Капiтана Рiкмерса потiшила ця похвала в газетi, i вiдтодi вiн часто приходив додому ранiше та обговорював з дружиною список кораблiв, що мали прибути наступного дня до порту. I майже щодня їм щастило скласти з тих назв фразу. Правда, не всi вони бували такi гарнi, як першого дня. А проте бували приємнi несподiванки, i не минало дня, щоб на пiрсах та причалах порту не юрмилось пiвсотнi, а то й сотня людей з бiноклями, що спостерiгали прибуття пароплавiв. Дiйшло до того, що декотрi готелi в гаванi вивiсили оголошення: "Кiмнати з видом на прибуття суден. Видаються позичкове бiноклi".

Одної весняної недiлi, коли до гаванi насунули сотнi цiкавих, капiтановi порту пощастило скласти навiть невеличкого вiршика:

В Амстердам через Гавану

Шлях iз Рiо капiтану.

Ця заримована фраза так потiшила гамбуржцiв, що вони гучним радiсним криком вiтали вервечку суден, якi повiльно входили до гаванi. А коли ще й капiтан порту з'явився на другому поверсi своєї заскленої вежi, вони замахали йому руками й залунали оплески. "Ранковий вiсник" другого дня надрукував цiлу статтю з заголовком: "Гамбург ушановує капiтана порту".

Тi фрази, що їх капiтан Рiкмерс складав iз назв кораблiв та буксирiв, стали незабаром однiєю з дивовиж Гамбурга, i йому часом навiть надавали в розпорядження те чи iнше судно, щоб вiн мiг скласти таку фразу для якихось надзвичайних гостей.

Капiтан iз дружиною виявляли в цьому неабиякий хист. Наприклад, одного дня, коли по гаванi катали ста двадцятьох учителiв давньогрецької мови, учасникiв з'їзду, вони спромоглися навiть скласти рядок гекзаметра, i то з самих назв пароплавiв, не скориставшись навiть буксирами. Товариство викладачiв грецької мови за це нагородило його пам'ятним знаком з написом "За Елладу", який. присуджується тiльки раз на рiк.

За час своєї служби капiтан Рiкмерс одержав ще багато орденiв та iнших вiдзнак; крiм того, його обрали почесним громадянином Гамбурга й Амстердама та членом "Товариства нiмецької мови".

Та не треба думати, що за складанням таких фраз вiн занедбував свої капiтанськi обов'язки. На службi вiн був дуже точний i сумлiнний, i коли був зайнятий важливiшими справами, то часто пропускав навiть чудовi нагоди скласти фразу. Але час вiд часу однаково складав щонайзабавнiшi фрази i таким чином спонукав майже всiх гамбуржцiв так цiкавитися своїм портом, як iще нiколи.

Коли капiтан Рiкмерс у шiстдесят п'ять рокiв пiшов на пенсiю, весь Гамбург сумував, прощаючись iз ним. Усi газети надрукували статтi, в яких висловлювали жаль, що його не буде, а бургомiстр iз сенатором вiддали йому офiцiйний прощальний вiзит, коли вiн востаннє порядкував життям величезного гамбурзького порту зi своєї заскленої вежi.

Новий каштан порту був чоловiк молодий i честолюбний; вiн не любив забавок i домiгся, щоб усi тридцять буксирiв перейменували й не складали бiльше нiяких фраз. Вiдтодi буксири називались уже не "Вiд", "Iз", "До", "Пiсля", а "Обов'язок", "Вiрнiсть", "Честь", "Обачнiсть" та "Завзяття".

Але "Спiлка християн-мореплавцiв" дбайливо зберегла таблички з давнiми назвами, i коли капiтан Рiкмерс зi своєю дружиною Теодорою святкували золоте весiлля, молодi матроси склали з таких табличок вiтання подружжю в садку перед капiтановим будиночком.

А коли капiтан у вiсiмдесят рокiв помер, за його труною йшли тисячi гамбуржцiв i його могилу теж прикрасили табличками, їх i досi можна побачити на одному гамбурзькому кладовищi. А на надгробку є такий напис:

Капiтана, що пiд дубом

Цим високим спочиває,

Як людину добру й мудру

В мiстi кожен пам'ятає.

Скiнчивши оповiдку, прадiдусь прихилив останню табличку до стiни й сказав:

-- А тепер допоможи поставити їх назад за шафку!

Я пiдвiвся з купи стружок i почав подавати таблички прадiдусевi, а той запихав їх за шафку. За роботою ми розмовляли про дядька Арнольда та його фрази.

-- А як ти гадаєш, -- спитав прадiдусь, -- якого буксира найчастiш уживав дядько Арнольд складати фрази?

-- Мабуть, буксира "I"!

-- Точно! А як ти вгадав?

-- Бо наш учитель каже, що ми вживаємо це слово в. шкiльних творах надто часто.

-- А чому, як ти гадаєш?

-- Бо воно всюди пiдходить!

-- Звичайно, пiдходить. I я тобi поясню чому: бо словом "i" можна поєднати найнеймовiрнiшi речi. Наприклад, можна спокiйно сказати: "Корона i маринований оселедець". Або: "Комар i носорiг". Або: "Парасолька й сiм омарiв". А спробуй-но те саме iз словом "або". Звучатиме зовсiм не так: "Корона або маринований оселедець". Так нiхто не скаже. Та й "Парасолька або сiм омарiв" -- теж не звучить. Тiльки слiвце "i" може з'єднати що завгодно й з чим завгодно. Iншi маленькi слiвця -- вужчi фахiвцi. Однi стосуються тiльки часу, як наприклад, "поки" чи "коли", iншi -- мiсця, як-от: "тут", або "там", або "сюди" чи "туди". А декотрi наводять причину.

Прадiдусь уже запхав за шафку табличку й випростався, закректавши.

-- В моїх лiтах навiть нахилятись важко, -- зауважив вiн. -Сядьмо тепер та повiршуймо трохи.

-- Добре, прадiдусю! Може, про всiлякi слова, якi є на свiтi?

-- Згода, Хлопчак, -- сказав прадiдусь i, випнувши нижню губу та примруживши очi, взяв чисту дошку.

Я не хотiв перебивати йому думок, а тому навшпиньки пiдiйшов до стосика чистих дощок. Та раптом вiн вигукнув:

-- У мене є двi думки! Одна для себе, а друга для тебе!

-- Якi ж це думки, прадiдусю?

-- Слухай уважно: я складу вiрша про три країни. В однiй можна говорити самими iменниками, в другiй -- самими дiєсловами, а в третiй -- самими сполучниками.

-- Чудово! А якого ж вiрша маю скласти я?

-- Дуже довгого! Вiзьми якусь фразу -- наприклад: "Хатка мишенятка", -- i додавай до неї по кiлька слiв, щоб урештi вийшла дуже довга фраза!

-- Так хiба ж вона заримується, прадiдусю?

-- Коли почнеш розумно, то заримуєш! Можна скласти вiрша iз запитань i вiдповiдей. Тодi рими наче самi приходять!

-- Ну гаразд, прадiдусю, я спробую!

Ми сiли кожен у своєму кутку з дошкою та теслярським олiвцем i заходились вiршувати.

Спочатку все йшло чудово. Але потiм вiршування пiшло важко. У прадiдуся теж, здається, були свої труднощi. Вiн пiдвiвся й почав ходити туди й сюди, а коли помiтив, що i я затнувся, то раптом спинивсь передi мною й сказав: