Усередині скрині лежали скатертини та постіль. Майя дістала їх і почала обмацувати дно.

— Мій батько привіз цю скриню сюди з Києва, — сказала їм якось бабуся, коли вони, маленькі, приїздили до неї за багато років до того, як рак задушив її, коли вона ще була здоровою й міцною, ходила з ними купатися чи вчила грати в теніс. — Бачите?

Дівчатка нахилилися ближче.

— Він сам це зробив. Це потаємне відділення.

— А чому це таємниця, бабусю? — спитала Клер.

— Щоб сховати прикраси його матері та гроші. Усі чужинці можуть виявитися злодіями. Запам’ятайте це. Ви, дівчатка, станете старшими. Ви завжди матимете одна одну. Але ніколи не лишайте цінні речі там, де інші можуть їх знайти.

Майя відчула пальцем невеликий шов. Натиснула сильніше, щось клацнуло, і вона відсунула приховану панель. Тоді так само, як у дитинстві, вона схилилася над скринею й зазирнула всередину.

Телефон лежав там.

Майя витягнула його, усміхаючись від задоволення. Якби вона була вірянкою, то присягнула б, що сестра та бабуся дивляться на неї. Але релігія залишалася для неї чужою. Мертві лишалися мертвими. У цьому й полягала проблема.

Вона спробувала увімкнути телефон, та батарея повністю розрядилася. І не дивно. Мабуть, ніхто його не торкався від самого вбивства Клер. Майя перевернула телефон, подивилася, як він заряджається. Гніздо мало знайомий вигляд. Вона знайде потрібний зарядний пристрій і зарядить його пізніше.

— Що ти тут робиш?

Голос налякав Майю. Вона інстинктивно відкотилась убік і стала в оборонну позицію, готова захищатися.

— Заради Бога, Едді.

Той розчервонівся.

— Я тобі казав…

— І я тебе чула. Дай хвилинку, переведу подих.

«Ось тобі чіткість та зосередженість», — думала Майя. Вона настільки захопилася своїм блискучим відкриттям, що Едді ввійшов до будинку непоміченим і сполохав її.

Чергова помилка.

— Я спитав, що ти…

— Я перебирала коробки з її речами, — сказала Майя.

Едді зробив крок, ним хитало.

— Я сказав тобі триматися подалі.

— Сказав.

На Едді була та сама червона фланелева сорочка із закасаними рукавами, що відкривали його жилаві передпліччя. Худий та міцний, наче боксер напівсередньої ваги[22] — Клер така комплекція дуже подобалась. Його очі почервоніли від випивки.

Він простягнув руку долонею вгору.

— Віддавай ключі, негайно.

— Я так не думаю, Едді.

— Я можу змінити замки.

— Ти навіть своє вбрання не можеш змінити.

Він поглянув униз, на рамки з фотографіями та білизну, розкидані по підлозі.

— Що ти забула в цій скрині?

Майя не відповіла.

— Я бачив, ти щось забрала. Поверни.

— Ні.

Едді не зводив з неї очей, його руки стискалися в кулаки.

— Я можу і сам забрати…

— Ні, не можеш. Едді, у неї був роман?

Це його зупинило. Від несподіванки він відкрив рота, тоді ніби виплюнув:

— Іди під три чорти.

— Ти про це знав?

Очі Едді наповнилися, наче колодязь. Майя знайшла поглядом ту весільну фотографію, щасливе, повне надії обличчя Едді. То, може, його очі червоніли не лише від алкоголю. Едді теж побачив ту світлину, і щось у нього всередині зламалося. Він упав на канапу й закрив лице руками.

— Едді?

Майя ледве чула його.

— Хто це був?

— Не знаю. Ейлін сказала, що Клер приховувала чиїсь дзвінки. Я щойно знайшла телефон, який вона ховала в цій скрині.

Він не підводив обличчя.

— Я в це не вірю, — мовив порожньо.

— Що сталося, Едді?

— Нічого, — нарешті підвів очі. — Тобто в нас були не найкращі часи. Але це шлюб. Він циклічний. Ти ж сама це добре знаєш, так?

— Ми не про мене говоримо.

Едді похитав головою й знову схилив її.

— Може, так, а може, і ні.

— Що це означає?

— Клер працювала, — надто повільно промовив він, — на твого чоловіка.

Майї не сподобалася його інтонація.

— То й що?

— Коли я її питав, вона виправдовувалася, що працює допізна.

Тепер їхні очі зустрілися. Майя не любила говорити натяками.

— Якщо ти хочеш сказати, що Клер та Джо…

Навіть просто сказати таке вголос було надто абсурдно.

— Це ти говориш, що в неї був роман, — сказав Едді, знизав плечима й підвівся. — Я тільки кажу, де вона була.

— Так тобі спадало на думку, що в неї може бути ще хтось?

— Я такого не казав.

— Казав. То чому ти не розповів копам про свої підозри?

Надійшла його черга залишити питання без відповіді.

— О так, — сказала Майя. — Ти її чоловік, вони і без того до тебе придивлялися. А якщо уявити, що ти підозрював її у зраді…

— Майє?

Вона чекала. Едді зробив крок до неї. Вона на крок відступила.

— Віддай мені той клятий телефон, — сказав він, — і забирайся з мого дому!

— Телефон заберу я.

Едді перегородив їй дорогу.

— Ти справді хочеш мене перевірити?

Майя подумала про пістолет у сумочці. Правда в тому, що про таке ніколи не забуваєш. Якщо вже носиш зброю, вона завжди у твоїх думках, завжди обтяжує тебе, смикає за рукав. Вона завжди — варіант, на краще чи на гірше.

Едді зробив до неї ще крок.

Майя нізащо не збиралася віддавати телефон. Вона потягнулася до сумочки, коли почула ще два знайомих голоси.

— Тітко Майє!

— Гей!

Деніел з Алексою увірвалися до них так, як уміють лише підлітки. Міцно обійняли тітку. Вона теж обійняла їх, слідкуючи, щоб вони не притулялися до її сумочки. Розцілувала обох, вигадала якісь вибачення й вислизнула за двері перед тим, як Едді зміг учинити дурницю.

За п’ять хвилин Едді подзвонив їй на мобільний.

— Вибач мені, — сказав він. — Я любив Клер. Боже, як я… Ти ж знаєш. Так, у нас були проблеми, але вона теж мене любила.

Майя вела авто.

— Я знаю, Едді.

— Зроби мені послугу, Майє.

— Яку?

— Що б ти не знайшла на тому телефоні, байдуже що, розкажи мені. Я мушу знати правду.

У дзеркалі заднього огляду Майя знову побачила червоний «Buick».

— Пообіцяй, Майє.

— Обіцяю.

Вона відімкнулась і знову глянула в дзеркало заднього огляду, однак червоне авто зникло. За двадцять хвилин, коли вона дісталася «Зростання», міс Кітті заповнила з нею решту документів і організувала оплату. Лілі не хотіла звідти йти, що для Майї було хорошим знаком.

Удома Майя посадила Лілі гратись і відчинила те, що називалося «Шухляда Тисячі Зарядних». Як і більшість її знайомих, Майя ніколи не викидала зарядні. Шухляда була забита вщент, схожа на банку змій, там були десятки, може, сотні зарядних пристроїв — чорт, можливо, один з них узагалі був сумісний з Бетамаксом.[23]

Майя знайшла адаптор, сумісний із гніздом на телефоні Клер, вставила його й зачекала, доки він запрацює. Знадобилося близько десяти хвилин. Телефон був украй простий (самі лише факти, мем), але історія дзвінків збереглася вповні. Вона натиснула на іконку й переглянула дзвінки.

Усі вони йшли на один і той самий номер.

Майя прокрутила список, нарахувала шістнадцять дзвінків. Номер незнайомий. Код — 201, тобто — північний Нью-Джерсі.

Кому, чорт забирай, могла телефонувати Клер?

Вона перевірила дати. Дзвінки почалися за три місяці до її смерті. Останній — за чотири дні до вбивства. То що це могло означати? Дзвінки розподілялися нерівномірно. Багато спочатку й наприкінці, трохи посередині.

Це Клер призначала зустрічі?

На мить Майя згадала про Жан-П’єра. Заграла уява. Припустімо, Жан-П’єр вийшов на зв’язок із Клер після стількох років мовчання. Про таке постійно чуєш, особливо в епоху Інтернету. Жоден коханець не зникає назовсім, якщо в тебе є «Фейсбук».

Та ні, це не був Жан-П’єр. Клер би їй розповіла.

Справді? Чи можна бути впевненою в цьому? Клер у щось вплуталася, це беззаперечно, і вирішила, що не варто розповідати про це сестрі. Майя завжди вважала, що вони з Клер діляться усім, що в них нема таємниць одна від одної, а проте будьмо чесними. Коли це відбувалося, Майя була на іншому краю світу, воювала за свою країну в Богом забутій пустелі, замість того, щоби бути тут, удома, і захищати сестру.