Нарешті вони затихли, й Алма почула, як чоловік — чітким, гучним голосом — звернувся до пастви. Він говорив таїтянською, і його слова час від часу були схожі на спів. Алма протиснулась до дверей і зазирнула всередину: за кафедрою стояв Завтра Вранці, високий та прекрасний, і, піднявши до неба руки, звертався до парафіян. Алма надто погано знала таїтянську, щоб зрозуміти цілу проповідь, але збагнула, що чоловік палко засвідчував живого Христа. Але це ще не все: він приборкував цей людський тлум так, як хлопці з ватаги Гіро приборкували морські хвилі, за чим не раз спостерігала Алма. Його завзяття й витримка були непохитні. Він викликав у присутніх сміх і сльози, серйозний настрій і нестримні веселощі. Алма відчувала, що тембр і сила його голосу затягують і її у вир емоцій, хоч слова його залишались здебільшого незрозумілими.

Завтра Вранці виступав більш як годину. Він змусив їх співати; змусив їх молитися; він, здавалось, підготував їх до того, щоб вранці відважно кинутися в бій. Мама поставилась би до цього видовища з презирством, подумала Алма. Беатрікс Віттекер ніколи не була схильна до релігійних пристрастей; вона вважала, що ошаленілі люди забувають про свої манери й здоровий глузд, і яка тоді доля чекає на цивілізацію? Так чи так, Алма ще ніколи не чула в церкві преподобного Веллса — та й, зрештою, і деінде — такого гучного монологу, як той, що його щойно виголосив Завтра Вранці. То були не лютеранські повчання покірного пастора в Філадельфії і не простенькі, односкладові нотації сестри Ману, а промова справжнього оратора. Гуркіт бойових литавр. Демосфен, який виступив на захист Ктесифона. Перікл, який віддавав шану мертвим афінянам. Цицерон, який докоряв Катіліні.

У промові Завтра Вранці не було тільки одного — смирення й лагідності, які стали для Алми символом цього скромного приморського селища. У самій постаті Завтра Вранці теж не було нічого смиренного й лагідного. Вона ще ніколи не бачила такого холоднокровного відчайдуха. Їй згадався мудрий вислів Цицерона, так, як він звучав в оригіналі, величною латиною (єдиною мовою, яка, на її думку, могла позмагатися з цим оглушливим потоком таїтянського красномовства, який на неї линув):

— Nemo umquam neque poeta neque orator fuit, qui quem-quam meliorem quam se arbitraretur.

Ще ніколи не було на світі поета чи оратора, який би вважав когось ліпшим за себе.

Шаленим був весь день.

Звістка про приїзд Завтра Вранці швидко поширилася островом завдяки неймовірно дієвій місцевій системі телеграфу (прудконогі хлопчиська з гучними голосами), й на узбережжя затоки з кожною годиною сходилося все більше радісного люду. Алма хотіла розшукати преподобного Веллса і про все його розпитати, але крихітна постать пастира раз у раз розчинялася в натовпі, тільки час від часу можна було вгледіти то тут, то там його сяюче лице й пасма сивого волосся, яке розвівав вітер. До сестри Ману теж ніяк не виходило наблизитись — від збудження вона аж загубила свій величезний заквітчаний бриль і ридала, як школярка, серед натовпу радісних щебетух. Ватаги Гіро ніде не було видно — точніше, хлопчаки були всюди й відразу, але рухались так прудко, що Алмі було не до снаги піймати їх і розпитати.

Юрба на пляжі — наче за одностайним рішенням — розпочала святкування. Розчистили місце для боротьби й боїв навкулачки. Юнаки поскидали сорочки, понамащувалися кокосовою олією й зчепилися один з одним. Дітлахи мчали наввипередки узбережжям. На піску накреслили коло й зненацька почалися запеклі півнячі бої. По обіді прибули музики, тягнучи за собою всякі-різні інструменти: від місцевих барабанів і флейт до європейських ріжків і скрипок. З другого боку пляжу чоловіки завзято копали в піску яму для вогню й обкладали її камінням. Заповідався розкішний бенкет. Раптом Алма побачила сестру Ману — та, з’явившись мов з-під землі, вхопила свиню, притисла до піску й, на превеликий жах тварини, перерізала їй горлянку. Алму це видовище обурило. (Скільки часу вона чекала, щоб скуштувати свинини? Але варто було Завтра Вранці приїхати, і все — діло зроблене.) Озброївшись довгим ножем, Ману впевненою рукою радісно розібрала тушу. Нутрощі витягнула так легко, як цукерку з торбинки. Сестра Ману й ще кілька дебелих жінок піднесли тушу до відкритого вогню в ямі, щоб зісмалити щетину. Відтак вони загорнули її в листя й поклали на гаряче каміння. Услід за свинею смерть спіткала й добрий десяток курчат, безсилих перед нестримною хвилею святкових веселощів.

Повз Алму продріботіла гарненька сестра Етіні з оберемком плодів хлібного дерева. Алма кинулась до неї, торкнулась до її плеча й запитала:

— Сестро Етіні, скажіть, будь ласка, хто такий Завтра Вранці?

Енні, широко всміхнувшись, обернулась.

— Син преподобного Веллса, — відповіла вона.

— Син преподобного Веллса? — перепитала Алма.

Преподобний Веллс мав тільки доньок, і то вони всі померли, крім однієї. Якби сестра Етіні не розмовляла англійською так легко й вільно, Алма подумала б, що жінка обмовилась.

— Син за таіо, — пояснила Етіні. — Завтра Вранці — його названий син. Він і мій син, і сестри Ману теж. Усе наше селище вважає його за свого сина! Ми всі — одна родина за таіо.

— Але звідки він родом? — запитала Алма.

— Звідси, — відповіла Етіні, не приховуючи гордості. — Завтра Вранці — один із нас.

— А звідки тоді він приїхав сьогодні?

— З Раятеа, де він тепер мешкає. У нього там власне місіонерське селище. Він домігся величезних успіхів на цьому острові, який колись був найбільш вороже налаштований до істинного Бога. Люди, які приїхали разом з ним, — це ті, кого він навернув у християнство, тобто деякі з них. Він, звичайно, привів до Бога значно більше людей.

Алма, звісно, мала ще чимало запитань, але сестрі Етіні нетерпеливилося приєднатися до банкету, тож Алма подякувала їй і відпустила. Вона пішла до куща ґуави коло річки й сіла в його затінку обміркувати почуте, їй було про що подумати й у чому розібратись. Відчайдушно силкуючись осмислити всі ті неймовірні речі, які вона щойно почула, Алма пригадала собі розмову, яка відбулась багато місяців тому між нею та преподобним Веллсом. Їй невиразно пригадувалось, як преподобний Веллс розповідав їй про трьох своїх названих синів — трьох найобдарованіших випускників його місіонерської школи в затоці Матаваї, кожен з яких тепер сам очолював шановану місію на найдальших островах. Вона щосили напружувала пам’ять, аби пригадати всі подробиці тієї розмови, яка відбулась тільки один раз, ще й так давно, але спогади її були, як не прикро, геть нечіткі. Алмі здавалося, що преподобний Веллс згадував серед інших островів і Раятеа, але про «Завтра Вранці» він не сказав ні слова, це точно. Алма, безперечно, завважила б таке ім’я, якби хоч раз почула. Сповнені особистих асоціацій, ці слова відразу б прикували до себе її увагу. Ні, вона ніколи не чула цього імені раніше. Преподобний Веллс називав його якось інакше.

Сестра Етіні знову квапливо прочимчикувала повз, цього разу з порожніми руками, й Алма знову метнулась уперед і перехопила її. Вона знала, що надокучає їй, але стриматися не могла.

— Сестро Етіні, — запитала вона. — А як звати Завтра Вранці?

Та розгубилась.

— Його звати Завтра Вранці, — по-простому відповіла вона.

— А як його кличе брат Веллс?

— Он воно що, — в очах сестри Етіні зблиснуло розуміння. — Брат Веллс називає його таїтянським іменем — Таматоа Маре. А Завтра Вранці — його прізвисько, яке він сам собі вигадав, коли ще був малим хлопчаком! Йому подобається, щоб його так кликали. Він завжди був дуже здібний до мов, сестро Віттекер, — кращого за нього учня в нас із місіс Веллс, певно, й не було, ви самі побачите, що він розмовляє англійською набагато краще за мене — і ще змалечку він розпізнав, що його таїтянське ім’я звучить дуже подібно до тих англійських слів. Малий був, а такий розумний. І ми всі кажемо, що те ім’я йому пасує, бо він приносить надію кожному, кого зустрічає, — ви розумієте, про що я. Як новий день.