— І тому що Клер — частина родини?

— Так, але без протекціонізму.

— А як тоді?

— Буркетти серйозно ставляться до родини. Вони схожі на старий клан.

— Не довіряють стороннім?

— Не хочуть довіряти стороннім.

— Гаразд, я розумію, — сказав Кірс, — але якби мені довелося щодня працювати з невісткою… бррр. Розумієте, про що я?

— Розумію.

— Звісно ж, моя невістка — та ще болячка, олімпійських масштабів. Я певен, ваша сестра… — він похопився, прокашлявся. — Тож вони, Джо і Клер, працювали разом. Це не спричиняло напруги?

— Мене це хвилювало, — сказала Майя. — У мого дядька свій бізнес. Досить успішний. Але, коли до нього захотіли долучитись інші члени родини й він їм це дозволив, усе пішло під три чорти. Родину та гроші краще не поєднувати, бо хтось завжди лишиться ображеним.

— Але тут цього не сталося?

— Тут вийшло навпаки. Тепер у Клер та Джо був особливий зв’язок — робота. Вони постійно говорили про справи. Вона телефонувала йому зі своїми ідеями. Він раптово згадував, що треба дещо зробити до завтра, і писав їй, — вона знизала плечима. — Але знову ж таки…

— Знову ж?

Майя підвела на нього очі.

— Я нечасто бувала поруч.

— Ви служили за кордоном.

— Саме так.

— І все одно, — сказав Кірс, — щось не складається. Що могло змусити когось убити Клер, чотири місяці зберігати зброю, а потім віддати її Кейтену для вбивства Джо?

— Йо, Кірс.

То був інший коп із відділку. Молодий чоловік стояв у протилежному боці кімнати й жестами кликав Кірса.

— Вибачте, я на хвилинку.

Кірс підійшов до копа, той схилився до нього, і вони почали перешіптуватися. Майя дивилася на них. У голові досі паморочилось, але думками вона постійно поверталася до того, що ніяк не турбувало Кірса.

Відео з прихованої камери.

Це цілком природно, припустила вона. Він не бачив зображення, більше переймався фактами, і хоча не відкинув її слова як марення божевільної, а проте, мабуть, сприйняв їх за надмірну роботу уяви або щось подібне. Якщо чесно, навіть сама Майя не могла відкидати цю можливість.

Кірс закінчив розмову й повернувся до неї.

— Щось трапилося?

Він узяв піджак і перекинув через плече, наче Френк Синатра на записі концерту в казино «Sands».

— Я відвезу вас додому, — промовив, — і ми договоримо дорогою.

Вони їхали вже десять хвилин, коли Кірс сказав:

— Ви бачили, що я говорив з іншим копом перед тим, як ми поїхали з відділку?

— Так.

— Це стосувалося вашої… емм… ситуації, — він не зводив очей з дороги. — Того, що ви сказали про камеру, перцевий спрей і все інше.

То він не забув.

— А що таке?

— Дивіться, я поки не звертатиму уваги на ваші слова про вміст відео, гаразд? Доки я сам не побачу й ми з вами все не проаналізуємо, нема сенсу відкидати чи підтверджувати те, що може бути на тому… Як ви сказали? USB-диску?

— SD-картці.

— Так, SD-картці. Нема сенсу зараз розбиратися з тим, чого нема. Але це не означає, що ми нічого не можемо зробити.

— Не розумію.

— На вас напали. Це факт. Дивіться: вас, вочевидь, атакували перцевим спреєм чи подібною речовиною. У вас червоні очі. Я бачу, що ви дотепер боретеся з остаточним ефектом нападу. Тож ми можемо вірити в що завгодно, але ясно, що з вами щось трапилося.

Він повернув, крадькома зиркаючи на неї.

— Ви кажете, що на вас напала ваша нянька Ізабелла, так?

— Так.

— Я відправив людину до її будинку. Ну, ви розумієте, перевірити ваше твердження.

Її твердження. Непогано сказано.

— То ваша людина знайшла її?

Кірс зосереджено дивився на дорогу.

— Я спочатку поставлю вам запитання.

Така відповідь їй не сподобалася.

— Гаразд.

— Чи ви під час цієї сутички, — повів Кірс, обережно добираючи слова, — погрожували Ізабеллі Мендез чи душили її?

— Це вона вам сказала?

— Це просте запитання.

— Ні.

— Ви її не торкалися?

— Може, і торкнулася, але…

— Може?

— Ну ж бо, детективе. Я могла торкнутись її, щоби привернути увагу. Так, як це буває між двома жінками.

— Жінками, — він майже всміхнувся. — То тепер ви розігруєте зі мною карту жіночості?

— Я не завдала їй болю, нічого такого.

— Ви її хапали?

Майя побачила, до чого йдеться.

— То ваша людина її знайшла?

— Знайшла.

— І вона, я так розумію, заявила, що бризнула в мене спреєм, захищаючись?

— Щось таке. Вона сказала, що ви поводилися нелогічно.

— Як саме?

— Сказала, що ви щось белькотіли про Джо на відео.

Майя міркувала, як це можна розіграти.

— Що ще вона сказала?

— Сказала, що ви її налякали. Що ви схопили її за сорочку, біля горла, погрожуючи.

— Зрозуміло.

— Вона каже правду?

— Вона згадувала, що я увімкнула відео?

— Так.

— І?

— Вона каже, що екран був порожній.

— Ого, — сказала Майя.

— Каже, що боялася, ніби ви не сповна розуму. Каже, що ви служили у війську й часто носите зброю. Каже, що, коли зібрати все докупи: вашу професію, ваші слова, ваші марення, — те, що ви напали на неї першою…

— Напала?

— Майє, ви самі визнали, що торкались її.

Вона насупилася, однак зберігала спокій.

— Ізабелла заявила, що відчула небезпеку, тож скористалася перцевим спреєм і втекла.

— Ваш коп питав її про зниклу картку?

— Питав.

— Дайте вгадаю. Вона її не брала й нічого про неї не знає.

— Влучили, — відповів Кірс й увімкнув сигнал повороту. — Ви досі хочете висунути звинувачення?

Проте тепер Майя бачила, як це виглядатиме. Маніячка щодо зброї з неоднозначним військовим минулим кричить про те, що на відео її вбитий чоловік грається з її дочкою, хапає няньку за барки, а потім звинувачує її — у чому? У невиправданому використанні перцевого спрею? А, ще у викраденні відео з її мертвим чоловіком.

Так, це зіграє.

— Не зараз, — сказала Майя.

Кірс висадив її біля будинку. Пообіцяв тримати в курсі щодо подальшого розвитку подій. Майя подякувала. Подумала, чи не забрати Лілі з садочка, але, глянувши на додаток (був саме час читання, і навіть з дивної перспективи камери Майя бачила, наскільки Лілі захоплена), вирішила, що це почекає.

На телефоні на неї чекали десятки повідомлень та смс, усі — від родини Джо. Чорт забирай. Вона пропустила оголошення заповіту. Це її не надто турбувало, але ж родичі Джо, мабуть, лютували. Вона набрала номер свекрухи.

Джудіт відповіла після першого ж дзвінка.

— Майє?

— Вибачте, що так вийшло.

— З тобою все гаразд?

— Усе добре, — сказала Майя.

— А з Лілі?

— Теж. З’явилися справи. Я не хотіла, щоб ви хвилювалися.

— З’явилося щось, важливіше за…

— Поліція знайшла стрільців, — перебила її Майя. — Мені треба було їх упізнати.

Вона почула, як Джудіт різко вдихнула.

— Ти змогла це зробити?

— Так.

— То вони у в’язниці? Усе скінчено?

— Усе дещо складніше, — сказала Майя. — Наразі в них недостатньо інформації, щоб затримати їх.

— То… то вони їх просто відпустили? Двоє чоловіків, які вбили мого сина, можуть вільно ходити вулицями?

— Одного затримали за носіння зброї без дозволу. Як я вже говорила, усе доволі складно.

— Може, обговоримо це, коли заїдеш завтра зранку? Гізер Гавел вирішила, що краще зачитати заповіт у присутності всіх зацікавлених.

Гізер Гавел — родинний юрист. Майя попрощалася, поклала слухавку й глянула на кухню. Там усе було новим і блискучим. Господи, як вона скучила за старим пластиковим столом на кухні в Брукліні.

Що вона взагалі робить у цьому будинку? Вона ніколи не належала до цього місця.

Майя підійшла до рамки з прихованою камерою. Може, картка досі всередині. Вона не могла собі уявити, як би це могло статися, але сподівалася на будь-які варіанти. Чи справді вона бачила Джо на тому відео? Ні. Чи міг він вижити? Ні. Чи вона все це собі уявила?