— Я не був у тунелі. Якщо ти за кимось ішла, то не за мною.
— Якщо тебе там не було, то як це сталося?
— Присягаюсь, я ніколи не чув про тунель, — Джуліан прибрав руку з дверної ручки і підійшов ближче до Скарлет. — Скажи, що саме ти бачила внизу?
Полум’я в каміні майже згасло, випускаючи у повітря сірі витки диму — кольору речей, про які краще говорити пошепки.
Скарлет сумнівалася у правдивості його слів. Коли б Джуліан там був, це принаймні хоч щось прояснило. Та з іншого боку, якщо то не він кричав, а інша людина, то це навряд чи закінчилося раною голови.
— Я знайшла тунелі після того, як вийшла з намету ясновидця, — і Скарлет у всіх подробицях описала всі події, що з нею сталися, щоправда, змовчала про те, що вона прямувала за чорним серцем. Після того як Джуліан віддав її сережки, вона вже не ставилася до нього з такою підозрою, як раніше. Однак і досі вона б не здивувалася, коли б з його боку відкрився якийсь підступ. Хотіла йому вірити, але роки, прожиті у суцільній недовірі, унеможливлювали це. Він і досі непевно стояв на ногах, вочевидь, через рану. — Як ти гадаєш, Теллу там можуть тримати?
— Ні, це не в стилі Легенди. Він здатен полякати нас вересками у підземеллі, щоб завадити знайти підказку, та не думаю, що її там можуть утримувати, — Джуліан по-вовчому оскалився, достоту так, як першої ночі на узбережжі. — Легенді більше до вподоби, коли його в’язні почувалися гостями.
Скарлет подумала, що Джуліан явно перебільшує, адже їй ніколи не доводилось чути, що Легенда тримає людей у полоні. Але щось подібне він вже казав раніше, однак слово «в’язні» вжив уперше, і в неї лишився такий само неприємний осад, як від думки, чому саме її сестру вирішив викрасти Легенда.
— Якщо Легенда не тримає Теллу під замком, то що ж він з нею робить?
— Нарешті ти починаєш ставити правильні запитання, — Джуліан поглянув на неї і, перш ніж він заплющив очі, Скарлет угледіла в його погляді небезпечний вогник. Моряк похитнувся.
— Джуліане! — Скарлет схопила його обома руками, але втримати б не змогла, а ліжко було надто далеко. Вона прийняла на мить вагу його тіла і швидко притисла до стіни. Нещодавно лиш він був крижаний, та зараз дівчина відчула крізь сорочку жар, що дивним чином обдав і її тіло.
— Ягідко, — шепотів Джуліан, розплющуючи очі — світло-карі, кольору карамелі та плавленої бурштинової жаги.
— Гадаю, тобі потрібно полежати, — Скарлет відступила крок назад, однак Джуліан міцно оповив рукою її стан. Гаряча й міцна рука. Скарлет хотіла було пручатися, але її спинив Джуліанів погляд.
Він ще ніколи так на неї не дивився. Часом зиркав на неї ніби жадав її роздягнути, але зараз здавалось, ніби він бажав, щоб це Скарлет його роздягнула. Може, то через жар та рану на голові, та на мить — вона могла заприсягтися — він хотів її поцілувати. Поцілувати по-справжньому. Це не мало нічого спільного з підтрунюванням у замку. Серце пришвидшено калатало, дівчину ніби прошило електричним струмом, коли його гарячі руки міцно тримали її. Скарлет чудово розуміла, що мусить відштовхнути моряка, але здалася й дозволила йому діяти. Скарлет дозволила йому диктувати й наблизилась до його напіврозтулених губ.
Скарлет охнула.
Враз Джуліан завмер. Цей ледь чутний звук його охолодив. Очі широко відкрились, ніби раптово згадав, що вона була дурненьким дівчиськом, котре боялося вступити у гру. Він відпустив її. Замість тепла рук вона відчула холод повітря.
— Мені час іти, — він знову взявся рукою за дверну ручку. — Одразу по заході сонця чекатиму тебе у таверні. Можемо разом сходити поглянути на ті тунелі.
Джуліан вислизнув з дверей, лишаючи Скарлет з думками про те, що щойно сталось. Поцілувати його було помилкою, але вона відчувала... розчарування. Воно розливалось холодними тінями світло-блакитного, що огортав дівчину вечірнім серпанком і дозволяв їй відкрито зізнатися самій собі, що від Каравалу вона очікує таких утіх, про які нізащо не промовила б уголос.
І лише після того, як Скарлет умостилася в ліжку, вона зрозуміла, що Джуліан так і не відповів, де поранився. А ще вона не знала, як він повернувся до «Кришталевої змії» після зачинення дверей і сходу сонця.
Друга ніч Каравалу
18
Тобто, не приходив же ж сюди Легенда, поки вона спала!
Хоча його попередні послання нагадували невеличкі скарби, останнє ж більше скидалося на попередження. Скарлет не була впевнена, що квіти від Легенди. Біля кришталевої вази записки не виявилося. І хто ж то був? Чотири троянди — стільки ж ночей Каравалу лишилось.
Сьогодні п’ятнадцяте. Офіційне завершення гри — світанок дев’ятнадцятого, її весілля призначено на двадцяте. У Скарлет лишалась лише ця та наступна ніч, щоб знайти Теллу. На крайній випадок — до світанку дев’ятнадцятого, якщо вона хоче встигнути на власне весілля.
Скарлет сподівалась, що батько триматиме в секреті від графа її викрадення, коли раптом наречений прибуде раніше на Трісду. Існує чимало старих забобонів, згідно яких нареченому заборонялось бачити наречену. Але якщо вона не з’явиться, нічого вже не врятує її весілля.
Скарлет дістала з кишені записку з підказками:
Скарлет більше не вірила, що Джуліан — третя підказка, хлопець із чорним серцем. Але не могла позбутися відчуття, що він таки щось від неї приховує. Не йшло з голови його поранення, повернення Джуліаном сережок і їхній майже поцілунок. А от про поцілунок вона не має права думати. Не за п’ять днів до весілля з графом. І звісно ж, єдине, що зараз має значення — пошуки Телли.
Вона хотіла якомога швидше привести себе до ладу, одначе сукня, задавалось, не поспішала. Вбрання повільно набувало чарівної кремової барви. Молочно-білий ліф покрився витонченими чорними цяточками, а ще його обрамила рожева тасьма. Турнюр прикрасили рожеві бантики, в тон до спідниці з рожевого матового шовку. На руках також з’явились пальчатки з ґудзиками. Нове вбрання сиділо ідеально.
У Скарлет з’явилось дивне відчуття, що сукня зазнала таких перевтілень, щоб вразити Джуліана. Чи, може, вона лише сподівалась на те? Його вчорашнє раптове зникнення викликало в ній вир почуттів і ще більше запитань.
Скарлет приготувалася вже було вимагати від моряка відповіді, та коли спустилася донизу, в таверні його не було. М’яке нефритове світло осявало лише одного клієнта — темноволосу дівчину, котра сиділа біля скляного каміна, схилившись над записником. Вона жодного разу не підвела очей на Скарлет. Спливла довга година, поступово в таверні почали з’являтися люди.
Але Джуліана не було.
Невже він отримав од неї потрібну інформацію і без неї спустився до тунелю? Лишив її у таверні, а сам тим часом шукає підказки?
А може, вона не повинна ось так із недовірою реагувати на все?
Так, Джуліан мав певні недоліки, та хоч він кілька разів і зникав, однак невдовзі повертався. А коли щось сталося? Вона вже замислилась, чи не варто їй вирушити на пошуки моряка. Та відкинула цю думку, бо ж Джуліан міг з’явитися, коли вона піде звідси.
Прокручуючи кожний варіант у голові, Скарлет помітила, як її рукавички з білих перетворились на чорні, а виріз у формі серця сховав високий комірець. Хвалити Бога, її одяг не виглядав непристойно, однак м’який шовк змінив незручний креп. Дрібні цяточки на ліфі плямами розростались по всій сукні — віддзеркалення її хвилювань.