Майк зрозумів, що до його мрії веде лише складний шлях. Він мусив працювати ще більше, ніж очікував. Він залишався дисциплінованим і зосередженим. І така відданість ось-ось мала принести свої плоди.

Третього березня 1980 року Майк Вівер увійшов до спортивного центру «Стоклі» в Ноксвіллі, штат Теннессі, щоб битися з непереможним Джоном Тейтом за титул чемпіона WBA у важкій вазі. На відміну від Вівера, Тейт був феноменом у боксерському світі. Зірковий боксер-аматор, який переміг на Олімпійських іграх 1976 року, швидко виграв 20 професіональних боїв без жодної поразки. Він сенсаційно забрав титул у важкій вазі в Джеррі Кутзее з Південної Африки перед стотисячним натовпом уболівальників Кутзее. Тейт був енергійним та харизматичним, і вболівальники його обожнювали.

Бій з Вівером для Тейта був лише наступною сходинкою, новим поясом. Тейт відразу почав нападати на Вівера. Він був на 25 фунтів важчим за суперника і протягом перших десяти раундів енергійно завдавав жорстоких джебів та брутальних хуків з правої.

Раніше Вівер ніколи не закінчував 15 раундів. Він завжди завершував бої набагато швидше, тому його втома була очевидною. Почувши дзвінок 15 раунду, Тейт рухався по рингу в декількох хвилинах від перемоги.

Але Вівер почав атакувати. Знаючи, що його єдиний шанс виграти – це нокаут, він пришвидшив темп. Він був у розпачі. Протягом десяти років Майк терпів удари по голові, щоб стати учасником титульного бою. І він не збирався залишати ринг тихо. Його руки заніміли, але він продовжував розмахувати ними. Ведучий зазначив, що Вівер б’ється в цьому раунді жорсткіше, ніж у п’ятому.

За 40 секунд до кінця бою Вівер здійснив лівий хук і відправив Джона Тейта в нокаут. Правильний удар у правильний час. Цей удар він практикував протягом 10 років. І зробив Тейта непритомним на декілька хвилин.

Незважаючи на всі труднощі, Майк Вівер став чемпіоном світу й однією з тих фігур усіх часів у світі боксу, які найбільше надихають. Протягом 10 років Вівер відмовляв собі в негайному задоволенні, славі, вигоді та визнанні. Коли ніхто не вірив у нього, він продовжував іти. Він дотримувався дисципліни.

Як довго ви зможете продовжувати йти, якщо не отримуватимете нагород, на які, на вашу думку, заслуговуєте? Чи відмовляли б ви собі в негайному задоволенні протягом 10 років, якби це означало, що ви б досягли своєї мрії?

Будьте вищим за дрібниці. Наберіться хоробрості, щоб відмовити собі в тому, чого хочете зараз, щоб досягти кінцевої мети.

Ви повинні відмовлятися від деяких речей, щоб отримати те, чого дійсно жадаєте.

Виберіть дисципліну відмови:

Скажіть «ні» поведінці та стосункам, які обмежують вас.

Скажіть «ні» необхідності постійно бути правим.

Скажіть «ні» негайному задоволенню.

Скажіть «ні» миттєвому емоційному комфорту.

Скажіть «ні» ролі жертви.

Скажіть «ні» лінощам.

Скажіть «ні» дрібницям, які шкодять вам.

Скажіть «ні» легкому та простому.

Ці речі неймовірно важко виконувати. Навіть болісно. А ще важче робити їх постійно.

Але успіх вимагає прийняття щоденних жорстких і важких рішень щодо того, що ви будете робити, а що ні.

Ви можете робити багато що, але коли не відмовите собі в певних речах, ваші зусилля даремні.

Ви можете важче працювати й заробляти більше грошей. Але якщо ви витрачаєте більше грошей, ніж отримуєте, ваші додаткові зусилля будуть марними.

Досягнення успіху полягає не тільки в тому, що ви готові зробити, а й у тому, без чого можете обійтись.

Ви не досягаєте успіху не через відсутність вищої освіти, корисних знайомств або грошей у банку.

Ви не досягаєте успіху через відсутність дисципліни.

Ви хочете, що хтось довів вас за руку до вашої мрії. Так, проте, не буває. Ні.

І дії, і відмови є невід’ємними частинами успіху. Отже, без чого ви можете обійтись?

Подумайте про це…

У вас дуже невеликі шанси виграти в лотерею чи отримати спадщину від доброго багатого дядечка. Якщо ви схожі на більшість людей, то проживете життя, виправдовуючи свої невдачі й намагаючись дотримуватись оптимістичної думки, що успіх не за горами.

А що, якби ви були впевнені, що великий успіх і справді вже не за горами?

Що, якби ви могли СМІЛИВО робити ставку на те, що отримаєте все, чого коли-небудь хотіли для себе? Що ви самі зможете цього досягти?

Ось вам маленький секрет:

Ви можете мати все, чого хочете, поки готові планувати свої дії.

А потім, звісно, виконувати їх.

Це водночас і дії, і відмови. З одного боку, ви зосереджуєтесь на досягненні успіху. З іншого, відмовляєте собі й цілеспрямовано кажете «ні» легким шляхам.

Дисципліна починається саме з планування. По суті, якщо ви можете спланувати, то зможете й отримати. Усе, що завгодно.

Чим величніша ваша мета, тим величніший план вам треба розробити. Чим більшу нагороду ви очікуєте від успіху, тим більш ризикованим має бути ваш план.

Дізнаймося історію Лассе Вірена.

Лассе Вірен із Фінляндії був поліцейським, який 1971 року з’явився на міжнародній біговій арені, пробігши 5 та 10 тисяч метрів. Він посів 7 та 17 місця в кожному з забігів відповідно. Проблема полягала в тому, що він біг занадто швидко на початку і тому стомлювався під кінець.

Якби історія зупинилась у цей момент, у ній не було б нічого особливого. Лассе здавався б великим невдахою, як будь-який інший спортсмен, що не докладав багато зусиль. Але, ледве закінчивши своє друге змагання, він почав планувати свій успіх.

Зосереджений на досягненні своїх цілей, Лассе вирішив переїхати за 4000 миль до Томпсон Фолс у Кенії, щоб розпочати суворі й виснажливі тренування. Під мальовничим водоспадом заввишки 250 футів [8] при витоку річки Евасо Нарок він щоденно тренував витривалість свого тіла. У тумані потужного водоспаду він планував побити світовий рекорд під час забігу на дві милі, що мав відбутись у Гельсінкі влітку 1972 року. І він зробив це.

Проте його успіх не був повним. Незважаючи на світовий рекорд, Лассе не став відомим одразу. Його наступна мета була досить зухвалою: перемогти на Олімпійських іграх у Мюнхені. Таким чином, його план мав бути дуже сміливим.

Після повернення до Фінляндії він пробігав тисячі кілометрів місцевими лісами, поступово збільшуючи інтенсивність, щоб підготуватися до змагання свого життя. Постійно невдоволений своїми результатами, Лассе опанував мистецтво «математики поворотів», що являло собою біг внутрішнім краєм першої доріжки. Він вважав, що це допоможе йому випередити суперників на десятки метрів.

Усе сходилось. Але чи буде цього достатньо для досягнення успіху?

Лассе вирушив на Олімпійські ігри в Мюнхені і 3 вересня 1972 року зайняв своє місце на стартовій лінії забігу на 10000 метрів, готовий дотримуватись плану до самого фінішу. Після стартового пострілу Лассе вийшов на передні позиції й почав бігти за відомим атлетом Стівом Префонтейном. Він утримував цю позицію протягом 12 кіл.

Доки не впав.

Він спіткнувся об ноги туніського бігуна Мохаммеда Ґаммуді та впав на доріжку, швидко здаючи позиції спортсменам, які продовжували бігти. Відчай охопив його до глибини, та Лассе підвівся й кинувся бігти далі. Менш ніж через 150 метрів він наздогнав лідерів перегонів. Чим більше пришвидшувався Префонтейн, тим швидше біг Лассе. Він був у синцях, ледве дихав, але залишався неймовірно зосередженим.