка i Ахванасiй. В руках у Ахванасiя забитий орьол.

Ахванасiй (до Хабiбулiна). Стоїмо, бля, а вiн летить, бля, так Савка як запиздячить, бля. Кажу: «Пiздєц, нахуй», — а Савка: «Нiхуя собi». - та палкою як переїбе, каже: «Чмо йобане». Знаєш Савку? А я забрав, оце борщ зваримо. Нiхуйово погулялi.

Савка (плює). Нє дєлай волни, Хваня.

Хабiбулiн (осматрює забитого орла). По-вашему, ето сич називається?

Ахванасiй. Шо за сич. блядь, нiхуя не просцу.

Савка (внєзапно). Чурка йобаний, блядь, чєрєз мiнуту вiжу борш на столє, кругом всьо блєстiт-свєркаєт! Шо не ясно, бля?

Хабiбулiн бистро зникає, несучи з собою орла.

Ахванасiй. Йобанi чурки заїбали, нахуй.

Ахванасiй пiдбира люльку, набиту кiзяком, покинуту Хабiбулiним, i пале її. Мимо проходить Горгона Пилипiвна, сестра забитої Савкою Митродори Пилипiвни, вдягнута туристкою.

Ахванасiй. Диви, Савка, мамка нехуйова.

Савка. Я таких мамок, Хваня, тоннами на хую вєртєл.

Ахванасiй. Було б время, можна було б зайнятися. Неохота тока мудохатися.

Горгона Пилипiвна. Рєбята, ви нє студенти, случайно?

Савка (спльовує). Ми доктори, нахуй.

Горгона Пилипiвна. Зачєм же ви так грубо? Я к вам по-харошему. Вот у мєня сєстра в городє, она тоже студєнткой била, так, знаєте, iнтересно — новая жизнь. А у молодьожi сєйчас вообщє тяга к знанiям. Я б кажется всьо б отдала, чтоб знов ето всьо пєрєжiть — такой ето кайф. Так чтолi по-вашему називаются етi ощушєнiя? Ви нє смотрiтє, што я старая, я вашi етi молодьожниє слова знаю, сама такая була. I випить могу, i поговорiть, i поспорiть. Ну от, скажiте. — хто ваш любiмий поет? У мєня такоє мнєнiє, єслi чєловєк нє любiт поезiю, он сам сєбя обкрадиваєт, мнє жалко такого чєловєка! Iлi, когда я вiжу молодой, культурний чєловєк бьйот кота, ето ж он сам сєбя обкрадиваєт, ето ж он нє кота бьйот, а сєбя! А ви говорiте, для мєня єслi чєловєк нє любiт прiроду, нє любiт животних, нє знаєт поезiю родного края, он для мєня нє существуєт!

Пiд час балачок Горгони Пилипiвни Савка i Ахванасiй сидять мовчки, дегенеративне вiдкривши роти, як то роблять хворi на аденоїди, i мовчать.

Горгона Пилипiвна. От я смотрю на вас: молодиє, здоровиє, умниє, всьо у вас єсть, — i завiдую вам по-харошему. Всьо у вас впєрєдi!

Ахванасiй. Заїбала нас тут, шось пиздить, а шо — хуй просциш.

Савка. Переїби, шоб не пиздiла.

Ахванасiй пиздить Горгону Пилипiвну. Горгона Пилипiвна падає довго i важко, як мiшок з гавном. Входить Хабiбулiн з вiдром, у вiдрi кипить борщ, зварений з орла.

Хабiбулiн. Ми з неї тоже будем борщ варить, чи може так зажарiм, нахуй, да i з'єдiм?

Савка. Чурка хуєв! Скiки тєбя учiть можна, блядь! А шо, борш залупою їсти будем?

Хабiбупiн похапцем кидається за ложкою. Тим часом Ахванасiй витаскує з борща противну орлячу голову i висмоктує в неї мозги.

Ахванасiй. Ти, Савка. попробуй! В головi фосфору дохуя, волоси випадать перестануть.

В горах Єгорка Iванцов. геолог i дурний кацап, i Васiлiса Єгоровна. женщiна мужской мєчти, рвуть траву i собiрают камнi.

Єгорка Iванцов (наморщивши лоба). Врємя собiрать камнi i врємя iх разбрасивать, как ви счiтаєтє, Васiлiса Єгоровна?

Васiлiса Єгоровна. Об чом ви щас думаєте, Єгорка?

Єгорка. Єслi чєстно, то я думаю о вас, Васiлiса Єгоровна.

Васiлiса Єгоровна. Вот как! Ето уже становiтся iнтересно. I что же ви обо мнє думаєте?

Говорячи всю ету мульку, Васiлiса Єгоровна прiнiмаєт очароватєльную позу, стрiля глазами в рiзнi боки i поправля на головє волоси красiвими жестами рук.

Єгорка Iванцов. Я думаю, что такая женщiна, как ви, должна украшать жiзнь мужчiни, Васiлiса Єгоровна. Можно, я вас поцелую?

Васiлiса Єгоровна. А вот етого как раз i нiззя.

Єгорка Iванцов. Как же так, почєму нiззя?

Васiлiса Єгоровна. А так, нiззя i всьо.

Васiлiса Єгоровна показує Єгоркє Iпанцову кончiк язика, от чєго дєлаєтся єщьо прєкраснєй. Саме в цю мить з'являється Савка з своїми учнями-Ахванасiєм i Хабiбулiним. В руках у Савки камiнь, який вiн тупо пiдбрасує в руцi. У Ахванасiя в руках кусок iржавого дрота, який вiн, сам не знаючи для чого, пiдiбрав з пiдлоги. У Хабiбулiна в руках забитий ховрашок, котрого вiн несе за заднi ноги.

Ахванасiй (показує на Єгорку i Васiлiсу). Диви, Савка.

Хабiбулiн. Синка раз запиздячить, i пiздєц йому буде.

Єгорка Iванцов (побачивши Савку з компанiєю). Товарiшi, сюда нiззя, тут гадюк много, укусят!

Ахванасiй. Пригай внiз, синок хуєв, пока я разрєшаю!

Єгорка Iванцов (виймає геологiчєскiй молоток). Тока попробуйте подойтi, уркагани, всєх повбиваю!

Пiд час неї гнєвної рєчi Хабiбулiн кида в Єгорку ховрашком i влучає йому в їбальнiка. Єгорка падає i плачучи повзе з гори вниз. Васiлiса Єгоровна, яка безперечно вважає, шо щас її нємєдлєнно будуть їбати, гнєвно свєрка глазами i робить хорошу мiну при поганiй iгрi.