— Стривай, — застеріг Джуліан.

Та Скарлет вже відчинила двері. Тієї ж хвилини кімната зникла. Попереду й позаду них простягався вузький прохід, облицьований мушлями. Вони переливались так само, як і камінці. Підлога була встелена піском кольору рожевих пелюсток.

— Ненавиджу цей тунель, — чортихнувся Джуліан.

— Принаймні ми відірвались від батька, — відказала Скарлет. У жодному з напрямків не було чутно кроків. Усе, що їй чулось, шум прибою оддалік. На Трісді не було рожевих пляжів, але відлуння коливань води нагадало її про домівку, а з нею ще щось.

— Звідки ти знав, що я проведу тебе у гру? — поцікавилась Скарлет. — Мені надійшли квитки тільки після того, як ти прибув на Трісду.

Джуліан підкинув черевиком більше піску і пришвидшив ходу.

— А тобі не здається дивним, що ти навіть не знаєш імені чоловіка, за котрого збираєшся заміж?

— Ти змінюєш тему, — зауважила Скарлет.

— Ні, це частина твоєї відповіді.

— Гаразд, — вона мовила тихіше. І хоча не бачила жодних слідів чиєїсь присутності, однак воліла перестрахуватись. — Це секрет, бо батько цим керує.

— А що як справа не лише в цьому? — Джуліан посмикував ланцюжок кишенькового годинника.

— Що ти маєш на увазі?

— Гадаю, твій батько намагався тебе захистити. Перш ніж заперечити, вислухай мене, — Джуліан пришвидшив крок. — Я не кажу, що твій батько хороший. З того, що бачив, можу впевнено назвати його справжньою мерзотою, однак розумію причини його таємничості.

— Продовжуй, — суворо мовила Скарлет.

Джуліан став розповідати про те, що Скарлет уже й так знала: історію про Легенду і її бабусю Анналізу. Його версія дещо відрізнялась від бабусиної. За словами моряка, Легенда був більш талановитий і майже невинний. Він дбав лише про Анналізу. І саме з цієї причини він став Легендою, і це аж ніяк не було пов’язано з його прагненням слави. А потім, перед першим своїм виступом, він знайшов її в обіймах іншого, більш заможного чоловіка, за котрого вона планувала вийти заміж.

— І тоді Легенда оскаженів. Він вирішив знищити Анналізу, знищити її сім’ю, так само, як вона знищила його почуття. Після того, як Анналіза розбила його серце, Легенда заприсягнувся, що зробить те ж саме з дочками чи внучками, котрі на своє лихо з’являться в її роду. Він зруйнує їхні шанси на щасливий шлюб чи кохання. А ще краще буде, якщо він доведе їх до божевілля.

Джуліан намагався говорити ніби жартома, розповідаючи останню частину, проте Скарлет і досі ясно пам’ятала свій сон. Легенда не лише змушував жінок себе покохати, він доводив їх до безуму. Вона й миті не сумнівалася, що просто зараз він те саме робить і з Теллою.

— Отже, коли ми з друзями довідались про твої заручини, — вів Джуліан, — ми знали, що Легенда їх захоче зруйнувати. Твоє запрошення — це лише питання часу.

Моряк говорив так, ніби то була невинна юнацька витівка, одначе від того, чи вийде вона заміж за графа, залежить її подальше життя. Вона або назавжди лишиться у батьковому будинку, або ж матиме шанс на щасливе життя.

Піщана доріжка різко здіймалася вгору. Скарлет всі сили вкладала у підйом, а тим часом злилась на себе за ті дурнуваті листи. Вона й справді не отримувала відповіді доти, поки не написала про весілля. Тільки тоді Легенда відповів їй.

Скарлет розуміла, що історія Джуліана мала сенс. Але звідки простому морякові це відомо? Вона примружила очі, пильно подивившись на темноволосого хлопця, і поставила питання, що не раз мало не злетіло з її уст.

— Хто ти насправді?

— Скажімо так, моя сім’я має хороші зв’язки, — Джуліанове обличчя осяяла усмішка, котра для когось могла б видатися чарівною, проте Скарлет бачила, що він геть не радів.

Вона пригадала підслухані уві сні чутки, Джуліанова сім’я відвернулась від сестри, дізнавшись про таємні стосунки з Легендою. Джуліан навряд чи поділяв погляди своїх родичів, та після скоєного сестрою він явно відчував провину. Це почуття добре було їй відоме.

Якийсь час вони йшли мовчки, поки врешті-решт Скарлет не набралась мужності сказати:

— Знаєш, ти не винен у тому, що сталося з твоєю сестрою.

Лиш одну мить тривала тиша, тендітна, мов натягнута павутинка. В цю одну мить не було чуть нічого, крім шуму хвиль та хрускоту піску під чоботами Джуліана. А потім він відповів:

— Отже, ти геть не карталась, коли батько бив сестру? — слова лились м’яко, як шепіт. Але кожне звучало чітко, нагадуючи їй про Теллині муки.

Джуліан зупинився і повільно повернувся до неї обличчям. Твердий погляд був м’якішим за голос. А голос його скидався на доторк, що проникав крізь скривавлене тіло й поламані кістки, гоїв поранену душу. Скарлет відчувала, як кров стає гарячою від його погляду. На ній могло бути вбрання, котре прикривало б кожен сантиметр її тіла, та однак вона б почувалася оголеною в очах Джуліана. Це справді так і було. Увесь її сором, провину, жахливі таємниці й спогади, котрі вона намагалась закопати якнайглибше, — все це він чудово бачив.

— У всьому винен лиш твій батько. Ти нічого поганого не зробила.

— Ти не знаєш, — заперечила Скарлет.— Щоразу, коли батько її б’є, він робить це через те, що я скоїла, щось лихе. Тому, що я...

— Рятуйте! — Їхню розмову увірвав раптовий крик. — Будь ласка, — за ним почувся знайомий лемент.

— Телло?— Скарлет побігла, підкидаючи ногами рожевий пісок.

— Ні, — застеріг Джуліан. — Це не твоя сестра.

Але Скарлет не слухала. Вона добре знала сестрин голос. До нього залишалось лише кілька кроків. Вона навіть відчувала його коливання. Голосніше й голосніше, він відлунював від піщаника на стінах, допоки...

— Стій, — Джуліанова рука обвилась довкола її талії й відтягла назад. Піщана доріжка раптово урвалась. Кілька піщинок покотилися в урвище, їх підхопив смарагдовий водяний вир, що бурлив унизу на відстані п’ятдесяти футів.

Скарлет забило дух.

Щоки Джуліана спалахнули, а руки й досі трусились, однак він намагався її заспокоїти.

— З тобою...

Проте його урвав диявольський сміх, що нагадував сміх із найгірших нічних жахіть. Його видавали стіни, в яких утворилися крихітні огидні ротики.

«Ще одна забавка тунелів, що здатні довести до божевілля»,— подумала Скарлет.

— Ягідко, ми мусимо йти далі, — Джуліан ніжно торкнувся її стегна, спрямовуючи на безпечний шлях. Тунелі й досі реготали спотвореною версією любого сестриного сміху.

На мить Скарлет відчула, що була так близько від Телли. А як уже запізно її рятувати? А як Телла настільки шалено закохалась у Легенду, що віддала йому все, і по завершенні гри також не захоче жити? Телла любить небезпеку, так само, як ґніт любить горіти. Здавалося, вона ніколи не боялась, що деякі з її нестримних бажань здатні були її спопелити.

Ще з дитинства Скарлет вабили чари Легенди, а Телла завжди прагла вивчити темний бік магістра Каравалу. Частина Скарлет не могла заперечувати, що щось таки було спокусливе у перемозі над серцем, котре заприсяглось більше не любити.

Проте Легенда був не лише нещасним закоханим. Він був навіженцем, котрий змушував людей не тільки закохуватися, а й перейти на бік навіженства. Ніхто не знав, в які огидні речі він змусить повірити Теллу. Якби Джуліан щойно не спинив Скарлет, вона зірвалась би донизу й розбилась на смерть, перш ніж зрозуміти свою помилку. А Телла кидалась бездумно вперед набагато частіше за Скарлет.

Теллі було лише дванадцять, коли та вперше зробила спробу втекти з хлопцем. На щастя, Скарлет знайшла їх раніше за батька. Одначе відтоді її переповнював страх, що одного дня Телла вскочить у халепу, з якої її не вдасться витягнути.

Чому йому замало зруйнувати її заручини?

— Ми її знайдемо, — мовив Джуліан. — Того, що трапилось з Розою, не станеться з твоєю сестрою.

Скарлет хотілось йому вірити. Після всього, що відбулось, вона палко бажала обняти його і довіряти йому, як раніше. Проте слова, якими Джуліан її заспокоював, змушували сплести на поверхню питання, якого вона дуже боялася.