— Батьку, вона бреше. Це Телла, не я. Це я їх застукала.
— Скарлет, годі обманювати. Ти лише робиш гірше, — обличчя Телли спалахнуло.
— Я кажу правду! Батьку, це Телла. Невже ти думаєш, я могла щось таке утнути перед власним весіллям?
— Батьку, не слухай її, — перебила Телла. — Я чула, як вона шепотілась, ніби це їй допоможе подолати передвесільне хвилювання.
— Ще одна брехня...
— Годі! — губернатор повернувся до Джуліана. Його засмагла рука й досі була міцно стиснута напахченою сливовою пальчаткою. — Мої доньки мають погану звичку говорити неправду. Сподіваюсь, ти будеш більш щирим. То скажи мені, юначе, з котрою із дочок ти був?
— Гадаю, це якась помилка...
— Я не припускаюся помилок, — увірвав губернатор Драґна. — Даю тобі ще одну спробу розповісти правду, або... — вартові ступили крок вперед.
Джуліан кинув погляд на Теллу.
Вона різко захитала головою й беззвучно мовила: «Скарлет».
Скарлет намагалась привернути увагу Джуліана, щоб сказати, що він припускається помилки, проте рішення з’явилось на обличчі моряка ще до відповіді:
— Це Скарлет.
Безрозсудний хлопчисько. Жодного сумніву, він був впевнений, що робить Теллі послугу, проте насправді все було точнісінько навпаки.
Губернатор відпустив Джуліана і зняв напахчену сливову рукавичку.
— Я тебе попереджав, — він звернувся до Скарлет. — Ти знаєш що буває, коли ти не слухаєшся.
— Батьку, будь ласка, це був лише маленький поцілуночок, — Скарлет намагалась заступитись за Теллу, проте охоронці відтягнули її до бочок. Грубо схопили і заламали руки. Скарлет виривалась захистити сестру. За цю провину покарають не Скарлет. Щоразу, коли вона чи сестра порушували дисципліну, як покарання губернатор Драґна робив якусь мерзоту іншій людині. На правій руці він носив два великих персні: один з квадратним аметистом, інший — із загостреним фіолетовим діамантом. Губернатор перекрутив обидва персні, замахнувся й ударив Теллу по обличчю.
— Ні, це моя провина, — кричала Скарлет — помилка, яку вона знала краще не робити.
Батько дав що одного ляпаса Теллі:
— За брехню, — додав він. Другий удар був сильніший за перший і збив Теллу з ніг. Сестра стояла на колінах, а червоні цівки стікали по щоці.
Задоволений, губернатор Драґна відступив крок назад. Обтер кров з руки об жилет вартового й повернувся до Скарлет. Тепер він видавався вищим ніж зазвичай. Скарлет навіть здалось, що вона всохла. Це було найболючіше батькове покарання — спостерігати за муками сестри.
— Більше не засмучуй мене.
— Вибач, батьку. Я припустилась безглуздої помилки, — і це була найщиріша правда того ранку. Вона дійсно могла бути не тією, котру куштував Джуліан, проте Скарлет знову зазнала поразки у спробі захистити свою сестру.
— Це не повториться.
— Сподіваюсь, ти не обманюєш, — губернатор одягнув пальчатку, потім дістав з сюртука складений лист. — Вочевидь, мені не варто тобі це віддавати. Та, можливо, це нагадає тобі, що саме ти можеш втратити. Весілля відбудеться за десять днів, наприкінці наступного тижня. Двадцятого числа. Якщо щось стане йому на заваді, обличчя твоєї сестри добряче умиється кров’ю.
3
— Ти мусила дати мені змогу у всьому зізнатись, — промовила Скарлет. — Аби покарати тебе, він би не бив мене так сильно. Принаймні не за десять днів до весілля.
— Хто знає, можливо, він би не вдарив по обличчю, але зробив би щось настільки ж мерзенне — зламав би палець, щоб ти не змогла дошити весільну ковдру, — Телла заплющила очі і спиною обперлась на бочку з ромом. Щока була майже такого ж кольору, як ті прокляті пальчатки. — До того ж саме я заслуговую покарання, а не ти.
— Ніхто цього не заслуговує, — озвався Джуліан. То були перші його слова після того, як пішов губернатор. — Я...
— Ні, — урвала Скарлет, — твої вибачення не загоять її ран.
— Я не збирався вибачатись, — Джуліан замовк, ніби зважуючи наступні слова. — Я вношу зміни до своєї пропозиції переправити вас на острів. Як вирішите їхати, і копійки з вас не візьму. Мій корабель відчалює з порту завтра на світанку. Знайдіть мене, як передумаєте, — перш ніж вискочити нагору сходами, він ще раз поглянув на обох сестер.
— Ні, — вигукнула Скарлет, не встигла Телла й слова вимовити. — Якщо ми поїдемо, після повернення все буде значно гірше.
— Я не планую повертатись, — Телла розплющила очі. В них блищали сльози, і панувала лють.
Скарлет частенько дратувала імпульсивність молодшої сестри, проте їй також було відомо: щойно Телла втовкмачить щось собі в голову, того вже ніхто не виб’є. Скарлет зрозуміла. Телла прийняла рішення ще до того, як надійшов лист од магістра Каравалу Легенди.
Саме тому вона з Джуліаном. Судячи з того, що сестра навіть бровою не повела, коли той пішов, їй байдуже. Вона лише хотіла використати моряка, котрий забрав би її з Трісди. Тепер Скарлет дала її привід утекти, привід, якого сестра так жадала.
— Скар, тобі варто поїхати також, — мовила Телла. — Знаю, ти вважаєш, що шлюб тебе врятує і захистить. Та чи замислювалась ти над тим, що граф точнісінько такий, як батько, або навіть страшніший?
— Зовсім ні, — стояла на своєму Скарлет. — Ти б зрозуміла це, коли б прочитала його листи. Він ідеальний джентльмен і пообіцяв піклуватись про нас обох.
— Ой, сестро, — гірко всміхнулась Телла. Так усміхаються, коли хочуть сказати щось, про що воліли б мовчати. — Якщо він такий джентльмен, чому ж тоді такий потайний? Чому тобі сказали лише його титул і не назвали імені?
— Це не через нього. Таємниця довкола його імені — це ще один важіль контролю над нами, — лист у руках Скарлет саме це і доводив. — Ось, поглянь сама, — вона простягнула Теллі лист.
Далі аркуш уривався. Бракувало не лишень слів її нареченого. Батько ретельно стер залишки воскової печатки, не лишивши Скарлет жодного шансу довідатися, за кого вона виходить заміж.
«Ще одна підступна батькова гра».
Часом Скарлет задавалося, що Трісда перебуває під куполом. Під здоровенною скляною покришкою, яка тримає у пастці кожного. Батько згори спостерігає за мешканцями, рухаючи чи прибираючи зайвих людей, які стоять не на своїх місцях. Його світ — це велика настільна гра. Батько вірить, що цей шлюб стане передостаннім кроком, аби прибрати до рук усе, що він бажає.
Губернатор Драґна був найбагатшим з-поміж більшості посадовців острова. Основним джерелом його доходу були торгівля ромом та інші операції на чорному ринку. Та оскільки Трісда була одним із Завойованих островів, губернаторові бракувало влади та пошани, що їх він так жадав. Незважаючи на величезні губернаторові статки, члени правління та представники дворянства решти Меридіальної Імперії нехтували ним.
І байдуже, що острів Трісда й решта чотири Завойованих острови входили до складу Меридільної Імперії вже понад шістдесят років, жителів острова й досі вважали за необтесаних та малоосвічених селюків, якими вони були, коли Меридіальна Імперія їх підкорила. Але батько Скарлет вважав, що доччин шлюб усе змінить. Ставши частиною сановитої родини, він здобуде їхню повагу. А найголовніше — владу.
— Це нічого не доводить, — зауважила Телла.
— Це доводить, що він добрий і уважний, а також...
— Будь-хто може бути джентльменом у листі. Але ж ти розумієш, що лише мерзенна особа могла б укласти угоду з батьком.
— Не верзи дурниць, — Скарлет вихопила лист. Її сестра помилялась. Навіть почерк графа доводив турботу: охайні вигини й м’які лінії. Якби він був байдужим, то не писав би їй так багато листів, щоби позбавити її страхів. Не обіцяв би забрати Теллу з собою до столиці Меридіальної Імперії, Валенди. У місце, де батько не матиме над ними влади.