— Донателло! — Скарлет рвонула до дверей, але Алґі захряснув їх, перш ніж її пальці встигли торкнутись металу. — Ні! — Скарлет схопилась за зубчасте коліщатко, намагаючись його повернути, проте воно осипалось порохом біля її ніг. Скарлет безпорадно спостерігала, як обертались деталі, а потім двері дивовижним чином зникли.

Треба було укласти угоду. Телла б на це пішла. Власне, Скарлет зрозуміла, як сестра потрапила першою всередину. Вона ніколи не переймалася наслідками; цю роботу за неї робила Скарлет. Отже, нині вона мала б відчути полегшення, адже напевне було відомо, що Телла таки потрапила до Каравалу, проте Скарлет уже хвилювало, в яку халепу вскочить її сестра. Їй слід було б зараз бути поруч з нею, а вона ще й на додачу залишилася без Джуліана.

Скарлет швидко вискочила надвір із крамниці Касебіана.

Хоч би як вона нагрілася всередині, надворі це відчуття мов рукою зняло. Вона й гадки не мала, що так довго була у годинникаря. Ранок давно розтанув, а разом із ним і перші години пообіддя. Крамниці, подібні до коробок із капелюшками, вкрили гуркотливі, свинцеві тіні.

«А на цьому острові час плине швидше!» — Скарлет хвилювалась, що коли кліпне, на небі вже з’являться зорі. Вона не лише відстала від Телли та Джуліана, а й втратила дорогоцінний час. День добігав кінця, а у запрошенні Легенди йшлося, що потрапити до Каравалу вона може до півночі.

Зап’ястки Скарлет, не прикриті сукнею, вітер стискав холодними білими пальцями.

— Джуліане! — у цьому крикові вчувалася надія.

Однак слід її колишнього супутника давно прохолов. Вона стояла сама-самісінька. Не знала, чи гра розпочалась, проте здавалось, вона таки добряче відстала.

На мить її охопила паніка, адже Скарлет здалося, що дим зник також. Але потім розгледіла його знову. За темними книжковими крамницями по небу плелись солодкі запашні клуби. Здіймалися з величезних цегляних димарів, що стриміли з найбільшого будинку, які коли-небудь доводилось бачити Скарлет. Чотириповерховий, з витонченими башточками, балконами та квітучими вазонками з білими квіточками іберійки, пурпуровими маками, помаранчевим антірінумом. Знову пустився сніг, але якимось дивом квіти не запорошувало.

Скарлет поквапилася до будинку. Ближче до сходів її знову обдало холодом. Раптом почувся тихий здавлений смішок.

— То ти таки не обрала той годинник?

Скарлет підскочила.

— Не бійся, ягідко, це всього лишень я, — Джуліан вийшов з-за тіні сусіднього будинку, саме тоді, коли зайшло сонце.

— Чому ти ще й досі не всередині? — вона показала на маєток з башточками. Скарлет аж відлягло від душі, що моряк поруч, та водночас її охопило збентеження. Кілька хвилин тому він стрімголов вискочив з годинникової крамниці, а нині вештається, ніби має купу вільного часу.

— Може, я чекав на тебе? — голос звучав приязно та дружелюбно.

Проте Скарлет не вірилося, що він стояв ось тут і чекав на неї. А надто вже після того, як він залишив її саму.

Щось він замовчував. Чи може, то в неї параноя після того, як вона побачила Теллу за дверима... Скарлет дала собі слово, що швидко знайде сестру. А що як не вдасться знайти Теллу після того, як вона потрапить досередини?

Зблизька маєток виглядав навіть більшим. Здавалося, будівля сягала неба, а дерев’яні балки безнастанно росли. Щоб оцінити її висоту, Скарлет мусила захилити голову. Будівлю оточував високий п’ятдесятифутовий залізний паркан, оздоблений примарними фігурами. Вульгарні й цнотливі, вони рухались мов живі, демонструючи справжнє дійство. Веселунки дівчатка наздоганяли шалапутних хлопців, відьми осідлали тигрів, а імператори їхали верхи на слонах, крилаті коні запряжені в колісниці. По центру розвівалося яскраво-червоне знамено, оздоблене срібним символом Каравалу.

Якби Телла була поруч, вони б похихотіли разом, як уміють сміятися лише сестри. Телла, звісно, вдала б байдужість, хоча насправді сестру розпирало б од радості. З дивним моряком було інакше — він не виражав ані радість, ані подив.

Скарлет чітко усвідомлювала: після всього, що для неї зробив моряк, мерзотником його не назвеш. Але вона сумнівалася, що він такий вже простачок, за якого себе видає. Джуліан підозріло оглянув паркан, при цьому плечі його напружились, спина випрямилась. Зник той лінькуватий вираз обличчя, який вона спостерігала на човні. Джуліан скидався на запаковану, туго скручену пружину, яка от-от вистрілить.

— Гадаю, нам слід іти далі, — озвався Джуліан.

— Але поглянь на той прапор, — заперечила Скарлет. — Саме сюдою ми можемо потрапити досередини.

— Ні, мені здається, це далі. Довірся мені.

Вона не довіряла йому, але після останнього промаху Скарлет не довіряла навіть собі. Та й залишатися тут на самоті вона також не мала бажання. За двадцять ярдів вони надибали ще один прапор.

— Усе виглядає точнісінько так само, як там, де ми щойно були...

— Вітаю! — з-за прапора показалась темношкіра дівчина на уніциклі, не давши Скарлет договорити. — Ви саме вчас! — дівчина зробила паузу — й один по одному спалахнули ліхтарики, що висіли на вістрях паркана. Яскраві золотаво-блакитні іскорки — й Скарлет подумалось, що то колір дитячих снів.

— Обожнюю це! — заплескала в долоні дівчина на одноколіснику. — А зараз, перш ніж я дозволю комусь з вас, прекрасні панна й пане, потрапити досередини, мені слід перевірити ваші квитки.

Квитки! Скарлет геть про них забула.

— Ой...

— Не хвилюйся, серденько, вони у мене, — Джуліанова рука обвилась навколо Скарлет, притискаючи її до себе небезпечно близько. Він назвав її «серденько»?

— Підіграй, будь ласка, — прошепотів він їй на вухо. Потягнувся до кишені й дістав два аркуші паперу, пожмаканих після купання в океані.

Скарлет змовчала, адже її ім’я з’явилось першим. Потім дівчина на уніциклі піднесла запрошення ближче до одного з ліхтариків на брамі.

— Дивно — подібні запрошення тут рідкість.

— Якісь проблеми? — збентежилася Скарлет.

Дівчина на уніциклі оглянула Джуліана з маківки до п’ят, і враз її усмішка померхла.

Скарлет вже збиралася пояснити, як їй дістались квитки, та раптом заговорив Джуліан, стискаючи рукою її плечі ще міцніше. Це скидалося на попередження:

— Це запрошення магістра Каравалу Легенди. Невдовзі ми поберемося. Ці квитки — подарунок моїй нареченій, Скарлет.

— А, — велосипедистка знову заплескала у долоні, — я знаю про вас! Ви ж спеціальні гості магістра Каравалу Легенди, — пильніше придивилася до Скарлет. — Я мала б упізнати вас, дуже перепрошую — така неймовірна кількість учасників, що я й своє ім’я часом забуваю, — і вона розсміялася з власного жарту.

Скарлет намагалась і собі засміятися, але рука довкола плечей й Джуліанове «наречена» не давали спокою.

— Зберігайте їх до кінця гри, — велосипедистка проїхала крізь ворота, повернувши квитки Джуліанові. Якусь мить вона зосередила свій погляд на ньому, ніби хотіла щось додати, але передумала. Перевівши погляд, вона дістала з кишені клаптикового жилета чорний сувій. — Та перш ніж я впущу вас, скажу ще ось що, — вона ще сильніше налягла педалі, розкидаючи врізнобіч молочний лапатий сніг.

— Вам ще раз це нагадають, щойно ви потрапите досередини. Магістр Легенда воліє, щоб кожен почув це двічі.

Вона прочистила горло і почала крутити педалі ще швидше.

— Вітаю! Ласкаво просимо до Каравалу! Найвеличнішої вистави на суші та на морі. Тут ви зустрінете таку кількість чудес, що їх за життя не здатна побачити жодна людина. Ви зможете сьорбати магію з горнятка чи придбати мрії в пляшках. Та перш ніж ви зануритесь у наш світ, пам’ятайте — це гра. Усе, що станеться за цими воротами, може вас налякати чи схвилювати, але нехай воно вас не обдурить. Все, що здаватиметься щирою правдою — всього лишень вистава. Це світ, зітканий із вигадок, і коли вас закрутить у вирі фантазій, будьте пильні й не відлітайте далеко. Здійснені мрії можуть бути прекрасними, але вони здатні обернутися на жахіття, коли не прокинутися.