Був собі коваль, та такий бідний, що на ковадлі спав і обценьками покривався. От і вирішив він записать свою душу нечистому. Нечистий і каже:

– Добре, що ж ти хочеш за свою душу?

– Я хочу, щоб у мене був повен глечик грошей і щоб цілий рік вони не убували, скільки б я їх не брав.

Лукавий і каже:

– Добре, будеш мати гроші, а через рік я прийду по твою душу.

От приніс коваль повен глечик грошей, заховав у бодню, а трохи взяв у кишеню та й почимчикував гуляти. Гуляв день, ніч, аж не зоглядівся, коли й рік пройшов.

Іде якось він, а лукавий скік до нього на плечі та й каже:

– А! Тепер ти мій.

А коваль йому:

– Твій, але пожди до хати, я дещо жінці скажу.

– Добре, – погодився чорт.

Коваль ввійшов у хату, посадив лукавого на лаві, та ніхто його не бачить, ані він сам, і вийшов з хати та ну знову гуляти.

Лукавий ждав-ждав, а далі хотів встати з лави та йти за ним. Коли смикнеться – аж не можна встати. Давай він рватися од лави, термосує, аж глина летить, мало хата не розвалиться. А жінка злякалась, кинулася з хати та до чоловіка:

– Що ти таке посадив на лаві, що мало хати не розверне? Іди та прийми його звідти.

Коваль прийшов і каже:

– А що, будуть знов цілий рік гроші в глечику – то пущу.

Лукавий і каже:

– Будуть.

Він взяв та й пустив. От знов грошей доволі. Знов коваль гуляє, веселиться, аж незчувся, коли й рік минув. Іде він собі дорогою, а лукавий скік йому на плечі та й каже:

– Тепер ти мій.

– А твій, – каже коваль, – але пожди, посидь отут у моїм городі на груші, а я на час ввійду в хату та з жінкою попрощаюсь.

– Ну, йди, та не барись.

От коваль посадив лукавого на груші, а сам знов пішов гулять-веселиться. Коли біжить жінка:

– Що це ти посадив на груші? Одна була така славна грушка, а тепер зовсім пропаде, так щось її трусить. Вже грушки обсипались, листя облетіло і гілля поламалось, вже аж коріння вивертає.

Прийшов коваль та й каже:

– А що, будуть знов цілий рік гроші – то пущу.

– Будуть, будуть, тільки пусти.

От він взяв та й пустив. Знов є гроші – знов гуляє коваль, аж поки рік не виходить. Лукавий знов явився та й каже:

– Тепер ти мій.

– А твій, – каже коваль. – Ну, ходім у дорогу.

– Ходім.

Ідуть вони на греблю, а був уже вечір, та так місячно. От від коваля тінь і видно на землі, а біс питає:

– Хто це з тобою йде?

– А це мій брат, – каже коваль.

– То він візьме мене?

– А візьме, – одказує.

– Ну, змилуйся, сховай мене.

– А куди я тебе сховаю?

– Ну, хоч у калитку.

– Добре, лізь в калитку.

От біс і сховався в калитку. А коваль міцно зав’язав її та й кинув у воду. Чорт утопився, а коваль вернувся та живе й досі.

Колись, як ще була кріпаччина, в одного пана служив чоловік. От пан йому каже:

– Дай мені дві жмені срібла або вижени он з того болота чортів, то я тебе на волю випущу.

Чоловік дума собі: срібла трудно дістати, а чортів можна вигнать.

Пішов він до коваля, щоб той йому зробив дротяну нагайку. Коваль зробив. Узяв він нагайку та до того озера. Прийшов і почав з грязі стовпчики ліпить.

Коли це чорт виходить з озера та й питає:

– Що це ти, чоловіче, робиш?

Чоловік йому каже:

– Оце думаю ставить на озері монастир. Ото, бач, і стовпи положив. – Показує на ті стовпчики, що з грязі ліпив. Чорт йому каже:

– Не поставиш ти тут монастиря, бо ми тебе задушимо.

Сказав та зараз і побіг в озеро і похвалився самому найстаршому чорту. А цей посилає до того чоловіка високого чорта та й наказує:

– Скажи так тому чоловікові, що думає тут монастир ставить: якщо подужає тебе, то ми виступим відси, а якщо ти його подужаєш, то він повинен одступитись од цього озера.

Виходить високий чорт з озера та й каже чоловікові:

– Казав так наш начальник: хто кого з нас поборе, той тому оце озеро уступить.

Чоловік каже:

– Де тобі мене подужати! Краще поборись з моїм дідом. Він такий уже старий, що увесь обріс мохом, він тут у лісі лежить.

А коло того озера був близько ліс. От чорт і послухав. Приходить у ліс, аж там під кущем лежить медвідь. Чоловік йому каже:

– Оце той дід, іди з ним поборись. Якщо його побореш, тоді і зі мною будеш боротись.

Чорт приходить та й торкає медведя лапою.

– Чуєш, уставай, будем боротися.

Тут медвідь як схватиться, як візьме його в лапи та давай кусать та м’ять – насилу чорт вирвався. Прибігає в озеро та й каже найстаршому чортові:

– Шкода. Не можна його побить. Коли я з його дідом боровся, та не поборов, – а дід його такий старий, що аж мохом обріс увесь, – то якби з ним боровсь, він би мене й живого не пустив.

От цей посилає другого чорта, уже горбатого, до того чоловіка. Виходить цей горбатий та й каже йому:

– Ану, хто дужче свисне, то того буде озеро.

Чоловік каже:

– Добре, тільки свисни ти вперед, а потім я свисну.

Чорт як свиснув, то й листя на дереві попадало.

Тоді чоловік каже:

– Ану, я свисну. Тільки ти очі зав’яжи платком, бо як свисну, то й повискакують.

Чорт і зав’язав платком очі. Цей як свиснув його нагайкою по шиї, так він і покотивсь у озеро. Прийшов та й каже найстаршому чортові:

– Нічого ми не зробимо з ним, бо я як свиснув, то йому нічого не сталось, а як він свиснув, то ледве мені очі не повилазили.

От він посилає третього чорта, такого гладкого, як годований кабан, і дає йому свою патерицю, таку, що, може, пуд п’ятнадцять, і говорить йому:

– Нехай хто вище викине.

Виносить ту булаву до того чоловіка і каже:

– Ото так казав наш начальник: хто вище підкине оцю булаву, то того буде озеро.

Чорт же той найстарший, як давав патерицю, то попереджав:

– Гляди, щоб ти її ніде не дів, бо тільки ти її де-небудь дінеш, усі ми тоді пропащі.

От чорт як підкинув її угору ще зранку, то аж увечері впала додолу, а цей чоловік тільки з одного боку її підніме, а щоб усю її підняти, то цього не міг. Тож він узяв за один кінець та й дивиться на небо, а чорт його питає:

– Чого ти дивишся вгору?

Чоловік каже:

– Дожидаю, поки хмарка набіжить, бо хочу її закинути, щоб ти ніколи її не бачив.

Тоді чорт за ту патерицю та в озеро. Прибіг і каже чортові самому найстаршому:

– Хотів закинути патерицю на небо, а я і не дав.

Найстарший посилає знов одного чорта до того чоловіка, щоб спитавсь його, чи не хоче він грошей багато взять, аби тільки їх з озера не виганяв. Чорт приходить до нього та й каже:

– Що тобі дати, щоб ти тільки не вигонив нас з цього озера, бо це озеро ще наших прадідів?

Чоловік йому каже:

– Я з тебе багато не хочу, тільки дай мені оцей бриль повен срібла.

Чорт його питає:

– Зараз тобі дать гроші?

– Ні, принесеш мені уночі в клуню.

– От добре, принесу, тільки не чіпай нас.

Прийшов чоловік додому, викопав у клуні велику яму і зверху пропустив таку дірку, аби бриль помістився в яму, а потім прорізав дно у брилі та й поставив його на тій дірці. Коли це уночі чорт несе йому мішок срібла. Приніс, висипав у бриль, дивиться – аж він порожній. Приніс він ще три мішки срібла – та таки ще не повний бриль.

А чорт і не оглядається, що попід брилем яма, та й носить гроші, поки не наносив повний бриль. Тоді чоловік забрав ті гроші, дав дві жмені панові срібла та й викупився од панщини.

Був собі одставний москаль, і пішов він на той світ. Ходить-ходить – ніде йому нема пристання. Аж приходить він до пекла, – аж там чортів такого багацько.

Він зараз по-московськи й кричить:

– Тьху, пропасть! Нечистий дух как смердить!

Чорти на його кричать:

– Іди собі… Чого ти хочеш? Тут не можна бути тобі!

Москаль каже: