Тут Алма не мала що заперечити. Вона, певна річ, не знала, як це.

Ганнеке тим часом продовжувала:

— Джордж Гокс був єдиним чоловіком, який дивився на твою сестру лагідно — не як на товар, а як на живу душу. Ти прекрасно знаєш містера Гокса, Алмо. Ти ж розумієш, що в товаристві такого, як він, молода жінка почувається в безпеці?

Вона, звичайно, розуміла. Біля Джорджа Гокса Алма завжди почувалася захищеною. Захищеною й поважаною.

— Ти ніколи, Алмо, не задумувалась, чому містер Гокс вчащав до Білого Акру? Невже він так часто приходив, щоб побачитися з твоїм батьком?

Ганнеке, змилостивившись, не сказала: «Думаєш, він так часто приходив, щоб побачитися з тобою?», але це невимовлене запитання висіло в повітрі.

— Він кохав твою сестру, Алмо. Залицявся до неї по-своєму, непомітно. І навіть більше: вона теж кохала його.

— Ти весь час це повторюєш, — втрутилась Алма. — Мені боляче це чути, Ганнеке. Я ж теж колись кохала Джорджа Гокса!

— Думаєш, я не знаю? — вигукнула Ганнеке. — Звичайно, ти його кохала, дитинко, бо він був із тобою ввічливий! А ти, така простодушна, зізналася в своїх почуттях сестрі. Невже така принципова молода жінка, як Пруденс, вийшла б заміж за Джорджа Гокса, знаючи, що він тобі небайдужий? Невже ти гадаєш, що вона б розбила твоє серце?

— То вони хотіли побратися? — не могла повірити Алма.

— Ну звичайно, хотіли! Вони були молоді й закохані! Але вона не могла завдати тобі такого горя, Алмо. Джордж попросив її руки незадовго до того, як померла твоя мати. Вона відмовила йому. Він попросив ще раз. Вона знову відмовила. Він просив ще кілька разів. Щоб не нашкодити тобі, вона не пояснювала йому свого рішення. А коли він не відступав від свого, пішла й кинулась на шию Артуру Діксону, який був під рукою і з яким було найлегше одружитися. Вона добре знала Діксона — той її ніколи б не скривдив. Не підняв би на неї руки й не принизив. Пруденс навіть його трохи поважала. Коли Діксон ще був вашим учителем, він познайомив її з тими ідеями, що рабство треба скасувати, і вони глибоко вплинули — й досі впливають — на неї. Вона поважала містера Діксона, але не кохала, й до нині не кохає, їй просто треба було вийти заміж за когось — байдуже за кого — щоб Джордж перестав надіятися і, як вона сподівалася, одружився з тобою. Пруденс знала, що Джордж любив тебе як свою приятельку, й мала надію, що він покохає тебе як жінку й зробить тебе щасливою. Ось що твоя сестра Пруденс зробила заради тебе, дитинко. А ти стоїш переді мною і заявляєш, що нічого їй не винна.

Алма довго не могла видушити з себе ні слова.

А тоді знову ляпнула дурницю:

— Але ж Джордж Гокс одружився з Реттою.

— Значить, з того нічого не вийшло, розумієш, Алмо? — твердо запитала Ганнеке. — Розумієш? Твоя сестра даремно відмовилася від свого кохання. Бо ж він не побрався з тобою. Він пішов і зробив те саме, що й Пруденс, — кинувся на шию першій-ліпшій, аби тільки з кимось одружитись.

«Мене він навіть не розглядав», — подумала Алма.

На превеликий сором, ця думка найперше прийшла їй до голови, і тільки потім вона почала усвідомлювати, на яку величезну жертву пішла заради неї сестра. Мене він навіть не розглядав. Але ж Джордж завжди вважав Алму не більш як своєю колегою в ботаніці й здібним юним мікроскопістом. Тепер усе стало на свої місця. Як він узагалі міг звернути увагу на Алму? Як міг розгледіти в ній жінку, якщо поруч була прекрасна Пруденс? Джордж ні сном ні духом не знав, що Алма кохала його, тоді як Пруденс — знала. Пруденс завжди це знала. А ще Пруденс, мабуть, здогадувалася — подумала Алма й ще більше занепала духом — що в цьому світі знайдеться мало чоловіків, які б погодилися одружитися з Алмою, і що Джордж був, напевно, найліпший претендент. Пруденс натомість могла вибрати собі кого завгодно. Ось як вона, мабуть, це сприймала.

Тому Пруденс віддала Джорджа Алмі — принаймні спробувала віддати. Та її жертва виявилась марною. Вона відцуралася свого кохання заради того, щоб прожити все життя в бідності й самозреченні зі скупим занудою, не здатним відчувати ніжність і любов. Відцуралася свого кохання заради того, щоб обдарований Джордж Гокс прожив усе життя з навіженою красунечкою, яка книжки в руках не тримала й тепер скніла в божевільні. Вона відцуралася свого кохання заради того, щоб Алма прожила все життя в повній самотності — і через це в зрілому віці не встояла перед чарами такого чоловіка, як Емброз Пайк, якого відштовхувало її бажання і який тільки й мріяв про те, щоб стати ангелом (чи то, як виявилось, кохати оголених таїтянських хлопчиків). Яким же безглуздим виявився той прояв доброти, та юнацька жертва Пруденс! Скільки горя вона завдала всім решту! Плачевна плутанина й ціла низка прикрих помилок — ось чим усе скінчилося.

Бідолашна Пруденс, нарешті подумала Алма. А за якийсь час: Бідолашний Джордж! І далі: Бідолашна Ретта! А тоді, коли вже на те пішло, Бідолашний Артур Діксон!

Як же їм всім не пощастило.

— Якщо ти кажеш правду, Ганнеке, — сказала Алма, — то це дуже сумна історія.

— Я тебе не обманюю.

— Чому ти раніше мені про це не розповіла?

— А для чого? — знизала плечима Ганнеке.

— Але навіщо Пруденс пішла на таку жертву заради мене? — спитала Алма. — Вона ніколи мене не любила.

— Байдуже, любила вона тебе чи ні. Пруденс має добре серце й живе так, як їй підказує совість.

— То вона пошкодувала мене, Ганнеке? Так?

— Скажу тобі, що Пруденс захоплювалася тобою. І завжди намагалася тебе наслідувати.

— Дурниці! Не може такого бути.

— Це ти городиш дурниці, Алмо! Вона з самого початку тобою захоплювалась, дитинко. Тільки подумай, якою ти здалась їй тоді, коли вона вперше сюди потрапила! Ти ж була така розумна, така обдарована! Вона так старалася тобі сподобатися. Але ти ніколи її не підбадьорювала. Ти хоч раз її похвалила? Хоч раз зауважила, як тяжко їй давалося не відставати від тебе в навчанні? Ти захоплювалася її талантами чи глузувала, що вони ніщо проти твоїх? Як ти могла бути така сліпа й не бачити її чеснот?

— Я ніколи їх не розуміла.

— Ні, Алмо, ти ніколи в них не вірила. Визнай це нарешті. Ти думаєш, вона тільки вдає доброту. Вважаєш її шарлатанкою.

— Просто в неї замість лиця — маска… — пробурмотіла Алма, намагаючись відшукати аргументи на свій захист.

— Так, маска, а що тут дивного? Вона не хоче, щоб її бачили й знали. Але я її знаю і кажу тобі, що за цією маскою ховається найкраща, найщедріша й найдостойніша жінка. Як ти цього не бачиш? Не помічаєш, що вона досі достойна похвали, що її добрі вчинки — від щирого серця? Що ще треба зробити, щоб заслужити твою повагу, Алмо? А ти жодного разу її не похвалила, а тепер, діставши цілий піратський скарб від свого батечка — старого дурня, який так само, як і ти, заплющував очі на страждання й жертви інших — збираєшся взагалі відвернутися від своєї сестри.

— Не треба, Ганнеке, — попросила її Алма, щосили борсаючись, щоб хвиля смутку не накрила її з головою. — Ти й так мене глибоко вразила, а тепер, коли я ще не оговталась, нападаєш на мене. Прошу тебе, Ганнеке, пошкодуй мене сьогодні.

— Але тебе вже й так усі пошкодували, Алмо, — відповіла економка, анітрохи не змилосердившись. — І, напевно, час уже перестати тебе шкодувати.

Сама не своя, Алма кинулася до свого кабінету у возівні. Сіла на зношену канапу в кутку, не в змозі більше витримати тягар на своїх двох ногах. Вона захекалась. Почувалась сама собі чужою. Її внутрішній компас — той, що завжди скеровував її до найпростіших істин у її світі — крутився як навіжений у пошуках надійної точки, на якій зупинитися, але ніяк не міг її знайти.

Мама померла. Батько помер. Чоловіка — хоч яким він там був чи не був — теж не було в живих. Її сестра Пруденс зруйнувала своє життя через Алму, й нікому від цього добре не стало. Життя Джорджа Гокса обернулося суцільною трагедією. Ретта Снов перетворилася на нещасну божевільну каліку. А Ганнеке де Ґроот — остання з живих, кого Алма любила й ким захоплювалась — не відчувала до неї і крихти поваги. Та й чому б вона мала її поважати?