— Добре, що ти повернулася, Майє. Ми з хлопцями чули новини…

Вона кивнула.

— Дякую за квіти.

— Хотілося зробити хоча б дрібницю, ти ж розумієш.

— Я це дуже ціную.

Рік кашлянув у кулак.

— Не знаю, чи слушний зараз момент, але якщо тобі потрібна робота з гнучким графіком…

Він постійно пропонував Майї роботу — давати уроки стрільби. Жінки дедалі більше й частіше купували зброю та ходили на стрільбища. Також вони надавали значну перевагу інструкторкам, яких досі було надто мало.

— Я матиму це на увазі, — відповіла Майя.

— Чудово. Хлопці нагорі.

Того вечора зібралося п’ятеро з компанії, у тому числі Шейн та Майя. Поки вони працювали з дистанцією у двадцять п’ять ярдів, інші троє пішли на симулятор. У стрільбі Майя знаходила свій дзен. Було щось особливе у видиху в той момент, коли ти зводиш курок, непорушність і тиша перед майже жаданою віддачею заспокоювали й утішали її.

Закінчивши зі стрільбою, вони повернулися до VIP-кімнати. Майя там була єдиною жінкою. Можна було подумати, що в подібних місцях панує сексизм, але тут значення мало тільки те, як ти стріляєш. Військова слава, якщо не сказати героїзм Майї, зробили її місцевою знаменитістю. У когось із хлопців вона викликала благоговіння, інші закохувалися в неї. Майя байдуже до цього ставилась. Усупереч тому, що можна прочитати в книгах та ЗМІ, солдати переважно поважали жінок. У її випадку було подібне на те, що почуття, які Майя в них викликала, вони переплавляли в дещо невинне, радше — братське.

Очі Майї ковзнули текстом другої поправки на стіні.

М’яко кажучи, це дивно з граматичної точки зору. Майя навчилася не вступати в суперечки з жодною стороною. Її батько, який завжди твердо виступав проти зброї, зазвичай різко обривав усіх: «Хочете мати свою велику рушницю? А яким чином ви належите до „добре організованого ополчення“?». Тоді її друзі, які виступали за поправку, відбивались аргументом: «Що саме в „не повинне обмежуватися“ вас бентежить?» Звісно, слова добиралися вкрай гнучко, утворивши вислів, у якому всі могли побачити те, що хотіли. Якщо ви любите зброю, то бачите в цьому документі одне. Якщо ненавидите — зовсім інше.

Шейн узяв Майї колу. Алкоголь у клубі був заборонений, бо навіть найменш свідомі його члени розуміли, що зброю та алкоголь поєднувати не варто. Вони вп’ятьох розсілися й почали теревені. Розмови завжди починалися з місцевих спортивних команд, але швидко переходили на глибші теми. Це Майї найбільше подобалося. Вона була однією з них, за винятком того, що значити могла трохи більше. Хлопців часто цікавила жіноча точка зору, бо — увага, сенсація! — війна псує ваші домашні стосунки. Коли солдат казав, що вдома ніхто не розуміє, через що йому доводиться проходити, це була дешева відмовка, але водночас і надто влучна. Відслуживши в якомусь пеклі, починаєш усе сприймати інакше. Іноді це очевидно, але частіше різниця полягає в текстурах, відтінках, запахах. Те, що мало значення, перестає бути вагомим, і навпаки. Стосунки та шлюб і так доволі складна річ, але додайте до цієї суміші війну, і дрібні тріщинки перетворяться на зяючі рани. Ніхто не бачить того, що бачиш ти, крім твоїх побратимів, теж солдатів. Це наче один із тих фільмів, де тільки герой бачить привидів, а всі інші вважають, що він збожеволів.

Усі, хто сидів у цій кімнаті, бачили привидів.

Шейн — одинак і має певні проблеми з емоціями, тож сповідальні бесіди не для нього. Він пересів у куток, дістав новий роман Анни Квіндлен і почав читати. Він дуже любив читати (хіба що за винятком читання дітям уголос, про що Майя дізналася нещодавно), міг засісти з книжкою всюди, навіть у вертольоті, де гвинти ревіли дуже голосно і здавалося, ніби звук іде просто зсередини мозку.

Урешті Майя підсіла до нього. По телевізору в них над головами показували третю чверть матчу між «New York Knicks» та «Brooklyn Nets». Шейн відклав книгу, щойно вона підійшла. Закинув довгі ноги на шкіряну отоманку й промовив:

— Круто.

— Що?

— Можна припустити, що ти вже готова все мені розповісти.

Майя не була готова. Вона хотіла захистити його. Як і завжди.

Однак Шейн не вдовольнився б такою відповіддю, було б нечесно і, можливо, навіть шкідливо залишити його ні з чим. Вона завагалася, чи сказати йому про зустріч із Корі Рудзинські в плоті і крові, проте й гадки не мала, як він відреагує. Швидше за все, розгнівається. До того ж Корі дуже чітко висловився:

«Жодних одноразових телефонів. Зв’яжемося лише в разі надзвичайної необхідності. Якщо я буду потрібен, подзвоніть у клуб, попросіть Лулу. Якщо мені будете потрібні ви, вам зателефонують із клубу й повісять слухавку. Це буде сигнал для того, щоб ви сюди повернулися. Але, Майє, якщо мене хоч трохи щось стривожить, я зникну. Можливо, назавжди. Тож краще нічого нікому не розповідайте».

Нічого не розповідати — наче непогана стратегія. Якщо вона щось зіпсує, Корі може зникнути. Вона не могла цим ризикувати.

Але був інший шлях для обходу.

Шейн дивився на неї і чекав. Він так міг цілу ніч.

— Що ти знаєш про Кірса? — спитала його Майя.

— Це той коп з відділу вбивств, який працює зі справою Джо?

Майя кивнула.

— Небагато. У нього хороша репутація, але не те, щоб ми сильно дружили з поліцією Нью-Йорка. А що?

— Пам’ятаєш сестру Джо, Керолайн?

— Так.

— Вона сказала, що родина платить Кірсу.

Шейн скривився.

— Що ти маєш на увазі — платить йому?

— До десяти тисяч, три виплати.

— За що?

Майя знизала плечима.

— Вона не знає.

Майя розповіла Шейну те, що Керолайн повідомила їй про платежі, про її пароль, про те, як сама Майя вирішила зачекати й не конфліктувати з Нілом чи Джудіт.

— Це якась маячня, — сказав Шейн. — Якого біса родина Джо даватиме хабарі Кірсу?

— Це ти мені скажи, — відповіла Майя.

Він трохи подумав.

— Ми обоє знаємо, що багатії дивні люди.

— Знаємо.

— Але платити Кірсу, сподіваючись, що він краще працюватиме, чи що? Щоб він зробив справу Джо пріоритетною? Вона вже така. Чи Буркетти думають, що копи потребують чайових?

— Не знаю, — сказала Майя, — але є ще дещо.

— Що саме?

— Керолайн каже, що родина почала платити Кірсу до того, як помер Джо.

— Маячня.

— Вона так вважає.

— Вона помиляється. Це просто не складається. Чому б це вони давали Кірсу гроші до вбивства?

І Майя знову сказала:

— Я не знаю.

— Як же вони могли передбачити, що Джо вб’ють і саме цей детектив розслідуватиме його справу? — Шейн похитав головою. — Знаєш, яка тут найімовірніша відповідь?

— Ні.

— Керолайн тебе розіграла.

Майя замислилася.

— Та ну, вся ця історія з підключенням до мережі у твоїй присутності, і раптом — бац! — пароль змінено? До біса переконливо, так?

— Справді, — погодилася Майя.

— Тож вона бреше. Хоча… стоп, проїхали.

— Що?

Шейн розвернувся до неї.

— Керолайн жінка дивакувата, так?

— Дивачка першокласна.

— То, може, вона і не бреше, — сказав Шейн, захоплений новою теорією. — Може, вона просто все це собі уявила. Сама подивися. Є першокласна дивачка. Її брата вбили. Ви всі зустрічаєтеся для обговорення його заповіту. Тоді воно скасовується через бюрократичний безлад, так?

— Не просто безлад, — сказала Майя. — Щось не так із довідкою про смерть.

— Ще краще. То це для неї стрес.

Майя спохмурніла.

— То вона вигадала, що дізналася про платежі копу з відділу вбивств?

— Цей варіант наразі не гірший за інші, — Шейн випрямився. — Майє?

Майя знала, що так буде.

— Припини це, будь ласка, — сказав він.

— Що припинити?

Шейн скривився.

— У мене животик болить, коли ти мені брешеш.