— Так, та це не нова інформація, чи не так?

Майя замовкла, чекаючи.

— Ні, — нарешті сказав Кірс. — Не нова.

— Чудово. А мене не заарештовано, чи не так?

— Ні.

— То годі ігор, детективе. Скажіть, що ви дізналися і що призвело до проведення мого ранку тут.

Кірс глянув на кучерявого. Кучерявий кивнув.

— Прошу, подивіться на екран праворуч від вас.

На стіні висів плаский монітор. Кучерявий узяв пульт, увімкнув його, і відео ожило. Знімали на камеру безпеки на заправці. Видно одну колонку, а на тлі — вулицю й світлофор. Майя не могла сказати, де саме розташована заправка, але цілком розуміла, до чого це. Глянула на Кірса. Кірс спостерігав за її реакцією.

— Чекайте, — сказав кучерявий. — Тут.

Він натиснув на паузу. Почав збільшувати, і Майя побачила своє авто, яке стояло на червоне світло в правий бік. Камера фокусувалася на задній частині машини.

— Розібрати можна лише перші дві літери, але вони збігаються з вашими номерами. Це ваше авто, місіс Буркетт?

Можна було б посперечатися, сказати, що мають бути й інші BMW з номерами, що починаються на ці дві літери, але який у тому сенс?

— Схоже на це.

Кірс кивнув кучерявому. Той узяв пульт і натиснув на кнопку. Камера перейшла до вікна біля пасажирського сидіння. Усі подивилися на неї.

— Хто цей чоловік на пасажирському сидінні? — спитав Кірс.

На вікні був відблиск, крізь який виднілася хіба що бейсболка та пляма, яка, беззаперечно, була людиною.

Майя не відповіла.

— Місіс Буркетт.

Вона і далі мовчала.

— Ви казали нам вчора, що були на самоті, коли знайшли тіло містера Дуґласса, правильно?

Майя подивилася на екран.

— Не бачу нічого такого, що б цьому суперечило.

— Тут ви явно не сама.

— І я явно не біля майстерні, де було знайдено тіло.

— Ви кажете, що цей чоловік…

— Ви впевнені, що це чоловік?

— Перепрошую?

— Я бачу пляму в бейсболці. Жінки теж носять бейсболки.

— Хто це, місіс Буркетт?

Вона не збиралася розповідати їм про Корі Рудзинські. Вона погодилася прийти сюди з ними, бо хотіла дізнатися, що в них є. Тепер вона знала. Тож знову спитала:

— Мене заарештовано?

— Ні.

— Тоді, гадаю, мені час іти.

Кірс посміхнувся. Посмішка їй не сподобалася.

— Майє?

Уже не місіс Буркетт.

— Ми не тому привели вас сюди.

Майя лишилася на місці.

— Ми поговорили з місіс Дуґласс, удовою. Вона розповіла нам про ваш візит.

— Це не таємниця. Я вчора вам говорила.

— Справді. Місіс Дуґласс повідомила, що ви приїхали, бо вважали, що ваша сестра Клер говорила з її чоловіком. Це так?

Майя не бачила причин не визнати це.

— Як я вам і розповідала.

Кірс схилив голову.

— Звідки ви дізналися, що ваша сестра була в Тома Дуґласса?

На це відповідати вона не хотіла. Кірс, вочевидь, саме цього і чекав.

— Отримали чергову анонімну наводку від загадкового джерела?

Майя не відповіла.

— Отже, якщо дозволите, ви отримали наводку із загадкового джерела про те, що Клер зв’язувалася з Томом Дуґлассом. А тоді отримали наводку із загадкового джерела про сарай Тома Дуґласса. Скажіть мені, Майє, ви можете обгрунтувати хоч одну з цих наводок?

— Що ви маєте на увазі?

— У вас є докази того, що загадкове джерело казало правду?

Вона скривилася.

— Що ж, я знаю, що Клер відвідувала Тома Дуґласса.

— Справді?

У Майї залоскотало задній бік шиї.

— Я погоджусь, що Том Дуґласс справді був у тому сараї — це точно хороша наводка, однак загадкове джерело вас обдурило, чи не так?

Кірс підвівся й підійшов до екрану.

— Я припускаю, — мовив детектив, указуючи на пляму в бейсболці, — що це і є ваше загадкове джерело?

Майя не відповіла.

— Припускаю, що це чоловік, просто так припустімо, що це чоловік, здається, я бачу тут волосся на обличчі… Припустімо, що саме він привів вас до сараю.

Майя склала руки й поклала їх на стіл.

— Що як справді привів?

— Він, вочевидь, був у вашій машині, так?

— І що?

— Те, — Кірс розвернувся, обперся кулаками на стіл і нахилився до неї, — що ми знайшли кров у вашому багажнику, місіс Буркетт.

Майя не ворушилася.

— Четверта позитивна. Та ж група крові, що й у Тома Дуґласса. Може, розкажете нам, як вона туди потрапила?

Група крові збігалася, однак результатів аналізу ДНК, який мав підтвердити, що кров у багажнику справді належала Тому Дуґлассу, ще не було. Цього було недостатньо, щоб затримати її.

Однак вони підібралися дуже близько. Час спливав.

Кірс визвався відвезти її додому. Цього разу вона прийняла пропозицію. Перші десять хвилин поїздки вони сиділи мовчки. Кірс зрештою порушив тишу.

— Майє?

Вона дивилась у вікно. Думала про Корі Рудзинські, чоловіка, який, у певному сенсі, усе це почав. Саме Корі оприлюднив те відео бою з вертольота, з якого почалось її падіння. І знову вона повернулася в минуле, до своїх дій у тій місії, до свого рішення вступити до війська, до того всього. Але насправді тим, від чого її життя почало розвалюватися, що безпосередньо призвело до смертей Клер та Джо, була публікація тієї клятої плівки.

Чи Корі Дзвін скористався нею?

Майя так хвилювалася, чи довіряє він їй, що забула, що навряд чи мудро довіряти чоловікові, який стільки зробив для її знищення. Вона згадувала його слова. Корі сказав, що Клер прийшла до нього, зв’язалася з ним через веб-сайт. Майя прийняла це. Але чи це правда? Подумай трохи. Те, що Клер могла зв’язатися з Корі, намагаючись спинити публікацію того аудіо, мало сенс. Але так само змістовним, якщо не більше, було припущення, що Корі сам міг вийти на Клер, використати те аудіо або для маніпуляції нею, або ж для прямого шантажу, змусити збирати інформацію про Буркеттів та «ЕАС Pharmaceuticals».

Чи маніпулював Корі і Майєю?

Міг він зайти так далеко, щоб підставити її у вбивстві Тома Дуґласса?

— Майє? — знову Кірс.

— Що?

— Ви з першого дня мені брехали.

«Годі», — подумала Майя. Саме час перехопити ініціативу.

— Керолайн Буркетт сказала мені, що ви берете хабарі від їхньої родини.

Кірс, може, навіть усміхнувся.

— Це брехня.

— Справді?

— Так. Тільки я не знаю, чи Керолайн Буркетт збрехала вам, — він швидко глянув на неї і знову зосередився на дорозі, — чи ви брешете зараз, щоб відволікти мене.

— Небагато ж довіри в цій машині, так?

— Так, — погодився Кірс. — Але ваш час спливає, Майє. Брехня ніколи не вмирає. Можна спробувати її прикрити, але брехня завжди знайде дорогу й покаже себе знову.

Майя кивнула.

— Глибока думка, Кірсе.

Він хмикнув.

— Вийшло занадто, правда?

Вони під’їхали до будинку. Майя потягнулася до дверей, однак вони були замкнені. Вона глянула на Кірса.

— Я знайду відповідь, — сказав він. — Сподіваюся, вона не приведе знову до вас. Але якщо приведе…

Майя зачекала клацання дверей. Тоді одразу відчинила їх і вийшла, без подяки чи прощання. Усередині будинку переконалася, що двері зачинені, тоді рушила вниз темними сходами.

Підвал отримав друге життя як доволі модний «чоловічий барліг» — три пласких екрани, дубовий бар, кулер для вина, більярдний стіл, два автомати для пінболу. Але Джо поступово перетворював його на ігрову кімнату для Лілі. Панелі темного дерева зняли, стіни пофарбували в яскравий білий. Джо знайшов перебивні картинки з «Вінні Пуха» та «Мадлен»[48] на повний зріст і всюди їх розклеїв. Дубовий бар досі стояв там, хоч він і обіцяв його прибрати. Майї було байдуже, хоч би він і залишився. У дальньому кутку підвалу примостився домашній будиночок для ігор, придбаний ним у «Toys „R“ Us» на сімнадцятому шосе. Стилізований під форт («мужній», як заявив Джо), з кухонним куточком («жіночно», мало не заявив він, але інстинкт виживання взяв своє), робочим дверним дзвінком та вікном із віконницями.