Васiлiса Єгоровна. Тока попробуйте подойтi, подонкi, я брошусь унiз!
В словах Васiлiси Єгоровни бринить надiя на те, шо может всьо обойдьотся тiхо-мiрно, i їй не прийдьотся цього робить.
Савка. Пригай, нахуй!
Ахванасiй (запопадливо). Так шо, Савка, може їбати i нє будєм, мєнє шо то нє хочєтся:
Хабiбулiн (запопадливо). Нахуй она нам така здалась. Правда, дядя Савка?
Васiлiса Єгоровна. Хлопчики, та ви шо?
Савка. Пригай, нахуй!
Васiлiса Єгоровна. А можєт давайте поговорiм, рєбята. Ви iзвiнiтє, я сначала, було, подумала, шо ви жлоби, так вийшло случайно. Ви мнє даже понравiлiсь, я даже подумала, какiє iнтєрєсниє пацанчiкi в горах гуляют:
Васiлiса Єгоровна починає роздягатись, стоячи на краю обрина. При цьому вона прєлєстно висовує кончiк язика.
Савка. Ця хуйня тобi не допоможе. Хлопцi, будєм грать в iгру «Артiлєрiя бьйот по своїм».
Савка i хлопцi набирають повнi жменi каменюк. Васiлiса Єгоровна. стоячи на краю обрива, iздає пронзiтєльний крик i взмиває ввись. Деякий час вона кружляє в повiтрi, потiм безвозвратно iсчєзаєт в разрєжонннх пространствах горного повiтря. Савка, Ахнанасiй i Хабiбулiн стоять мовчки над ними лiтають орли. Хабiбулiн i Ахванасiй чухають потилицi.
Ахванасiй. Заїбали, курви, чи женщiни, чи може якiсь кури, хуй просциш: