— Не надто обачно, — сказала вона.

— Ні. От цікаво, як би ваші товариші, прихильники вільного носіння зброї, відреагували на цих двох, які отак ходять вулицями.

— Сумніваюся, що ця зброя придбана законно, — сказала Майя.

— Незаконно.

— Ви знайшли пістолет?

— Ви знаєте його, — Кірс зітхнув і підвівся. — Познайомтеся — Еміліо Родріґо. Вражаючий список приводів, як для такого юнака. У них обох. Містер Родріґо, коли ми його заарештували, мав при собі «Beretta М9». Нелегальну. Він за це відсидить.

Кірс замовк.

Майя промовила:

— Я чую тут «але».

— Ми отримали ордер, обшукали помешкання обох. Саме там і знайшли одяг, який ви описали й упізнали сьогодні.

— Це годиться для суду?

— Сумнівно. Як сказав наш приятель із хвостом, червоних конверсів багато. У них багато власників. До того ж не було жодного сліду лижних масок, це дивно. Тобто вони зберегли одяг. Нащо тоді викидати маски?

— Не знаю.

— Мабуть, вони викинули їх на смітник. Ви розумієте. Одразу ж. Вони стріляють, утікають, зривають маски, викидають їх десь там.

— У цьому є сенс.

— Так, щоправда ми обшукали всі найближчі смітники. Але вони могли викинути деінде, може, у каналізацію чи ще кудись…

Кірс вагався.

— Що?

— Справа в тому, що ми, як я вже говорив, знайшли «Beretta». Але знаряддя вбивства нема. Тридцять восьмого.

Майя відкинулася на спинку стільця.

— Я б здивувалась, якби вони його зберегли, а ви ні?

— Гадаю, так. Хіба що…

— Хіба — що?

— Такі хлопаки не завжди викидають зброю. Вони б мали, а проте. Вона недешева, тож її можна використати знову. Чи продати товаришу. Що завгодно.

— Але тут справа серйозна, правильно? Багато розголосу, уваги ЗМІ…

— Справді.

Майя спостерігала за ним.

— Але ви на це не купились, так? У вас інша теорія.

— Так, — Кірс відвів погляд. — Але вона безглузда.

— Чому?

Він почухав руку. Певно, нервовий тик.

— Кулі тридцять восьмого калібру з тіла вашого чоловіка. Ми провели балістичну експертизу. Ви знаєте — перевіряли, чи не сходяться кулі з іншими випадками в нашій базі.

Майя глянула на нього. Кірс досі чухався.

— З виразу вашого обличчя зрозуміло, — сказала вона, — дещо зійшлось.

— Саме так.

— Ці хлопці. Вони раніше вбивали.

— Не думаю.

— Але ж ви сказали…

— Пістолет той самий. Люди — не обов’язково. Насправді Фред Кейтен, той, якого ви впізнали як стрільця, має непохитне алібі на перше вбивство. Він відбував покарання. Ніяк не міг цього зробити.

— Коли?

— Що — коли?

— Коли сталося перше вбивство?

— Чотири місяці тому.

У кімнаті стало холодно. Кірс і не мусив цього казати. Він знав. Вона знала.

Детектив не міг зустрітися з її поглядом. Він подивився вбік, кивнув і витиснув із себе:

— З того пістолета, з якого вбили вашого чоловіка, застрелили й вашу сестру.

— З вами все гаразд? — спитав Кірс.

— Так.

— Розумію, це важко прийняти.

— Не треба мною опікуватися, детективе.

— Вибачте. Ваша правда. Давайте ще раз усе пройдемо, гаразд?

Майя кивнула. Вона дивилася прямо перед собою.

— Тепер нам треба глянути на все це під іншим кутом. Ці два вбивства здавалися випадковими й не пов’язаними, але тепер ми знаємо, що в обох фігурує один пістолет…

Майя мовчала.

— Коли застрелили вашу сестру, ви були на Близькому Сході. Правильно?

— У таборі Арифджан, — сказала вона. — У Кувейті.

— Я знаю.

— Що?

— Ми перевірили, про всяк випадок.

— Про всяк випадок?.. — вона мало не всміхнулась. — О, то ви хотіли переконатися, що якимось чином я таки не вибралася додому, не застрелила сестру, а потім не повернулася до Кувейту, мабуть, аби чотири місяці почекати, а потім ще й убити свого чоловіка?

Кірс не відповів. Він і не мусив.

— Усе підтвердилося. У вас залізне алібі.

— Прекрасно, — сказала Майя.

Вона подумки повернулася до того дзвінка Джо. Сльози. Шок. Той дзвінок. Один чортів дзвінок став кінцем того Майїного життя, яке вона знала. Після нього вже нічого не могло бути так, як раніше. Неймовірно, якщо подумати. Ти летиш через півсвіту до якоїсь чортової діри, щоб воювати з божевільним ворогом. Думаєш, що саме там на тебе чатує небезпека, що справжня загроза — озброєні військові. Думаєш, якщо твоє життя розлетиться на друзки, то це станеться через РПГ,[18] чи СВП,[19] чи через фанатика з АКМ.[20]

Але ж ні. Ворог ударив, як вороги це часто роблять, звідки не чекаєш — зі сторони дому, добрих старих Штатів.

— Майє?

— Я вас слухаю.

— Офіцери, які розслідують убивство вашої сестри, вважають, що це було вторгнення до помешкання. Її… Ви знаєте деталі?

— Припиніть.

— Вибачте.

— Я просила не опікуватися мною.

— Я не опікуюсь, просто виявляю людяність. Те, що з нею зробили…

Майя знову дістала телефон. Їй хотілося побачити обличчя дочки, вона потребувала цього якоря. Але жінка зупинила себе. Ні. Не зараз. Не втягуй у це Лілі. Навіть таким невинним шляхом.

— Коли сталося вбивство, — копи також ретельно придивлялися до чоловіка Клер, вашого зятя… — він заповзявся щось шукати серед паперів.

— Едді.

— Так, Едвард Вокер.

— Він би цього не зробив. Він любив її.

— Підозру з нього зняли, — сказав Кірс. — Але тепер є потреба ближче придивитися до їхнього сімейного життя. Потрібен свіжий погляд на все.

Тепер Майя зрозуміла. Посміхнулась, але без тіні гумору чи тепла.

— І давно, детективе?

Він не підводив голову.

— Перепрошую?

— Давно ви знаєте про результати балістичної експертизи?

Кірс і далі читав справу.

— Уже певний час вам відомо, так? Про те, що Джо та Клер вбили з однієї зброї?

— Чому ви так вирішили?

— Коли ви прийшли до мене додому, перевірити мій «Smith and Wesson», припускаю, ви мали на меті переконатися, що це не знаряддя вбивства, що він не відповідає жодному з них.

— Це нічого не означає.

— Ні, але ви сказали, що більше мене не підозрюєте, пам’ятаєте?

Детектив мовчав.

— Це тому, що ви вже знали, що в мене ідеальне алібі. Ви знали, що мою сестру вбили з того ж револьвера. І знали, що я була за кордоном, коли застрелили Клер. Тоді ви ще не знайшли тих двох молодиків із лижними масками. Я могла б усе це вигадати. Але відколи ви мали доповідь балістиків, залишилося тільки зайвий раз перевірити, де я була з військом. І ви перевірили. Процедуру я знаю, це не один телефонний дзвінок. То давно ви маєте результати експертизи?

Голос його звучав тихо.

— Від похорону.

— Ясно. А коли ви знайшли Еміліо Родріґо та Фреда Кейтена й отримали підтвердження того, що я була в Кувейті?

— Учора пізно ввечері.

Майя кивнула — усе так, як вона думала.

— Ну ж бо, Майє, не будьте наївною. Я говорив уже, ми придивлялися до вашого зятя після того, як убили вашу сестру. І жодного сексизму, самі подумайте. Подружня пара. Наодинці в парку. На моєму місці, кого б ви запідозрили найперше?

— Особливо, — додала Майя, — якщо дружина служила в армії та, на вашу думку, маніячить зброєю?

Він і не намагався виправдовуватись. Але ж і не мусив. Він мав рацію. Завжди підозрюєш чоловіка чи дружину.

— То тепер, коли ми з усім цим розібралися, — сказала Майя, — що будемо робити?

— Шукатимемо зв’язок, — відповів Кірс, — між вашою сестрою та вашим чоловіком.

— Найбільший їхній зв’язок — це я.

— Так. Але не тільки ви.

Майя кивнула.

— Вони разом працювали.

— Саме так. Джо найняв Клер на роботу у своїй інвестиційній компанії. Чому?

— Бо Клер була розумницею, — навіть вимовляти її ім’я було боляче, — бо Джо знав, що вона працьовита, надійна і їй можна довіряти.