Приїхав чоловік додому. Діти вже не плачуть – потроху забувають маму. Так пройшло три дні. На четвертий день скликають усіх людей до управи – царські посланці приїхали народних знахарів шукати.

Взяв ґазда в торбу жменю зілля і пішов до управи. Поліція бігає, народ сходиться. Як усіх зігнали, питають:

– Хто може вилікувати царську дочку?!

Ніхто не зголошується – мовчать.

А чоловік той стоїть ззаду і каже:

– Я знаю таке зілля, що її вилікує!

Залишив чоловік дітей під війтову опіку, а сам із поліцією їде до царського палацу.

Приїхали туди, зварив чоловік якесь зілля, заходить до хворої і питає:

– Ти, чорний, тут?

– Тут.

– Виходь, бо я прийшов.

Чорт утік, а царівна прийшла до пам’яті й почала ходити.

Цар дуже зрадів, що простий хлоп так швидко її вилікував.

Тоді цар каже:

– За це даю тобі фільварок і грошей, аби тобі добре жилося.

Приїхав чоловік додому і разом із дітьми перейшов жити у фільварок. Гроші має, то й дітей послав у школу.

Прожив він рік, а на другий знову приїжджають посланці від царя і кажуть:

– Треба їхати у другий край, бо іншого царя жінка хворіє на таку хворобу, як колись хворіла дочка нашого царя.

Перелякався ґазда, бо чорт йому заборонив удруге таким способом лікувати:

– Не поїду! – відповідає.

– Як не поїдеш, то цар смертю тебе покарає.

Бере чоловік знову жменю якогось зілля і їде.

Приїхав, зварив зілля.

Заходить він до хворої і питає:

– Ти, чорний, тут?

– Тут. А чого ти прийшов?

– Прийшов, бо та жінка, з якою ти спав у ямі, вже під дверима, за тобою прийшла.

Чорт вискочив з голови і каже:

– Роби собі тут, що знаєш, а я тікаю.

Цей цар ще нагородив чоловіка, і став ґазда жити і поживати. Як не вмер, то досі живе.

Жили колись на світі багач зі багачкою. Вони завжди ходили сердиті, невдоволені, а були такі скупі, що їли цілий рік калину з кулешею і кислиці. Наймита, що робив на них від світанку до півночі, годували пісною мандебуркою[34]. Дітей у них не було, зате в пивниці за трьома замками висіла торба, повна золота.

Минули роки, і багачисько зістарівся. Лежав дні і ночі на голих дошках і думав про смерть. Боявся її, як заєць бубна, бо знав, що таким скупердягам радуються чорти в пеклі. Але найбільше його лякала думка про те, що він залишить своє золото і хтось його розтринькає.

«Що ж робити?» – бідкався стариган. Довго він думав і нарешті таки придумав.

«Я передам його чортові, – сказав сам до себе. – Це буде хабар – най не чіпляється до мене в пеклі. Потім якось видурю назад…»

Однієї темної ночі, коли надворі блискало і гриміло, багач взяв торбу із золотом і подався до глибокого яру. За ним пішов крадькома і наймит, який знав, що господар має десь запропастити гроші.

Став багач на високий гнилий пень, а коли блиснуло, підняв торбу вгору і крикнув:

– Це тобі, чорте!

Загриміло, а наймит тим часом проговорив:

– Тобі, дідьку, торба, а мені – золото!

Минуло ще кілька хвилин. Знову заблискало, і знову багатій крикнув:

– На тобі, чорте, золото! Пам’ятай про мене.

Знову загриміло, і знову наймит сказав:

– Не руш, чорте! Торба твоя, а золото – моє!

Коли блиснуло ще раз, скупердяга шпурнув торбу в яр і загорлав на весь ліс:

– Бери собі, чорте! Колись порахуємось.

Загриміло, а наймит закричав:

– Не руш, дідьку! Торба твоя, а золото – моє!

Старий вернувся, сопучи, додому. Ліг на дошки, три дні ще полежав і задубів. Його поховали. Багачка не схотіла більше тримати наймита, і він став жити в своїй бідній хатині.

Першої ночі після похорону багатія, коли наймит тільки почав засинати, хтось постукав у шибку, і почувся голос:

– Забери своє золото, бо мені потрібна торба.

У наймита волосся дибом стало. Він засунув голову під рядно і ледве дихав від страху.

Другої ночі хтось знову постукав у шибку і прохрипів:

– Гей, ти, волоцюго, забери своє золото, бо моя торба почала вже гнити…

Наймит цілу ніч хрестився, якось дочекався ранку і потім цілий день стояв на колінах перед образами. Але це не допомогло, бо третьої ночі хтось сердито ударив кулаком у шибу, серед хати посипалося золото.

Більше дідько не приходив. Наймит зібрав гроші, купив собі новеньку торбу, постоли і топірець… На цьому казочці кінець.

Був один цар, котрий мав дівку і три хлопці. Ту дівку сватав чорт. Ходив, докучав. Вона його не хотіла, але нечистий її взяв силою і поставив їй у хижу золоту колиску, аби колисалася.

А її братів закляв: одного – ведмедем, другого – рибою, а третього – орлом.

Сам обернувся биком, таким грубим, як хижа, і прив’язався на сім ланцюгів до бука. А ключ од хижі, де замкнув царівну, сховав у свій мозок.

А закляті брати пішли до одного єгеря. Спочатку прийшов старший, Ведмідь, і приніс мішок золота. Поклав під хижу, а рано єгер знайшов мішок і сховав. На другий вечір і середульший брат, Риба, приніс мішок золота. А на третій вечір і молодший брат – Орел.

Єгер золото сховав і не знав, за що йому принесли золото. А були в нього три доньки. І те золото брати принесли за них.

Четвертого вечора всі три доньки пропали. Встав рано єгер, а дівок нема – пропали без знаку. І дуже він засумував.

Мати на потоці пере їх свити й плаче. І приплив один рачок і надокучає жінці.

– Іди геть, бо тебе з’їм, – сказала жінка.

Вхопила рачка й проковтнула. І через рік народився у неї хлопець. Лиш народився, проговорив, аби мати йому дала ссати. А далі вхопив мотуз на хижі й підняв хижу. Питає свою матір:

– Мамо, чи були в мене сестри або брати?

– Були, синку, у тебе три сестри, але пропали без знаку.

Хлопчик зайшов до хижі, тільки сказав:

– Купіть мені одежу, бо я йду в дорогу шукати сестер.

Відкланявся родичам і пішов. Багато років він блудив по лісу.

Раз на одній поляні бачить: курить з землі дим. Приходить туди і дивиться – глибока яма, дна не видно.

Спустився хлопець під землю і знайшов там свою старшу сестру. Спитала його сестра:

– Що ти за один?

– Я того й того чоловіка син.

Вона скочила до нього, обцілувала.

– Та ти мій брат!

Добре пригостила його, а потім сховала під постіль.

– Не дивуйся, що тебе кладу під постіль. Мій чоловік – Ведмідь і може тебе вбити.

За малий час приходить Ведмідь, суєтний, сердитий. Зняв з себе шкіру і нараз подобрішав. Жона сказала:

– Тут є мій брат.

– Та де мій швагер, покажи його швидко!

Хлопець вийшов з-під постелі. Ведмідь дуже йому зрадів. Пригостив і розказав йому свою біду:

– Була в мене сестра, сватав її нечистий, а вона за нього не захотіла йти. Зато він її вкрав, а нас трьох братів закляв. Сестру нашу взяв силою. Замкнув її у хижу, а ключ поклав собі в мозок та обернувся биком. Та якби знайшовся такий леґінь, аби з-під хижі взяв семиметрову сокиру і тою сокирою розтяв голову бикові, коли на полуднє спить, і взяв ключ та відімкнув нашу сестру – ми стали б такими людьми, як були.

Подорожує далі хлопець і бачить на поляні дим з землі. Приходить туди, а тут яма глибока. Спустився в яму, а там його середульша сестра. Спитала:

– Що ти за один?

– Я того й того чоловіка син.

Вона скочила до нього, обцілувала:

– Та ти мій брат!

Учинила йому гостину, а потім сховала під постіль.

– Не дивуйся, що тебе кладу під постіль, – каже. – Мій чоловік – Риба і може тебе вбити.

За малий час заходить Риба, суєтний, сердитий. Зняв з себе шкіру і нараз подобрішав. А жона сказала йому:

– Тут є мій брат.

– Та де мій швагер, покажи його!

Хлопець вийшов з-під постелі, і Риба дуже йому зрадів. Пригостив і розказав йому свою біду.