Алма відчула, як на її передпліччя лягла холодна рука. Материна.

— Що ти думаєш про трактат професора Пека, Алмо?

Беатрікс знає, що вона не слухала. Але звідки? Що ще було їй відомо? Алма швидко оговталася, намагаючись пригадати тих кілька фраз, які почула на самому початку вечері. У неї завжди була чудова пам’ять, але тепер чомусь на думку нічого не спадало. Кашлянувши, вона сказала:

— Перед тим, як висловити власну думку, я б воліла повністю прочитати книжку професора Пека.

Беатрікс кинула на доньку різкий погляд: здивований, докірливий, невдоволений. Натомість професор Пек сприйняв відповідь Алми як прохання продовжити розповідь — і заради присутніх за столом дам переповів по пам’яті добру половину першого розділу своєї праці. Зазвичай Генрі Віттекер не дозволив би набридати своїм гостям нудними лекціями, однак Алма бачила на його обличчі втому й виснаження — батько явно був на порозі одного зі своїх приступів. Тільки близький напад хвороби втихомирював тата, як-от тепер. Якщо Алма правильно здогадується — а батька вона вже добре вивчила — завтрашній день, а, можливо, й цілий наступний тиждень, він проведе в ліжку. А тим часом Генрі терпів монотонне бурмотіння професора Пека, наливаючи собі одну щедру порцію кларету за другою, і довго сидів із заплющеними очима.

Алма ж вивчала Джорджа Гокса, видавця ботанічних праць. Чи він таким займався? Пестив себе, щоб досягнути вершини насолоди? Неназваний автор трактату писав, що чоловіки займаються онанізмом частіше за жінок. Молодий, сповнений здоров’я і сил чоловік начебто може кілька разів на день довести себе до сім’явиверження. Сповненим сил Джорджа Гокса не назвеш, але він був молодий і мав огрядне, важке, спітніле тіло — тіло, яке точно було чогось сповнене. Чи Джордж займався цим недавно, може, навіть того ж дня? А що тепер робить прутень Джорджа Гокса? Безтурботно відпочиває? Чи його от-от охопить бажання?

Раптом трапилася найдивовижніша подія, яку тільки можна було собі уявити.

— Перепрошую, сер, — обізвалася Пруденс, спрямувавши свої слова й спокійний погляд на професора Пека, — якщо я вас правильно зрозуміла, ви начебто вважаєте різну текстуру людського волосся доказом того, що негри, індіанці, уродженці Сходу й білошкірі люди є представниками різних біологічних видів. Однак мене дивує ваше припущення. У цьому маєтку, сер, ми вирощуємо кілька видів овець. Може, ви помітили їх, під'їжджаючи до будинку сьогодні ввечері? Одні вівці мають шовковисту шерсть, другі — грубу, а треті — густі вовняні кучерики. Але ж ви, сер, точно не сумніваєтеся в тому, що попри різну шерсть, усі вони — вівці. Крім того, прошу вибачення, але я вважаю, що всі ці види овець можна успішно схрестити. Хіба з людьми не так само? Чому тоді не можна заявити, що негри, індіанці, виходці зі Сходу й білі люди представляють один і той же біологічний вид?

Всі прикипіли поглядом до Пруденс. Алма аж стрепенулася, наче на неї хтось вилив цеберко крижаної води. Генрі розплющив очі. Він поставив келих на стіл і, випроставши спину, нашорошив вуха. Навряд чи хтось із присутніх помітив, але Беатрікс і собі сіла прямо, мовби приготувавшись до подальшого витка розмови. Учитель Артур Діксон стривожено округливши очі, глянув на Пруденс і тут же схвильовано роззирнувся довкола так, ніби хтось міг звинуватити його в нестриманості. Оказія була направду незвичайна. За вечерею — та й узагалі за все своє життя — Пруденс ще ніколи не виголошувала такої довгої промови.

На жаль, Алма до того моменту не стежила за дискусією й не була до кінця певна, говорить Пруденс до теми чи ні, але — Господи милостивий! — дівчина нарешті заговорила! Ошелешені були всі, крім самої Пруденс, яка не зводила з професора Пека свого незворушного, спокійного погляду, широко розплющивши ясно-блакитні очі, й чекала на відповідь. Так, наче вона кожнісінького дня сперечалася з професорами Принстонського університету.

— Людей не можна порівнювати з вівцями, юна леді, — заперечив професор Пек. — Тільки тому, що двох тварин можна схрестити… Гм, ваш батько не буде проти, якщо я порушу цю тему в присутності дам?

Генрі, який тепер уважно дослухався до розмови, махнув професору рукою, мовляв, продовжуйте.

— Те, що двох істот можна схрестити, ще не значить, що вони належать до одного й того ж біологічного виду. Ви, напевно, знаєте, що коня можна схрестити з віслюком. Канарку з зябликом, півня з куріпкою, а козла з вівцею. Але від цього вони не стають однаковими з погляду біології. Більше того — добре відомо, що в негрів водяться інші види вошей і кишкових глистів, ніж у білих, що неспростовно доводить: вони належать до різних біологічних видів.

Пруденс ввічливо кивнула.

— Я помилилася, сер, — сказала вона. — Прошу вас, продовжуйте.

Алма далі сиділа мовчки, геть збита з пантелику. Для чого ці всі розмови про парування? І чому саме сьогодні?

— Якщо різниця між расами очевидна навіть для дитини, — вів далі мову професор Пек, — то вищість білої людини має бути зрозуміла всякому, хто хоч трохи знається на історії та походженні людства. Тевтонці й християни, ми цінуємо чесність, міцне здоров’я, ощадливість і моральність. Ми — господарі своїх бажань. А отже, ведемо перед. Інші раси, які рухаються все далі й далі від цивілізації, ніколи б не змогли винайти грошей, абетки чи промислового виробництва. А найбезпомічніші з усіх — негри. Вони надміру виражають свої емоції, що й призводить до горезвісного браку самовладання. Це видно з їхньої будови обличчя. Негри мають завеликі очі, губи, ніс, вуха — вони безсилі перед напливом відчуттів. Темношкірий чоловік здатний на найніжнішу приязнь і, водночас, на найжорстокіше насильство. Ба більше: негри не червоніють, а отже, не мають почуття сорому.

Після самих слів «червоніють» і «сором», Алма почервоніла від сорому. Того вечора вона взагалі втратила самовладання. Джордж Гокс знову співчутливо до неї всміхнувся — Алма зарум’янілася ще більше. Беатрікс кинула на неї такий спопеляюче-насмішкуватий погляд, що Алма злякалася, що дістане зараз ляпаса. Насправді їй хотілося, щоб хтось таки дав їй ляпаса — може б, він вибив з її голови дурні думки.

Пруденс — диво дивне! — знову заговорила.

— Цікаво, — промовила вона спокійним, стриманим голосом, — чи наймудріший із негрів перевершує за розумом найдурнішого білого? Я запитую про це вас, професоре Пек, тому, що торік наш учитель містер Діксон розповідав нам про карнавал, на якому він колись побував, і зустрів там колишнього раба з Мериленду, містера Фуллера, який славився своїм умінням швидко рахувати. За словами містера Діксона, варто було сказати цьому негрові, якого дня і о котрій годині ви народилися, і він тут же підраховував, скільки секунд ви прожили, сер, не забуваючи при цьому про високосні роки. Видовище було, мабуть, фантастичне.

Артур Діксон виглядав так, наче от-от знепритомніє. Професор, уже не приховуючи свого роздратування, відповів:

— Я бачив на карнавалах, юна леді, й віслюків, яких навчили рахувати.

— Я теж, — відказала Пруденс, так само тихо й незворушно, — але мені ніколи не траплявся на карнавалах віслюк, сер, який би не забував при цьому про високосні роки.

Почувши її сміливе зауваження, професор Пек аж здригнувся, але стримано кивнув і продовжив:

— Що ж, вам видніше. У відповідь на ваше запитання скажу, що серед представників кожного біологічного виду трапляються як ідіоти, так і великі ерудити. Але, так чи так, це не нормально. Я роками збирав і вимірював черепи білих і негрів та дійшов наразі до безперечного висновку, що череп білої людини, заповнений водою, містить у середньому на чотири унції більше, ніж череп негра, що свідчить про вищі розумові здібності.

— Цікаво, — м’яко зауважила Пруденс, — що б сталося, якби ви спробували заповнити череп живого негра знаннями, замість лити воду в череп мертвого?

За столом запанувала напружена тиша. Джордж Гокс за весь вечір не промовив ні слова і явно не збирався розкривати рота. Артур Діксон вдавав із себе трупа — вийшло дуже правдоподібно. Обличчя професора Пека побагровіло. Пруденс — порцелянова, бездоганна фігурка — чекала на відповідь. Генрі дивився на свою названу доньку поглядом, у якому зблиснуло зачудування, але з якоїсь причини вирішив мовчати — може, почувався надто зле, щоб вступати в бесіду, а може, його просто цікавило, куди далі поверне ця несподівана суперечка. Алма також не сказала ні слова. Щиро кажучи, їй не було що додати. Алмі вперше в житті забракло слів, а Пруденс вперше була така балакуча. Отож обов’язок відновити розмову за вечерею ліг на плечі Беатрікс, і та сповнила його як справжня голландка з загостреним почуттям відповідальності.