— Можна мені лишити мотузку? — поцікавився губернатор. В очах читалася жага помсти.
— Даніеле, скажи їм не наближатись до нас! — кричала Телла.
— Ой, Донателло, — відповів Легенда, — невиправне дурне й уперте дівчисько. Та ж немає тут ніякого Даніеля де Інгла! Хоча грати його було доволі приємно, — Легенда засміявся своїм жахливим сміхом, який Скарлет чула в тунелі.
Скалки впивались у руки Скарлет поки боролась аби звільнити себе від мотузок.
Телла не могла й слова з себе вичавити, однак Скарлет бачила, як розбивається серце сестри. Як Телла перетворюється на маленьке й вразливе створіння. Телла перевела погляд на Легенду, вона дивилася на нього так само, як нещодавно Скарлет дивилася на Джуліана, коли почула про його обман. Вона вірила, але не приймала. Чекала на пояснення, яке Скарлет знала, їй ніколи не озвучать.
Навіть губернатор Драґна виглядав приголомшеним Легендовим зізнанням про свою персону. А от графа це не дуже здивувало, він лише звів голову.
— Я не вірю тобі, — сказала Телла.
— Ти хочеш, щоб продемонстрував магічний трюк і довів, що я — це справді він?
— Я в це не вірю. Ти казав, що любиш мене, — сказала Телла. — Усе, що мені говорив...
— Я збрехав, — байдуже відповів Легенда. І щось було у тій байдужості таке, ніби Телла була не варта навіть його зневаги.
— Але...але... — пробелькотіла Телла. Нарешті чари Легенди розвіялись. Якби вона була зроблена з порцеляну — як то часто думала Скарлет — Телла б розбилась, однак сестра лише відступала назад. Ближче і ближче до небезпечного краю балкона.
— Телло, стій, — скрикнула Скарлет. — Ти майже на самому краю.
— Я не зупинюсь, поки ви не відійдете від неї, — Телла різко поглянула на батька й графа. — Якщо хтось наблизиться бодай на крок до неї, присягаюсь, я стрибну. І, батьку, ти знаєш, без мене ти не зможеш контролювати Скарлет. Навіть якщо ти отримаєш її, то не зможеш зробити так, щоб це весілля відбулось.
Губернатор та граф зупинились, а Телла відступала, ковзаючи срібними черевичками до краю балкона.
— Телло, зупинись! — Скарлет намагалася звільнитися від мотузки. Намистини відривались від сукні, поки билась об стілець. Цього не можна допустити. Не після того як на власні очі бачила загибель Джуліана. Не могла дозволити собі ось так втратити і Теллу. — Ти наближаєшся заблизько до краю!
— Пізно, — засміялась Телла. Голос її був тендітний, як і вона сама. Скарлет хотіла побігти за нею і відкинути подалі від краю. Однак мотузка не піддавалась. Їй вдалося звільнити щиколотки, але руки й досі лишались зв’язаними. Лише зорі співчутливо спостерігали за тим, як вона розхитувалась на стільці. Сподівалася, що як перекине стілець — розіб’є одну з його ніжок і нарешті звільниться.
— Донателло, усе гаразд, — майже ніжно мовив батько. — Ти все ще можеш повернутись зі мною додому. Я тобі пробачу. Тобі і твоїй сестрі.
— Ти справді вважаєш, що я повірю? — вибухнула Телла. — Ти брехун! Навіть гірший за нього! — вона тицьнула тремтячим пальцем у Легенду. — Усі ви брехуни!
— Але не я, — з тріском стілець Скарлет впав на підлогу. Одна з його ніжок розкололась, даючи змогу виповзти з мотузок і підбігти до краю.
— Не підходь до мене, Скар! — Телла ще відступила. Один з підборів торкнувся самого краєчка.
Скарлет завмерла.
— Телло, будь ласка...— Скарлет спробувала ступити ще крок, але коли Телла захиталась, завмерла. Нажахана до смерті. Будь-який хибний рух штовхне сестру з балкона. — Будь ласка, вір мені. — Скарлет простягнула руку. На ній більше не було плям крові. Сподівалась, що зможе врятувати Теллу, що все буде не так як із Джуліаном. — Я знайду спосіб про тебе подбати. Я страшенно тебе люблю.
— Ой, Скар, — відказала Телла. Сльози котились по її рожевих щічках. — Я теж тебе люблю. Як би мені хотілось бути такою ж сильною, як ти. Сильною, аби вірити, що може бути краще. Але я більше не вірю, — карі очі зустрілись з очима Скарлет. Сумні, як щойно зрізане дерево. Вона заплющила їх, ніби більше не могла дивитись. — Я не жартувала, коли казала, що краще помру на краю світу, ніж доживатиму жалюгідне життя на Трісді. Пробач мені.
Тремтячими пальцями Телла послала сестрі повітряний поцілунок.
— Не...
Телла ступила крок донизу.
— Ні! — скрикнула Скарлет, спостерігаючи, як сестра стрімко падала у ніч. Вона не мала крил, котрі б плавно опустили її вниз. Вона летіла у пазурі смерті.
38
Навіть після того Скарлет не могла відвести очей від неживого тіла сестри. Вона все ще палко вірила. Чекала, що Телла поворухнеться. Чекала, що підніметься і піде. Чекала, що годинник поверне час назад і Скарлет отримає шанс врятувати її.
Скарлет згадала кишеньковий годинник, який першого дня бачила в крамниці. Якби ж то Джуліан украв його! Джуліан помер.
Скарлет задихалась від ридань. Вона втратила їх обох. Плакала, аж пекло в грудях.
Граф підійшов ближче, ніби хотів утішити.
— Не підходьте! — Скарлет простягнула тремтячу руку, — будь ласка, — напад ядухи не дав більше й слова мовити. Вона не витримала б зараз утішних слів, а надто вже від графа.
— Скарлет, — окликнув її батько. Він підійшов, а граф тим часом відступив назад. Батько ледь волочив ноги. Згорблений, ніби до спини прив’язали невидиму гирю. Вперше Скарлет побачила не чудовисько, а розбитого горем старого. Волосся його посивіло, а очі налилися кров’ю. Дракон без вогню зі зламаними крилами. — Прости мені...
— Ні, — урвала Скарлет. Він заслужив на це. — Я не хочу тебе більше бачити. Я не хочу більше чути твій голос. І я не хочу полегшувати твою совість цими вибаченнями. Це ти усе заварив. Ти привів її сюди.
— Я лише намагався захистити вас, — губернатор Драґна роздув ніздрі. Його крила, можливо, зламались, проте полум’я лишилось. — Якби ж ти слухала мене, а не була таким неслухняним, невдячним, безсовісним створінням...
— Пане! — Джован, появу котрої Скарлет не помітила, стояла перед губернатором Драґна. — Мені здається ви сказали...
— Геть звідси, — батько дав Джован ляпаса.
— Не чіпай її, — в один голос вигукнули Скарлет і Легенда. Легенда стрілою підбіг до губернатора, на блідому обличчі палали гнівом темні очі. — Ви більше не знущатиметеся над моїми акторами.
— І що ж ти зробиш? — гаркнув губернатор Драґна. — Мені відомі правила. Я знаю, ти не можеш мені зашкодити поки гра триває.
— В такому разі, вам відомо, що гра закінчується на світанку. А він наближається ой як стрімко. Щойно це станеться, мене більше ці правила ні до чого не зобов’язують, — вишкірився Легенда. — А оскільки ви бачили моє справжнє обличчя, то я маю всі підстави позбавити вас життя.
Легенда змахнув рукою — і кожен свічник, кожна чаша з полум’ям на балконі засяяли яскравіше, відкидаючи диявольський червоний відблиск на обсидіанову підлогу.
Губернатор Драґна зблід.
— Я, можливо, не дбав про вашу дочку, — промовив Легенда, — але дбаю про своїх артистів. Мені відомо, що ви накоїли.
— Про що він? — запитала Скарлет.
— Не зважай, — відказав губернатор.
— Ваш батько думав, що може мене вбити, — вів Легенда. — Губернатор помилився, повіривши, що Данте — магістр Каравалу, і натомість забрав його життя.
— Ти убив Данте? — Скарлет налякано поглянула на батька.
Навіть графа, котрий стояв осторонь, це приголомшило.
— Я лише намагався тебе захистити, — важко дихав губернатор Драґна.
— Можливо, вам варто було подумати про власний захист, — сказав Легенда. — На вашому місці, губернаторе, я б зникнув цієї ж миті і більше ніколи не повертався сюди. Наступного разу вам це не минеться.