Потрібен перепочинок. Потрібне місце, де він зможе працювати — створювати малюнки й видання, до яких має талант від природи, де зможе чути, як плине життя.

Але річ не тільки в цьому — Алмі потрібен містер Пайк. Вона відчула крайню потребу змусити цю людину назавжди зостатися в Білому Акрі. Оце так рішення — людину, з якою вони знайомі заледве один день! Але сьогодні вона почувалася на десять років молодшою, ніж учора. То була найсвітліша субота за десятки років — ба навіть від самого її дитинства — і променем світла був не хто інший, як Емброз Пайк.

Це становище нагадало їй один день, коли вона ще була мала й знайшла в лісі крихітне осиротіле лисеня. Вона принесла його додому й благала батьків дозволити їй залишити його. Це трапилося в ті безтурботні часи, коли з ними ще не мешкала Пруденс, коли Алма вільно розпоряджалася цілим всесвітом. Генрі вона зуміла вмовити, але Беатрікс поклала всьому край. Дикі істоти мають жити в дикій природі. Лисеня відібрали від Алми, і більше вона ніколи його не бачила.

Що ж, цього лисеняти вона не віддасть. І Беатрікс більше не зможе стати їй на дорозі.

— Мені здається, ти зробиш помилку, тату, — сказала Алма. — Відправивши містера Пайка в Полінезію, ми змарнуємо його талант. Ванільною плантацією може керувати будь-хто. Ти ж сам чув його пояснення. Все просто. Він навіть намалював усі вказівки на папері. Надішли їх Дікові Єнсі, і хай той найме когось, щоб приглянув за процесом запилення. По-моєму, для талантів містера Пайка можна знайти краще застосування тут, у Білому Акрі.

— І чим же він буде тут займатися? — запитав Генрі.

— Ти ще не бачив його ілюстрацій, тату. Джордж Гокс вважає Емброза Пайка найздібнішим літографом нашого часу.

— А навіщо мені літограф?

— Може, настав час видати книжку про ботанічні скарби Білого Акру? У твоїх оранжереях є рослини, яких ще не бачив цивілізований світ. Їх треба намалювати.

— Для чого мені тратити на таке купу грошей, Алмо?

— Зараз я тобі щось розповім, — промовила Алма у відповідь. — Кажуть, К’ю планує надрукувати каталог гравюр та ілюстрацій своїх найбільш рідкісних рослин. Ти чув про це?

— А нащо їм це здалося? — спитав Генрі.

— Нащо? Щоб похвалитися, тату, — відповіла Алма. — Мені розповів про це один з молодих літографів, який працює в друкарні Джорджа Гокса на Арк-стріт. Британці запропонували йому непогану суму, щоб переманити його в К’ю. Той хлопчина доволі здібний, хоч до Емброза Пайка йому як до неба. Скоріш за все, він прийме їхнє запрошення. Каже, що та книжка має стати найпрекраснішою колекцією ботанічних ілюстрацій. Королева Вікторія власною персоною вкладає гроші в її друк. Над нею працюватимуть п’ять майстрів кольорових ілюстрацій і найталановитіші акварелісти. Вийде справжній фоліант. Майже два фути заввишки, каже той хлопчина, а завтовшки як Біблія. За нею полюватимуть всі ботанічні колекціонери. Її видання має ознаменувати відродження К’ю.

— Відродження К’ю, — зневажливо фиркнув Генрі. — Після смерті Бенкса К’ю більше ніколи не стане таким, як колись.

— А я чула зовсім протилежне, тату. Всі кажуть, що після того, як там збудували пальмову оранжерею, сади К’ю — чарівні, як раніше.

Може, безсоромно таке казати? Може, навіть гріх? Ворушити давню ворожнечу Генрі зі садами К’ю? Але ж вона сказала правду. Все так і є. Що ж, нехай у Генрі прокинеться суперницький дух, вирішила вона. У тому, щоб пробудити цю силу, нема нічого поганого. Останнім часом життя в Білому Акрі пливло надто вже мляво й повільно. Трохи конкуренції нікому не завдасть лиха. Вона тільки розганяє кров у старих жилах Генрі Віттекера — і в своїх теж. Хай у цій родині знову заб’ється пульс!

— Про Емброза Пайка, тату, ще ніхто не чув, — продовжувала вона. — Але коли Джордж Гокс видасть його ілюстрації орхідей, його ім’я буде у всіх на вустах. А коли К’ю опублікує свою книжку, всі великі ботанічні сади й оранжереї і собі захочуть замовити антологію — і всі як один проситимуть містера Пайка створити для них ілюстрації. Не гаймо часу, чекаючи поки його перетягне до себе хтось із наших конкурентів. Хай живе в нас — даймо йому притулок і підтримку. Вклади в нього гроші, тату. Ти ж бачиш, який він розумний, яка з нього користь. Дай йому шанс. Видаймо фоліант з ілюстраціями скарбів Білого Акру, яка перевершить усе, що досі виходило друком у царині ботаніки.

Генрі мовчав. Тепер було чути, як клацає рахівниця у його голові. Вона чекала. Він довго думав. Надто довго. Ганнеке тим часом удавано байдуже сьорбала каву. Ці звуки, схоже, відволікали Генрі. Алмі хотілося вибити горня з рук старої.

Алма спробувала востаннє — ще голосніше:

— Містера Пайка не буде важко вмовити зостатися з нами, тату. Йому потрібна домівка, але на життя багато не треба — його утримання нам майже нічого не коштуватиме. Всі його речі складені у валізі, яка вміститься у тебе на колінах. Як ти сьогодні сам бачив, він приємний співрозмовник. Думаю, тобі навіть сподобається у його товаристві. Та хоч що ти вирішиш, тату, я дуже прошу тебе не посилати цього чоловіка на Таїті. Щоб вирощувати ваніль, великого розуму не треба. Знайди для такої роботи іншого француза або найми якогось знудженого місіонера. Плантацією може управляти будь-який йолоп, а от намалювати ботанічні ілюстрації так майстерно, як Емброз Пайк, нікому більше не вдасться. Не змарнуй нагоди, щоб запросити його жити тут, з нами. Я нечасто даю тобі такі настирні поради, тату, але сьогодні прошу тебе про одне — не втрать цього шансу. Бо потім пошкодуєш.

Знову запала довга мовчанка. Ганнеке далі сьорбала каву.

— Йому потрібна майстерня, — нарешті сказав Генрі. — Друкарський верстат і все решта.

— Він може працювати в возівні разом зі мною, — відповіла Алма. — Там для нього більш ніж достатньо місця.

Отож усе вирішено.

Генрі пошкутильгав до своєї спальні. Алма й Ганнеке зостались, пильно дивлячись одна на одну. Ганнеке нічого не сказала, проте Алмі не подобався вираз її лиця.

— Wat? — не втрималася Алма.

— Wat voor spellet je speelje? — запитала Ганнеке.

— He знаю, до чого ти хилиш, — сказала Алма. — Я не бавлюся в ігри.

Стара економка стенула плечима.

— Як скажеш, — відповіла вона англійською, зумисно карбуючи кожне слово. — Ти ж господиня в цьому домі.

Відтак Ганнеке встала, допила одним духом каву й повернулася до своєї кімнати в підвалі — і нехай безлад у вітальні прибирає хтось інший.

Алма й Емброз стали нерозлучні. Невдовзі вони проводили разом мало не кожну хвилину. Алма сказала Ганнеке перевести містера Пайка з гостьового покою до колишньої спальні Пруденс на другому поверсі, через коридор від кімнати Алми. Ганнеке протестувала проти вторгнення чужинця у родинний флігель (це неправильно, казала вона, і небезпечно, адже ми не знаємо, що він за один), однак Алма відхилила її протест, і містер Пайк перебрався на нове місце. Алма самотужки звільнила простір для Емброза в возівні — в колишній комірчині по сусідству зі своїм кабінетом. Через два тижні прибули перші друкарські верстати. Незабаром Алма купила йому добротний секретер із довгими ящичками й широкими, неглибокими шухлядками, щоб класти туди ілюстрації.

— У житті не мав власного письмового столу, — сказав їй Емброз. — Тепер почуваюся, мов якась важлива персона. Як чийсь особистий секретар.

Між їхніми кабінетами були одні двері — й ті ніколи не зачинялися. Цілісінький день Алма й Емброз ходили туди-сюди — питали одне одного, як ідуть справи, показували то ту, то іншу цікавинку в слоїку для взірців чи на слайді мікроскопа. Вони щоранку їли грінки з маслом, обідали просто неба в полі й допізна засиджувалися, допомагаючи Генрі з листами чи переглядаючи старі видання з книгозбірні Білого Акру. В неділю Емброз ішов разом з Алмою до церкви, де слухав нудну, монотонну службу шведських лютеранів і покірно читав молитви поруч зі своєю супутницею.

Хоч що вони робили — розмовляли чи мовчали — вони ніколи не розлучалися.