— Ми вже це чули.

— Ти впевнена? — прошепотів Джуліан.

— На початку гри ви отримаєте загадку, на яку маєте отримати відповідь, — вів Руперт. — У ході всієї гри будуть розставлені підказки. Вас таки закрутить у вир фантазій, але будьте пильні й не відлітайте далеко, — нагадав Руперт.

— А що станеться, коли хтось таки відлетить занадто далеко? — запитала Скарлет.

— Помрете чи збожеволієте, — відповів Руперт так тихо, аж Скарлет навіть здалось, що насправді вона сама вигадала цю відповідь. Хлопець так само незворушно зняв циліндр і дістав два рожевих аркуші пергаменту, а потім простягнув Скарлет і Джуліанові, щоб вони прочитали їх. Однак шрифт був аж надто дрібний.

— Ви маєте залишити по краплі крові внизу кожного аркуша, — мовив Руперт.

— Навіщо? — поцікавилась Скарлет.

— Для підтвердження, що ви ознайомлені з правилами двічі, і що магістр Легенда не несе відповідальності у разі будь-яких нещасних випадків, божевілля чи смерті.

— Але ви ж казали, все, що відбувається у грі — нереальне? — заперечила Скарлет.

— Але часом люди плутають вигадку з реальністю. Результат — нещасні випадки. Та, на щастя, це рідко трапляється, — додав Руперт. — Якщо ви дуже боїтесь, то не забувайте, що вас ніхто не змушує брати участь у грі. Ви завше можете зостатись лише глядачем, — останні слова він промовляв з таким знудьгованим виразом обличчя, що Скарлет відчула, що вона даремно хвилюється.

Якби тут була Телла, та б стовідсотково сказала: «Ти залишаєшся лише на день. Як обереш роль глядача, то жалкуватимеш усе життя».

Скарлет дуже не подобалась ідея підписувати угоду кров’ю.

Хоча якщо Телла вже бере участь у грі, а Скарлет вирішить лиш спостерігати за грою, то тоді вона, можливо, не встигне за добу знайти сестру, а значить, не дістанеться дому вчасно і не візьме шлюб із графом. Хоч Скарлет і чула Рупертові інструкції, однак вона й досі не знала усіх деталей гри. Вона не раз просила бабусю розповісти про гру детальніше, але та завжди уникала прямої відповіді. Вона розповідала онучці щось таке, що більше скидалося на казку, а не на правду. Скарлет здавалося, що бабуся понавигадувала про минуле й не сказала й слова правди.

Скарлет перевела погляд на Джуліана. Без вагань він дозволив Рупертові проколоти палець чимось подібним на колючку і притиснув пальця внизу аркуша.

Скарлет пригадалося, що кілька років тому Каравал перестав гастролювати через смерть жінки, але деталей та причин дівчина не знала. Тоді їй здалося, що то був усього лишень нещасний випадок і ніяк не стосувався гри. Та зараз Скарлет цікавило, чи не відлетіла та жіночка надто далеко.

Хай там як, а все своє життя Скарлет доводилося брати участь у жорстоких батькових іграх, тож вона добре тямить, коли її обманюють. Її ніколи не захопить гра аж настільки, щоб при цьому вона втратила розум чи навіть життя. Одначе дівчина чомусь із острахом простягла руку, бо не вірила, що буває гра без ризику.

Руперт так швидко проколов Скарлет безіменний палець, що та незчулася, як він уже притискав його внизу крихітного аркуша. На мить їй навіть здалося, що згасло світло, а потім, коли вона прибрала палець, все довкола стало значно яскравіше. Здавалося, після того вона відчувала смак червені завіс — шоколадного пирога, просоченого вином.

Скарлет навіть не знала, яке те вино на смак, але їй здавалось, що й цілої пляшки буде замало, щоб увести її у стан такої райдужної ейфорії. Попри страхи вона відчувала потужну силу справжнього піднесення.

— Гра офіційно починається завтра ввечері і завершується з останніми променями сонця дев’ятнадцятого. Тривалість — надається п’ять днів, — вів далі Руперт. — На початку гри кожен отримає одну підказку. Задача кожного гравця — знайти інші підказки. Раджу вам не баритись. Приз один, і шукатиме його чимала кількість гравців, — він ступив крок уперед і вручив кожному картку.

На ній було написано: Кришталева Змія.

— У мене точнісінько така, — сказав Джуліан.

— Це наша перша підказка? — запитала Скарлет.

— Ні, — відказав Руперт. — То приготоване для вас житло. У кімнатах на вас чекатимуть перші підказки, якщо вам вдасться добратися туди до світанку.

— А що станеться на світанку? — поцікавилась Скарлет.

Хлопчина вдав, що не почув питання, смикнув за мотузку на краєчку балкона й відтулив завісу. Сірі пташки злетіли у небо, а барвистими вулицями внизу люду лишень побільшало. Балкони полишали люди, готуючись почати гру.

Скарлет накрила чергова хвиля збудження. Це Каравал! Вона про це мріяла більше, ніж про власне весілля. І хоча могла дозволити собі лишитись тут не довше ніж на день, та вже уявляла, як їй буде важко залишити це місце.

Руперт ледь торкнувся капелюха:

— І головне: не дозволяйте власному зору ввести вас в оману, — підійшов до перил балкона й стрибнув.

— Ні, — закричала Скарлет. Сполотніла, вона спостерігала, як Руперт летить каменем донизу.

— Не хвилюйся, — заспокоїв Джуліан. — Поглянь, — він тицьнув пальцем за перила. Фрак хлопчини перетворився на крила. — Цей красень вирішив зробити зі свого зникнення шоу.

Розмахуючи сірою тканиною, Руперт плавно плив у повітрі, поки не обернувся на птаха. Вочевидь, у Скарлет то була перша омана зору.

— Ходімо, — Джуліан пішов з балкона, спонукаючи Скарлет іти слідом. — Якби ти уважно слухала, то почула б, що все зачиняється на світанку. Часові межі гри встановлені навпаки. Двері зачиняються з першими променями і відчиняються лише по заході сонця. У нас обмаль часу, щоб знайти кімнати.

Джуліан зупинився. Біля його ніг був відчинений люк. Ймовірно, саме ним і скористався хлопчина. Він вів до чорних мармурових гвинтових сходів, що звивались униз, наче внутрішня частина темної мушлі, залитої канделябрами з кришталевими свічками, що плакали воском.

— Ягідко, — зупинив її біля порога Джуліан. На його обличчя набігла тінь занепокоєння, точнісінько як у ті напружені секунди, перш ніж Джуліан полишив годинникову крамницю.

— Що? — запитала Скарлет.

— Ми маємо поквапитися, — Джуліан пропустив Скарлет вперед. Через кілька сходових маршів вона залюбки пропустила б моряка поперед себе або дозволила йому лишити себе напризволяще — їй бо весь час здавалося, що саме це він і намірявся зробити нагорі. Кожен її крок видавався Джуліанові надто повільним.

— У нас нема попереду ночі, — повторював Джуліан. — Якщо ми не дістанемось до «Змії» перед світанком...

— То просидимо до ночі на морозі. Я знаю, але не можу швидше, — чомусь раніше Скарлет здавалося, що балкон розташовувався на висоті десяти поверхів, але здається, вони опустилися вниз щонайменше на сто метрів. Вона ніколи не знайде Телли.

Можливо, коли б не вузька сукня, їй було б простіше. Скарлет зробила ще одну спробу уявити вбрання іншим, але сукня не змінилась. Нарешті вони добігли до виходу. Ноги Скарлет тремтіли, піт рясно умивав стегна.

Надворі морозно й туманно, та на щастя, снігу не було. Туман линув з каналів. Згори Скарлет не розуміла, що вулиці — зовсім не вулиці, а вода. Довкола плавали смугасті човники. Яскраві, як тропічні рибки, котрі за формою скидалися на півмісяці. Веслували ними молоді хлопці та дівчата приблизно того ж віку, що й Скарлет.

Але Донателли серед них не було.

Джуліан зупинив човна кольору морської хвилі з червоними смужками. Ним керувала молода дівчина у сукні кольорів човна. Її губи були нафарбовані червоним, і Скарлет завважила, що дівчина розтулила губи, коли Джуліан підійшов ближче.

— Чим можу прислужитися, голуб’ята? — запитала вона.

— Ой, а ви дуже гарненька, — Джуліан пробіг пальцями по волоссю, кинувши на неї свій брехливий розпусний погляд. — Чи не могли б ви відвезти нас до «Кришталевої Змії» до світанку?

— Відвезу, куди скажете, якщо готові платити, — дівчина з червоними губами наголосила на слові «платити». Скарлет пригадала випадок у годинниковій крамниці і ще раз упевнилась, що гроші — не основна валюта у грі.