Брова починає нервувати. Коли Пніна повернулася після невдалої телефонної розмови, він планував сказати їй, що мусить іти. Мовляв, дружина чекає його або щось таке, але тепер він знає, що не може. Тепер Пніна сидить так близько від нього, що він може чути її уривчасте дихання. І її обличчя зовсім бліде. Схоже, вона зараз знепритомніє.

Пластир приносить склянку води, а Вусань прикладає їй її до рота. Вона трохи п’є й починає заспокоюватись.

Це був дуже страшний момент, думає Брова.

Цікаво, що він сказав їй по телефону, подумав Пластир.

Навіть коли вона слабка, навіть коли вона на межі зриву, думає Вусань, вона не перестає бути жінкою. Він відчуває, як десь глибоко в штанах починається ерекція, і сподівається, що ніхто цього не помічає.

Гуде домофон. Це знову менеджер обслуги. Він чекає на відповідь щодо паркування на автостоянці під будинком. Рух зараз божевільний і знайти місце на вулиці для великого буса просто неможливо. Пластир, який відповідає на його виклик, повторює питання вголос.

Вусань киває, мовляв, скажи йому, щоби паркувався. Але напівпритомна Пніна бурмоче, що користуватися автостоянкою мешканців не можна. На сімнадцятому поверсі живе сусід, який створює проблеми. Тільки минулого тижня одну знайому, яка заїхала до неї на годинку, або й навіть менше, забрали евакуатором.

Брова зголошується зійти вниз і сказати обслузі, що прибудинковою автостоянкою користуватися не можна. Звідти шлях додому буде коротший, думає він.

Вусань каже, що йому слід залишитися, Пніна почувається зле і краще буде, якщо поруч буде лікар.

— Я — лікар-стоматолог, — каже Брова.

— Ви — лікар-стоматолог, я знаю, — парирує Вусань.

Пніна каже, що їм просто зараз треба піти до офісу Авнера. На нього не схоже, щоб він подзвонив і відклав слухавку. Коротше, з ним потім щось сталося. Він завжди приймає таблетки. Він казав Пніні, що вони від головного болю, але Пніна знає, що таке таблетки від головного болю, а те, що приймає Авнер, — це не парацетамол і не ібупрофен, а це чорна овальна таблетка, яка не схожа на будь-які інші, які їй доводилося бачити раніше. І ночами його мучать кошмари, вона знає, тому що вона чула, як він кричав уві сні.

«Поговори з Кохаві, поговори з Кохаві», — кричить він. Коли вона запитала його про це, він відповів, що все гаразд і він не знає людину на ім’я Кохаві.

Але їй відомо, що він знає таку людину. Це Іґаль Кохаві. Його телефонний номер записаний у «BlackBerry» Авнера. І з усіх номерів у цьому списку його номер був єдиним, за яким вона не зателефонувала. Вона подумала, що він міг би зіпсути атмосферу.

— Я не знаю, що відбувається, — каже Пніна. — Я боюсь.

Вусань киває і каже, що всі вони вчотирьох повинні піти до офісу Авнера і перевірити, чи з ним усе гаразд.

Брова каже, що всі вони тут трохи збуджені, і перше, що Пніна повинна зробити, — це зателефонувати йому знову. Їхню телефонну розмову перервали. Такі речі трапляються постійно. Щось могло трапитися з Авнером, але щось могло трапитися також і з телефонною компанією, і їм слід це перевірити перед тим, як волоктися до Герцлії.

Тремтячими руками Пніна набирає номер Авнерового офісу. Вона перемикає телефон на гучний режим. Пластир вважає це дивним. А що коли Авнер зніме слухавку і скаже їй щось інтимне або образливе? Оце буде незручність.

Але на тому кінці не відповіли. Брова радить їй зателефонувати на мобільний Авнера, і Пніна пробує. У відповідь чується записане повідомлення, мовляв, ви зателефонували до Авнера Кацмана і всі, кому він терміново потрібен, можуть зателефонувати до його секретаря або написати йому смс, тому що він не прослуховує повідомлення.

Вусань не знає Авнера, але вже з його дикції може сказати, що той би йому не сподобався. Щось пихате є в його голосі, голосі людини, яка вважає, що всі йому винні, такий собі noblesse oblige[4] без oblige.

Чимало клієнтів Вусаневого відділення в Ра’анані були саме такі — люди, які щоразу ображалися, коли банк стягував з них плату. Вони все це сприймали таким чином, що сама лише згода відкрити рахунок у Вусаневому відділенні — це вже неабиякий їхній подарунок банку, і яку грубість, уже не кажучи про невдячність, виявляє банк, стягуючи плату за нову чекову книжку або очікуючи на виплату відсотків за кредитом після того, як вони зробили такий благородний жест.

Брова просить Пніну записати Авнерові смс, але Вусань перебиває його, стверджуючи, що не варто гаяти час і слід поїхати всім до його офісу просто зараз. Пластир одразу ж погоджується. Уся ця історія здається йому цікавою пригодою.

Правда полягає в тому, що він не хвилюється, що Авнер наклав на себе руки, тому що його поліс страхування життя не покриває випадків самогубства, але тепер, навіть якщо Пластир не з’явиться вдома до четвертої ранку, він може сказати своїй дружині, що все це пов’язано з роботою.

Всі вони сідають у машину Вусаня, нову «хонду сівік». У ліфті Брова намагається переконати їх розділитися і щоб вони з Пластирем сіли в його машину, але Вусань м’яко заперечує цю ідею.

Пластир і Брова сидять на задньому сидінні, застібнувшись ременями безпеки, як двоє дітей під час суботнього сімейного виїзду на відпочинок. Єдине, чого тут бракувало, це щоб Брова поскаржився Вусаневі: «Тату, Пластир дражниться з мене» або попросив зупинитися на заправці, тому що він мусить попісяти.

Брова здатен на таке, він справжня дитина. Якби зараз ішла війна, думає Вусань, і чимало людей каже, що вона йде, Брова — остання людина, яку б йому хотілося бачити в себе за спиною. Авнер, звичайно, справжній геморой, це вже абсолютно ясно, але все ж таки — твій пацієнт зникає, його дружила переживає емоційну кризу, а про все, що ти можеш думати, — це брускета і швидке повернення додому?

Брова пише смс на задньому сидінні, мабуть, до своєї дружини і, мабуть, щось саркастичне. Пластир намагається підглянути у його повідомлення, але кут огляду невдалий. Через хвилину, коли Брова отримує відповідь, він може прочитати, що там написано таке: «Чекаю тебе в ліжку. На мені лише шкарпетки».

Пластир починає ревнувати. Він ніколи не отримував такі сексуальні повідомлення. Востаннє його дружині хотілося сказати йому щось сексуальне ще тоді, коли не вигадали смси, а він не дозволяє усім тим жінкам, із якими їбеться на стороні, писати йому смси і залишати голосові повідомлення. Колись він прочитав у газеті, що навіть якщо ти видаляєш свої повідомлення, мобільний оператор залишає собі копії, якими вони можуть шантажувати тебе або просто зіпсути тобі життя.

На всьому шляху до Герцлії ускладнений рух. Усі люди, що працюють у Тель-Авіві, тепер повертаються додому. А от рух у протилежному напрямку, навпаки, досить безпроблемний.

Брова уявляє, як Авнер якраз повертається додому після звичайного робочого дня. У тій телефонній розмові він, мабуть, хотів сказати Пніні, що любить її, що він перепрошує за те, що був занадто знервований останніми днями, а також за брехню про чорні таблетки. Вони проти геморою, і йому було ніяково їй у цьому зізнаватись, тому він намагався навішати їй історію про головні болі.

І повернувшись додому, він побачить якихось розлючених людей у автобусі доставки їжі, які борються за місце на стоянці з одним із сусідів. І подумає буддистську думку про те, як багато в людському житті боротьби навколо банальних речей. А потім зайде в ліфт і коли доїде до свого поверху й відчинить двері, то застане абсолютно порожню квартиру і наполовину випиту пляшку коньяку.

Пніни там не виявиться і це буде по-справжньому образливо. Врешті-решт, сьогодні його день народження. Йому від неї не потрібно ні подарунків, ні вечірок, вони вже не в тому віці, щоб займатися такими дурницями, але хіба це щось неймовірно — попросити свою половину побути з тобою, просто побути з тобою у твій сраний день народження? А в цей самий час, думає Брова, Пніна стоїть у заторі по дорозі до Герцлії. Отакий-от жарт.