— Усе буде гаразд, — прошепотів Джуліан, притиснувши губи до її чола.

Її знову полишили сили, проте причина була геть інша. Скарлет потонула у досі незнаному відчутті безпеки. Поки губи Джуліана торкались її скроні, руки огортали її стан, прагнучи захистити, а не володіти чи контролювати. Він не дозволить їй загинути. Він не викине її з балкона, як те зробив Легенда уві сні.

— Джуліане, — Скарлет різко підвела очі. «Ризик» — слово з підказки раптово пролунала в її голові.

— Що? — запитав Джуліан.

— Мені потрібно запитати у тебе щось про твою сестру.

Джуліан завмер.

— Я б не питала, якби це не було важливим. Мені здається, це нам допоможе знайти Теллу.

— Продовжуй, — попри болісний вираз обличчя, голос Джуліана звучав м’яко. — Питай, що хочеш.

— Я чула про загибель твоєї сестри, проте оповіді бути суперечливими. Можеш розповісти, як саме вона загинула?

Джуліан зробив глибокий вдих. Йому явно було неприємно це згадувати, але він мовив:

— Після того, як Легенда знехтував Розою, вона розбилась на смерть, вистрибнувши з балкона.

Балкон. Не вікно, як Скарлет підслухала у сні. Тепер зрозуміло, чому Джуліан так стривожився, коли побачив балкони на початку гри. Це було п’ятдесят жорстоких нагадувань про те, що він втратив. Легенда і справді був чудовиськом. Скарлет зрозуміла, що Легенда влаштував цю гру, щоби повторити мерзенну історію, тепер вже за участю Скарлет чи її сестри. Щоб хтось із них ризикнув життям, здійснив стрибок.

Невже їй, Скарлет, слід стрибнути з балкона, щоб врятувати сестру? Вона вирішила поки що не розповідати Джуліанові про свою версію, натомість переповіла свій сон, де вона була на місці Рози.

— Гадаю, останню підказку ми маємо шукати на балконах.

Джуліан провів рукою по її волоссю.

— Тут їх десятки, і кожен з окремим входом. Не знаю, чи хороший це план.

— Тоді потрібно починати шукати вже зараз, — Скарлет вже готова була до заперечень, тож продовжила далі, — знаю, що виходити надвір удень заборонено правилами, та не думаю, що Легенда дотримується хоч якихось правил. Власниця готелю попереджала — якщо ми не потрапимо всередину після першої ночі, то не зможемо продовжити гри. Про решту часу мова не йшла, — Скарлет понизила голос, щоб уберегтися від сторонніх вух. — Усі двері зачинені, аби змусити людей думати, що вони не можуть вийти. Проте ми ж можемо скористатись тунелями. Якщо вирушимо зараз, то відірвемося від графа й батька. А значить, здобудемо шанс виграти гру.

— Ось тепер ти нарешті міркуєш, як гравець, — усміхнувся Джуліан, та його усмішка здалася дівчині дещо штучною. Невже її безстрашний Джуліан також боявся батька і, як і вона, думав, що задля порятунку сестри комусь із них доведеться ризикнути власним життям?

Небо Каравалу скидалось на кремову пляму з завитків ванільного масла. Скарлет подумалось, що повітря навколо неї мало б смакувати солодким молоком та цукровими мріями, та натомість у роті в неї з’явився присмак пилу й імли.

— Звідки почнемо пошуки? — запитав Джуліан. Зусібіч були балкони. Скарлет витягнула шию, намагаючись угледіти бодай якийсь рух чи щось дивне на найближчих балконах, але все оповила млиста ковдра. Навіть барвисті вночі крамниці тепер мали якийсь розмитий вигляд. Вишукані фонтани, які стояли на кожному розі, більше не розплескували воду. Світ довкола завмер. Все оповив молочний туман. Барвисті човни не розтинали води каналу, ніхто не гуляв брукованими доріжками.

Скарлет здалося, ніби на неї знов нахлинув давній спомин. Ніби чарівне місто покинули багато років тому, а вона навідалася до старого-знайомого міста й нічого в ньому не впізнавала.

— Геть відрізняється від того місця, яке ми бачили, — Скарлет підійшла трішки ближче до Джуліана. Ця дивна й похмура реальність була не менш страшною за її побоювання, що їх за цю вилазку викинуть з гри. — Я не бачу жодного балкона.

— Тоді не зациклюймося на них. Можливо, ризик пов’язаний з чимось іншим, — промовив Джуліан. — Ти ж казала, що підказка — троянди. Нічого більше тут не нагадує про сон з Легендою?

Їй одразу ж спало на думку, що Легенда полишив це місце. Вона не бачила циліндрів, рожевих пелюсток, кольорів, яскравіших за блідо-жовтий. Проте поки очима нічого не вдавалось розгледіти, слух вихопив ніжну мелодію.

Ледь вловиму. Настільки тихеньку, що вона звучала як згадка. Коли Скарлет пішла з Джуліаном далі, ніжна мелодія зазвучала більш глибоко та душевно. Линула з вулиці, де стояла вкрита трояндами карусель. Єдине місце, яке не огорнув туман. Скарлет пригадала, що карусель не втратила своїх барв, коли світ довкола став чорно-білим.

Карусель швидко оберталась, сповнюючи простір яскравою барвою щойно пролитої крові. Вона з такою силою оберталася, що Скарлет одразу навіть не помітила чоловіка з катеринкою, котрий сидів поруч. Вітер зорав його обличчя зморшками — чоловік був набагато старшим за більшість акторів, яких вона бачила у грі. Він виглядав понурим, що відбивалося на його музиці. Коли Скарлет та Джуліан підійшли ближче, катеринщик урвав гру. Відлуння мелодії застигло в повітрі, як шлейф парфумів.

— Пожертвуєте за пісню? — чоловік простягнув руку і звів погляд на Скарлет.

Вона ще при першій зустрічі мала б здогадатись. Адже це дивно, що він просить гроші там, де ними не користуються.

Не маючи жодного бажання ще раз припуститися помилки, як у крамниці капелюхів, Скарлет повернулась до Джуліана:

— Ти теж відчуваєш присутність Легенди?

— Якщо це виражається у тривозі й відчутті чогось моторошного, то так, — примруживши очі, Джуліан подивився на карусель, вщерть укриту трояндами, та стариганя з катеринкою. — Думаєш, це приведе нас до балкона з твоєю сестрою?

— Не впевнена, та гадаю, кудись, це нас напевне приведе.

Айко мала рацію, коли попереджала Скарлет та Джуліана, що їм не слід заходити до крамниці. Отже, варто було повірити, що вона намагалась допомогти, привівши Скарлет саме до цієї каруселі. Звісно, це міг бути збіг обставин. Та навіть коли це було й так, Скарлет сумнівалась, що збігом можна назвати те, що за відсутності жодної живої душі, вони повернулись саме сюди і знайшли музиканта, котрий чекав саме на них.

— Тоді гаразд, тримай, — Джуліан поліз у кишеню і дістав кілька монет.

Пам’ятаючи слова Айко, Скарлет додала:

— Заграйте нам щось красиве.

Однак почули аж ніяк не красиву мелодію. Катеринка видавала звуки, які можна було порівняти хіба зі стогоном людини на смертному одрі. Карусель повільно закрутилась. Один граційний оберт за іншим. Скарлет могла довго спостерігати за цим видовищем. Але уві сні, перш ніж викинути її з балкона, Легенда попередив Скарлет не витріщатися.

— Ходімо, — вона відпустила руку Джуліана і стрибнула на коло, що оберталось.

Джуліан хотів було її зупинити, та за мить і собі скочив слідом.

Карусель оберталася дедалі швидше. Невдовзі вони опинились на протилежних боках, поколотими в кров пальцями вони шукали серед шпичастих кущів символ, який відкриє шлях до сходів.

— Ягідко, я нічого не бачу! — перекрикував музику Джуліан. Фальшива мелодія лунала дедалі гучніше, а карусель тим часом прискорювала оберти, розкидаючи дедалі більше пелюсток, здіймала їх у небо рубіновим вихором.

— Тут! — вигукнула Скарлет. Відчувала його кожним міліметром пальців. Тут так багато колючок, бо під ними щось сховане. Колючки захищали троянди. Скарлет знову відчула, що карусель не просто так обертається, та перш ніж розгадати цю таємницю, вона побачила сонце з зіркою всередині, а в зірці — сльозу. Символ ховався під кущем троянд, який за силуетом скидався на поні з циліндром на голові.