Проблемою, звичайно, є понад двохсотлітній бюрократичний апарат, інтереси якого так міцно спаяні із самою структурою влади, що голос народу буває доволі важко почути. У результаті ж нестачі прозорості та централізації влади в руках кількох людей виникає корупція. У малому масштабі це можуть бути бюрократи, що беруть хабарі за послуги, а у великому – банки-гіганти, які накопичують багатства, приватизуючи прибутки та соціалізуючи витрати.

У більшості світових столиць сьогодні виріс такий собі придворний клас, що постійно перебуває біля влади. Тендери, грошові потоки та теплі крісла розподіляються за принципом «кого ти знаєш», а не «що ти із собою несеш». Особливо яскраво це виявляється в колообігу політиків, генералів та владних бюрократів із влади до бізнесу і назад. Кількість багатозіркових генералів, що очолюють фірми-підрядники оборонної промисловості, депутатів, які стають лобістами, чи колишніх урядців, що йдуть у фінансово-промислові групи, просто зашкалює.

Але, як я підкреслював у розділі 3, безглуздо шукати поганих людей – треба шукати погані системи. Давайте ставити питання, що має шанс дійсно змінити стан справ: «Якими мотивами керується погана поведінка?» Я дуже сумніваюсь, що хтось із вашингтонських непотоплюваних вважає себе поганою людиною – скоріше навпаки, вони сповнені добрих намірів. Це система підставила їх, та й нас теж. Але як нам змінити цю систему? Як заохотити прозорість, пріоритетність і відповідальність? Ви знаєте відповідь: за допомогою Scrum.

Почнімо за кілька тисяч кілометрів на захід від міста Вашингтона – зі столиці штату Вашингтон, міста Олімпії. Останні дві президентські адміністрації (спочатку республіканці, а тепер демократи) впроваджували там так званий ощадливий уряд. Під час виборчої кампанії восени 2012 року чинний губернатор Джей Інслі сказав в інтерв’ю: «Держава переважно зайнята прийняттям рішень. Ми ж хочемо знайти спосіб залишити на столі менше паперу»[45].

План губернатора містить п’ять пунктів, які можна знайти в будь-якій передвиборчій програмі: 1) система освіти «світового класу» від початкової школи до коледжу; 2) «економіка благоденства»; 3) зробити штат національним лідером із відновлюваних джерел енергії та чистого довкілля; 4) здорові та безпечні громади; 5) раціональне, ефективне й відповідальне управління.

Це не якісь там революційні цілі. Це лише те, чого люди мають очікувати від своєї влади. Сам факт, що вони нагадують кліше, є індикатором їхньої важливості. Зрештою, кліше – це просто істина, повторена досить разів, щоб стати банальною. Але адміністрацію Інслі вирізняє те, як вони збираються діяти. Вони визначають свій новий підхід як «конкретний, вимірюваний, досяжний, актуальний і терміновий». Іншими словами, вони хочуть скористатися Scrum. По суті, вони вже це роблять.

Головне інформаційне управління штату Вашингтон відповідає не лише за те, які нові технології закуповуються, але і як це робиться. Штат управління налічує двадцять співробітників, які мають запобігати серйозним програмним збоям вартістю в десятки мільйонів доларів. При цьому вони займаються оновленням програмного забезпечення для органів влади, що відповідають за найрізноманітніші сфери, від видачі водійських прав та розподілу виплат з безробіття до регулювання рибних ресурсів та дикої природи. У 2012 році вони проконтролювали вісімдесят звернень на загальну суму понад 400 мільйонів доларів. А ще вони видають правила та розпорядження для різноманітних агенцій щодо впровадження політики штату.

Для цього вони використовують Scrum. Вони навіть прибрали перегородки у своїх кабінетах та сформували Scrum-команди.

За словами заступника голови управління Майкла Де Анджело, вони намагаються забезпечувати різні служби штату дієвими та практичними правилами щотижня: «Ми постійно оновлюємо процедуру подання агенціями інвестиційних планів. Ми ставимо собі за мету кожного тижня змінювати по одній речі. Ми використовуємо поетапний підхід, завдяки якому щотижня отримуємо потенційно готовий продукт, який агенції можуть відчути. Вони дійсно отримують щось матеріальне». «Готовий продукт» у їхньому випадку означає дієві зміни правил. Це не обов’язково має бути якась річ. Це просто має бути щось, що приносить цінність.

Замість намагань одразу створити якийсь масштабний всеосяжний документ, де буде передбачено всі моменти процесу фінансування, вони вирішили робити це крок за кроком. Вони хочуть забезпечити покращення політики штату щотижня.

Реакція на це, каже Де Анджело, була неоднозначною. Адже існує величезний страх не отримати ідеального продукту. У серпні 2013 року він повідомив: «Минулого тижня ми змінили порядок звернення до нас клієнтів. Але залишилось багато місць, де все ще вказано старий спосіб – на нашому сайті, в різних матеріалах тощо. Тому ми маємо всі ці матеріали змінити [передусім]. Ми вирішили не чекати, а просто зробити це. Ми оновимо всю документацію в наступному спринті. Інакше клієнти залишатимуться без кращого способу зв’язку місяцями… ми крастимемо їхню цінність».

Управління інформаційної політики також намагається провести Scrum крізь усі бюрократичні перешкоди штату. Саме тому вони й змінили на Scrum власну систему – щоби стати прикладом, мати змогу говорити про нього зі знанням справи. Переваги тут просто надто великі, щоб ними не користуватись.

Але існують і деякі перепони на цьому шляху. За словами Де Анджело, вони виявили одну річ: у деяких випадках у законі штату буквально прописано каскадну модель. Змінити це може бути дуже непросто, бо штат Вашингтон виділяє фінансування дворічними циклами. «Доводиться просити великі суми. Тут не вийде казати, що ми додаватимемо цінність, доки ви не скажете нам зупинитись, – каже ДеАнджело. – Уряд хоче бачити, що це коштуватиме стільки-то грошей і принесе таку-то цінність у таких-то часових межах. Це потрібне йому для розмови з громадянами. Хоча ми й знаємо, що це значно менш ефективно».

Почасти проблема полягає в тому, що в Сполучених Штатах як на рівні держави, так і штату законодавчі органи влади розбиті на комітети. Одна група законодавців займається освітою, друга – злочинністю, третя – бюджетом, а четверта – соціальними службами.

«Вони розрізнені й ніколи не дивляться на загальну картину», – каже Рік Андерсон. Він працює консультантом державних агенцій, округів та міст у штатах Вашингтон, Орегон, Каліфорнія та Гаваї. Він працював із законодавцями й каже, що зміни назріли, навіть якщо на це піде деякий час.

На його думку, почати слід зі встановлення цілей, базованих на продуктивності. «Гаразд, агенціє X, ось ваші цілі, а ось ваші очікувані результати. Лише маючи їх, можна починати писати закони, засновані на результатах», – каже він.

У модернізованому світі Scrum замість затвердження конкретного плану будівництва мосту через річку законодавчий орган зможе сказати дорожньому управлінню: «Ми хочемо, щоб цей перехід міг пропускати X людей за час Y, що коштуватиме Z. Як ви це зробите – вирішувати вам». Це б одразу дало поштовх відкриттям та інноваціям.

Натомість сьогодні нормою є будівельні проекти, що вибиваються з бюджету на сотні мільйонів доларів. У чому сенс? У міру праці на об’єкті бригада будівельників стикається з новими проблемами та новими способами їх розв’язання. Замість того щоб обмежувати такого роду інновації через комісії з контролю за внесенням змін та масу звітів, ми б мали їх заохочувати.

Але як щодо ідеалів, з яких я почав цей розділ, – де суспільство саме формує себе через документ? Скажімо, конституцію? Ну, одна країна вирішила, що використання Scrum дозволяє розробити конституцію, яка дійсно відображуватиме волю народу.

У 2008 році по світу вдарила фінансова криза, якої цілком можна було уникнути. Великі банки випустили ситуацію з-під контролю, накопичуючи дедалі більше безнадійних боргів, які неможливо було повернути. Однією з країн, що постраждали найбільше, стала Ісландія. За підтримки держави місцеві приватизовані банки взяли на себе просто величезні ризики на фінансових ринках. Як кажуть на Волл-стрит, якщо ви не знаєте, хто в кімнаті дурень, то це ви. У цьому випадку дурнем була Ісландія. Сума грошей, яку вони заборгували, була приголомшливою як для такої маленької країни.